Постанова № 27237868, 30.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2012 року № 2а-17627/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києвіпровизнання дій протиправними та стягнення коштів в сумі 2997,50 грн.

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про: визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва щодо відмови у повернені зайво сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування протиправними; стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва зайво сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2997,50 грн., списавши з відповідного розрахункового рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

Позов мотивований тим, зокрема, що відповідачем незаконно відмовлено позивачу в поверненні надмірно сплаченого збору на обов'язкове державне страхування, який був сплачений позивачем під час реєстрації автомобіля, оскільки Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" не встановлено обов'язку сплачувати збір на обов'язкове державне страхування при набутті права власності на автомобіль, а встановлено такий обов'язок у разі здійснення операцій з відчуження легкових автомобілів. На думку позивача, обґрунтування відповідачем правомірності відмови в поверненні надмірно сплаченого збору на обов'язкове державне страхування нормами "Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740, є безпідставним. Як зазначив позивач, не зважаючи на те, що зазначений порядок і містить норму, за якою сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях державного казначейства за місцем реєстрації легкового автомобіля, проте така норма порядку суперечить Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", який має вищу юридичну силу.

Позивач у судовому засіданні, 23 жовтня 2012 року, позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні, 23 жовтня 2012 року, проти позову заперечив, в обґрунтування заперечень зазначив, що Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва було правомірно відмовлено позивачу у поверненні сплаченого ним під час реєстрації автомобіля збору на обов'язкове державне страхування, оскільки "Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740, яким роз'яснено положення Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують юридичні і фізичні особи у яких виникло право власності при придбанні легкового автомобіля. Оскільки позивачем було придбано у власність легковий автомобіль, відповідно він повинен був сплатити збір до Пенсійного фонду.

Третя особа участі повноважного представника у судовому розгляді справи не забезпечила, до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві. Від представника третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що повернення коштів можливе за умови надання Головному управлінню Казначейства заяви платника, подання Управління Пенсійного фонду, платіжних доручень, які підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету. Крім того, як зазначено в поясненнях, Головне управління Казначейства та його посадові особи права та охоронювані законом інтереси позивача не порушували, а кошторис Головного управління Казначейства не містить видатків на відшкодування помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету.

Ухвалою суду від 26 січня 2012 року провадження у справі зупинялось до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2011 року в справі №2а-12484/11/2670.

У судовому засіданні, 23 жовтня 2012 року, відповідно до частин четвертої, шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено про розгляд справи без участі представника третьої особи за наявними в матеріалах адміністративної справи письмовими доказами та продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, 23 жовтня 2012 року, пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Позивачем долучено до адміністративного позову квитанцію від 05.10.2011 р. №11ПП0895, згідно з якою ОСОБА_1 (ідентифікаційний код сплатив 2995,50 грн. збору в Пенсійний фонд України під час купівлі легкового автомобіля на р/р 31211224700004, отримувач: УДК у Деснянському районі міста Києва, код отримувача: 26077891, банк отримувача: ГУДК України у місті Києві, код банку: 820019.

Позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва з заявою від 17.10.2011 р. про повернення надмірно сплаченого збору до Пенсійного фонду України в розмірі 2997,50 грн.

Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва листом від 26.10.2011 р. №7769/04 відмовлено позивачу в поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Правовідносини щодо порядку справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування врегульовувались, зокрема, Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року №400/97-ВР (в редакції, чинній на час сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, далі - Закон №400/97-ВР) та "Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740 (далі - Порядок №1740).

Статтею 1 Закону №400/97-ВР визначений перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, якими є, в тому числі юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом (пункт 7 частини першої). За висновком суду, перелік наведений у статті 1 Закону №400/97-ВР є вичерпним.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України відчуження власником свого майна є підставою припинення права власності.

Відповідно до підпункту 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

З наявної у матеріалах справи довідки-рахунку від 29.09.2011 р. №189750 убачається, що ОСОБА_1 придбав автомобіль марки Hyundai Accent загальною вартістю 119900,00 грн.

Крім того, як уже зазначалось та підтверджується квитанцією від 05.10.2011 р. №11ПП0895, ОСОБА_1 сплатив 2995,50 грн. збору в Пенсійний фонд України з метою реєстрації придбаного автомобіля в органах Державної автомобільної інспекції.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача, підтвердженими наведеними доказами, що ним придбано легковий автомобіль у власність. Вказана обставина представником відповідача не заперечувалась. Відповідно суд також вважає вірним твердження позивача, що в даному випадку позивач не відносився до платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно з вимогами статті 1 Закону №400/97-ВР (в редакції, чинній на час придбання автомобіля у власність та сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2995,50 грн.) та не повинен сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання автомобіля оскільки не відчужував автомобіль, а набув право власності на нього.

Заперечуючи проти позову, представник позивач зазначив, що позивач повинен був сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання автомобіля, оскільки пунктом 12 Порядку №1740 встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством) (абзаци перший, другий пункту 12).

Проте суд вважає такі доводи відповідача безпідставними, позаяк статтею 1 Закону №400/97-ВР (в редакції, чинній на час придбання позивачем автомобіля у власність та сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2995,50 грн.) не було встановлено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів. Як уже зазначалось статтею 1 Закону №400/97-ВР встановлено вичерпний перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, на час придбання позивачем автомобіля у власність та сплати ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2995,50 грн. пункт 12 Порядку №1740 суперечив статті 1 Закону №400/97-ВР.

Аналогічна правова позиція щодо невідповідності пункту 12 Порядку №1740 нормативному акту вищої юридичної сили та наявності обов'язку зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування лише при відчуженні, а не при купівлі автомобіля, висловлена, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2012 року в справі К-22354/07 та в постанові Верховного Суду України від 17 червня 2008 року.

Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому, за висновком суду, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону №400/97-ВР, який має вищу юридичну силу по відношенню до Порядку №1740, та відповідно до якого на час придбання позивачем автомобіля у власність та сплати ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2995,50 грн. не були віднесені до платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №400/97-ВР збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України

За змістом пункту 15 Порядку №1740 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Казначейства за місцем реєстрації автомобіля.

Зважаючи на викладене, враховуючи те, що позивачем надмірно сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання автомобіля за місцем реєстрації на користь Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача надміру сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2997,50 грн.

Процедура повернення коштів, надміру зарахованих до державного бюджету, встановлена "Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" затвердженим наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року №181), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за №1000/7288 (далі - Порядок №226).

Відповідно до пункту 5 глави 1 Порядку №226 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Разом з тим, підпунктом 1 пункту 16 "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845, встановлено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів, та з урахуванням пункту 19 вказаного порядку, відповідно до якого безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва на користь позивача 2997,50 грн. надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування слід здійснити шляхом списання з відповідного розрахункового рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

При цьому, згідно з письмовими поясненнями Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн. (квитанція від 05.10.2011 р. №11ПП0895) було перераховано на балансовий рахунок 3121 "Надходження коштів спеціального фонду державного бюджету, які направляються на спеціальні видатки", відповідно безспірне списання надміру сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн. слід здійснити саме з вказаного рахунку.

Водночас, суд вважає, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, а судом не встановлено під час розгляду справи протиправності саме дій відповідача щодо відмови повернути позивачу сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн. На думку суду, надання відповідачем відповіді на звернення позивача у формі листа не суперечить вимогам Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР.

Щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно неповернення позивачу надмірно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн., то суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, позаяк це не є, в даному випадку, необхідним для захисту порушеного права позивача.

Крім того, судом взято до уваги ту обставину, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2011 року в справі №2а-12484/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року, визнано таким, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили, та нечинним пункту 12 Порядку №1740. Тобто, на час відмови Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва повернути надмірно сплачений збір, чинним був пункт 12 Порядку №1740, яким встановлювався обов'язок сплати фізичними особами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі з операцій в разі купівлі легкових автомобілів.

Щодо строку звернення до суду, то за висновком суду, позивачем дотримано шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Як було зазначено позивачем під час судового розгляду справи, про порушене право йому стало відомо в день, коли він змушений був сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (05.10.2012 р.), позаяк в органах Державної автомобільної інспекції повідомили про відмову в реєстрації автомобіля в разі відсутності доказів сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Як убачається з матеріалів адміністративного позову, позивач звернувся до суду 24.11.2011 р. (відбиток поштового штемпеля на конверті, в якому надійшов адміністративний позов), тобто в межах шестимісячного строку. При цьому, судом взято до уваги, що Законом №400/97-ВР, який є спеціальним щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, строків звернення до суду не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 128,05 грн. (платіжне доручення від 24.11.2011 р. №171 на суму 128,05 грн.), водночас згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 зазначеного Закону встановлено розмір судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, що складає 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року №2857-VI розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2011 року складав 941,00 грн. Один відсоток розміру майнових вимог, зазначених у даному позові є меншим 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, відповідно за подання даного позову до адміністративного суду сплачується судовий збір у розмірі 94,10 грн. Оскільки позов задоволено частково, на користь позивача слід присудити 47,05 грн.

Щодо зайво сплаченої позивачем частини судового збору в розмірі 34,05 грн., то судовий збір в такому випадку повертається з урахуванням вимог статті 7 Закону України "Про судовий збір", статей 94-98 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки позивач не звертався до суду з відповідним клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору, судом вказане питання не вирішувалось.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва на користь ОСОБА_1 надмірно сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2997,50 грн. шляхом безспірного списання зазначеної суми з балансового рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві 3121 "Надходження коштів спеціального фонду державного бюджету, які направляються на спеціальні видатки" на рахунок, який буде вказано ОСОБА_1 у відповідній заяві або у виконавчому документі.

Судові витрати в сумі 47,05 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України, шляхом їх безспірного списання Державною казначейською службою України (відповідним підрозділом Державної казначейської служби України) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Донець