Ухвала суду № 27283678, 23.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/27428/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року

у справі № 2а/1570/6982/2011

за позовом Приватного підприємства «Антошка»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, позов Приватного підприємства «Антошка»(позивач) до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001582350 від 19 серпня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Антошка»щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Європлей»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Страйдер»за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1812/23-0302/30873931 від 05 серпня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001582350 від 19 серпня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 801 315,00 грн. ( 801 314,00 грн. -основний платіж, 1,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 123.1 статті 123, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Європлей»та ТОВ «Страйдер», з огляду на відсутність факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемність правочинів, укладених між ПП «Антошка»та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав непідтвердження господарських операцій між ТОВ «Європлей»та його постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне Інвестування», оскільки, вказане підприємство та його посадові особи за юридичною адресою не знаходяться, виробничі можливості та основні засоби у товариства відсутні. Також, в ході проведення перевірки ТОВ «Спільне Інвестування»не підтверджено наявності поставок товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Крім того, відповідач виходив з того, що відповідно до автоматизованих інформаційних систем «АІС РПП»та АІС «Бест Звіт»не встановлено наявності у ТОВ «Страйдер»власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Поміж іншого, встановлено, що вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «а»пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП «Антошка»включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Європлей»та ТОВ «Страйдер»товарів (робіт, послуг), на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій прибутковими накладними.

Крім того, як встановлено судами, відповідачем на підтвердження обґрунтованості своєї правової позиції не надано вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Європлей»та ТОВ «Страйдер».

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, від їх господарських та виробничих можливостей, а також від їх господарських взаємовідносин з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, оскільки, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій з ТОВ «Європлей»та ТОВ «Страйдер», узгодженість його дій з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаність позивача з такими діями постачальників, то доводи податкового органу про нікчемність укладених позивачем із вказаними вище контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.