Рішення № 27238233, 23.10.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2012 р. Справа № 10/104-12

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 10/104-12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»,

с. Морозівка Баришівського району Київської області;

до Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області,

с. Морозівка Баришівського району Київської області;

за участю Баришівського міжрайонного прокурора, смт. Барашівка Київської області;

про визнання недійсним рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко О.І., довіреність від 30.06.2012р. № 28;

від відповідача: Саміленко Н.А., голова сільради, рішення від 09.11.2012р. № 01-01-06;

від прокуратури: Теслюк Б.А., посвідчення № 176 від 05.10.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»(надалі -позивач) до Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області (надалі -відповідач) про визнання недійсним рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Морозівської сільської ради № 103/3-16-IV від 12.05.2005р. скасовано рішення цієї ж ради за № 69-17-23 від 23.12.2000р. як таке, що прийнято в порушення ст. 14 Конституції України та ст.ст. 19, 28, 29 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року). Отже, оспорюване рішення Морозівської сільської ради № 103-3-16-IV від 12.05.2005р. порушує права позивача, оскільки останній на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 000148 є користувачем земельної ділянки площею 209,153 га, а погодження щодо вилучення у нього цієї земельної ділянки чи добровільної відмови від права користування земельною ділянкою у зазначеному розмірі позивач не надавав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.10.2012р. порушено провадження у справі № 10/104-12.

До початку розгляду справи надійшло повідомлення № 2587 вих.12 від 22.12.2012р. Баришівського міжрайонного прокурора про вступ у справу.

Присутній у судовому засіданні 23.10.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позові.

Представники відповідача та прокуратури проти позову заперечили, а також подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.1999р. між ліквідаційною комісію КСП «Морозівське»(за договором -продавець) та Компанією «Юнайтед Петролеум Трейд С.А.»(за договором -покупець) був укладений та нотаріально посвідчений Договір купівлі продажу цілісного майнового комплексу «Колективного сільськогосподарського підприємства «Морозівське»з доданим до нього переліком майна, яке знаходиться у селі Морозівка Баришівського району Київської області по вул. 60-річчя Жовтня № 7, № 9 на земельній ділянці загальною площею 215,8 гектарів, належній на праві колективної власності КСП «Морозівське»на підставі Державного акту на право колективної власності на землю № KB 000003 від 14.12.1995 року.

Крім того, 18.10.1999р. компанією «Юнайтед Петролеум Трейд С.А.»(за договором -продавець) було укладено договір з компанією «Робі Роз Інтернешнл Ко ЛТД»(за договором -покупець) купівлі-продажу цілісного майнового комплексу «Колективного сільськогосподарського підприємства «Морозівське»з доданим до нього переліком майна, що знаходиться на земельній ділянці 215,8 гектарів належній на праві колективної власності КСП «Морозівське»на підставі державного акту на право колективної власності на землю № KB 000003 від 14.12.1995 року.

21.10.1999р. компанія «Робі Роз Інтернешнл Ко ЛТД»підписало з ТОВ «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу КСП «Морозівське»на строк у 50 років для реалізації інвестиційного проекту виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації.

В подальшому, рішенням Морозівської сільської ради № 69-17-23 від 23.12.2000р. визнано землями запасу земельну ділянку, яка належила КСП «Морозівське», загальною площею 215,381 га, та надано в постійне користування ТОВ «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Морозівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 209,153 га.

На підставі вказаного рішення ТОВ «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»видано державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 000148, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15 від 22.11.2001р., та надано у постійне користування земельну ділянку площею 209,153 га для товарного сільськогосподарського виробництва на території Морозівської сільської ради.

Проте, рішенням Морозівської сільської ради № 103/3-16-IV від 12.05.2005р. скасовано рішення № 69-17-23 від 23.12.2000р. як таке, що прийнято в порушення ст. 14 Конституції України та ст.ст. 5, 19, 28, 29, 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року).

На твердженням позивача, вищезазначене рішення Морозівської сільської ради № 103/3-16-IV від 12.05.2005р. порушує його права, оскільки останній на підставі Державного акту на право постійного користування І-КВ № 000148 є користувачем земельної ділянки землею площею 209,153 га, а погодження щодо вилучення у нього цієї земельної ділянки чи добровільної відмови від права користування земельною ділянкою у зазначеному розмірі позивач не надавав.

За приписами статті 43 цього Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

За результатами розгляду матеріалів справи та оцінки надани доказів, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою»від 02.04.2002р. № 449, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Позивач про заміну державного акту не звертався, а тому має право постійного користування землею площею 209,153 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 000148.

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»від 17.05.2011р. № 6, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

У відповідності з приписами ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»з наступними змінами, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав рішення Морозівської сільської ради № 69-17-23 від 23.12.2000р., отримавши Державний акт на право постійного користування землею І-КВ № 000148.

Крім того, підставою для скасування рішення № 69-17-23 від 23.12.2000р. стало прийняття його з порушенням ст. 14 Конституції України та ст.ст. 5, 19, 28, 29, 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року).

При цьому, нормами Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), на які послалась Морозівська сільська рада, скасовуючи рішення № 69-17-23 від 23.12.2000р. було передбачено наступне: ст. 19 вказаного Кодексу -порядок надання земельних ділянок у користування; ст. 28 -підстави припинення права колективної та приватної власності на землю; ст. 29 -порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою; ст. 30 -перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду.

Однак, як вбачається з рішення Морозівської сільської ради № 69-17-23 від 23.12.2000р. та Державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 000148 позивачу земельну ділянку площею 209,153 га було надано в користування, а не у власність.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною, наведений у ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), а саме у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Крім того, у ст. 141 (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) Земельного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2002р., також наведений перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою. Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Проте, в порушення вищевказаних вимог земельного законодавства, в оскаржуваному рішення не була наведена підстава, згідно з якою Морозівською сільською радою прийнято рішення про припинення позивачу права користування земельною ділянкою.

Також, в порушення приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів порушення позивачем вимог земельного законодавства на час прийняття оспорюваного рішення, що могло стати підставою для припинення права користування земельною ділянкою, або наявність добровільної відмови останнього від права користування земельною ділянкою.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюване рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права позивача на користування земельною ділянкою.

Приписами статті 152 Земельного кодексу України (в редакції 2002 року), передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України (в редакції 2002 року), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою такий акт визнається недійсним.

Крім того, судом не приймаються до уваги заяви позивача та прокурора про застосування наслідків спливу позовної давності з наступних підстав.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 вказаного Кодексу).

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється.

Однак, відповідно до ч. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства»№ 4176-ІV від 20.12.2011р. (надалі -Закон України № 4176-ІV від 20.12.2011р.), пункт 4 частини першої статті 268 ЦК Украхни було виключено.

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону Україн № 4176-ІV від 20.12.2011р. передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства»№ 4176-ІV від 20.12.2011р. офіційно опублікований в газеті «Голос України»№ 6 від 14.01.2012 р.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-ІV від 20.12.2011р. визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, виходячи з приписів Закону України № 4176-ІV від 20.12.2011р. на день звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та підтверджуються належними і допустимими доказами, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області № 103/3-16-IV від 12.05.2005р. про скасування рішення Морозівської сільської ради № 69-17-23 від 23.12.2000р.

3. Стягнути з Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області (07526, Київська область, Баришівський район, с. Морозівка, вул. Садова, 9; код ЄДРПОУ 04362846) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД»(07526, Київська область, Баришівський район, с. Морозівка, вул. Садова, 9; код ЄДРПОУ 30467889) судовий збір у сумі 1073,00 грн. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення -30.10.2012 р.

Суддя А.І. Привалов