Ухвала суду № 27283657, 23.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К-27115/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області в особі Новомиколаївського відділення

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2009 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року

у справі № 2а-2784/09/0870

за позовом Новомиколаївського районного споживчого товариства Запорізької області

до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області в особі Новомиколаївського відділення

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2009 року позов Новомиколаївського районного споживчого товариства Запорізької області (позивач) до Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області в особі Новомиколаївського відділення (відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000311502/0 від 08 квітня 2009 року. Присуджено з Державного бюджету на користь Новомиколаївського РСТ Запорізької області судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2009 року змінено. В резолютивній частині постанови замість слів «Визнати нечинним»зазначено «Визнати протиправним та скасувати». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку Новомиколаївського РСТ Запорізької області з питань своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 18/16-01752297 від 01 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000311502/0 від 08 квітня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 10 321,19 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано до податкового органу декларації з податку на додану вартість за період з травня 2008 року по липень 2008 року, в яких самостійно визначено суму податкового зобов'язання розмірі 21 525,00 грн.

Вказану суму позивачем сплачено платіжними дорученнями, які прийнято установою банку до виконання до закінчення граничного терміну сплати, про що, як встановлено судами, свідчать відповідні відмітки на примірниках платіжних доручень.

Разом з тим, переказ грошових коштів завершено не було та сума в розмірі 21 525,00 грн. не надійшла відповідно до реквізиту «Призначення платежу», визначеного позивачем в платіжних дорученнях, у встановлені законом строки з огляду на її несвоєчасне перерахуванням банком.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до частин 1, 4 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни. Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»(далі -Закон № 2346-III) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 2346-III ініціатором є особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону № 2346-III при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

При цьому, пунктом 1.29 статті 1 Закону № 2346-III передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону № 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону № 2346-III, якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Згідно з підпунктом 16.3.1 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-III нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу.

Відповідно до підпунктів 16.5.1, 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом № 2346-III, банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.

Отже, з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування сум податкових зобов'язань обов'язок Новомиколаївського РСТ Запорізької області щодо сплати відповідних сум податку на додану вартість припинився, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм процесуального права дійшов вірного висновку, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області в особі Новомиколаївського відділення відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.