Постанова № 27237020, 27.08.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2012 р. Справа № 2a-1646/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Гуменюка Б.С.,

представників відповідача Кудли О.Й., Тимківа Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом ПрАТ «Шкіряник»до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000280220 від 23.05.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Шкіряник»звернулося з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000280220 від 23.05.2012 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення принято на підставі безпідставних припущень про те, що ПрАТ "Шкіряник" неправомірно включено до податкового кредиту сум ПДВ по спірних операціях, а також до валових витрат витрати на придбання матеріалів, робіт, послуг з тих підстав, що на думку перевіряючих, ці операції не мали реального характеру.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що 10 червня 2011 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Альфатек»укладено договір № 10 купівлі-продажу шкір ВРХ мокросолені, обряджені, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця до складу покупця м. Болехів, вул.Петрушевича, 29. На виконання вимог зазначеного вище договору у березні 2011 року ТзОВ «Альфатек»продало позивачу шкір ВРХ мокро солених на загальну суму 4166334,34 грн., крім того ПДВ на суму 833266,88 грн. про що було виписано видаткові та податкові накладні. Звернуто увагу суду на те, що статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ні Цивільним, ні Господарським кодексом України не передбачено обов'язку для сторін при укладенні господарських договорів перевіряти своїх контрагентів за договорами на наявність достатньої кількості трудових ресурсів, власності складських приміщень, виборчих потужностей і т.п. Згідно вимог чинного законодавства України в органів ДПС відсутні повноваження, щодо визнання на свій розсуд договорів нікчемними.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що Долинською оДПІ правомірно зменшено ПрАТ «Шкіряник»розмір від"ємного значення податку на додану вартість на суму 833 267 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 416634 грн. Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є нікчемність укладеного правочину між ПрАТ «Шкірняик»та ТзОВ «Альфатек»від 10 червня 2011 року № 10. Згідно акту ДПІ в Ленінському районі м. Дніпропетровська від 27.01.2012 року № 183/231/36532350 ПП «Альфатек»не знаходиться за податковою адресою, про що складено акт відповідності податкової адреси фактичному місцезнаходженню ПП «Альфатек». В ході проведення перевірки матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що за податковою адресою ПП «Альфатек»не знаходиться, не виявлено жодних первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів, бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності. ПП «Альфатек»придбаючи цукор-пісок у своїх контрагентів не могло поставити на ПрАТ «Шкіряник»шкір ВРХ боєнського походження. Просили в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Як було встановлено в судовому засіданні Долинською оДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Шкіряник»з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині податку на додану вартість, за вересень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 1011/220/22173377 від 15.05.2012 року, яким встановлено порушення статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від"ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень 2011 року на суму 833267 грн.

На підставі акту перевірки № 1011/220/22173377 винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000280220 від 23 травня 2012 року.

Підставою для винесення вищевказаного податкового повідомлення-рішення стали висновики відповідача про нікчемність укладеного між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Альфатек»договору купівлі-продажу № 10 від 10 червня 2011 року. Предметом даного договору було купівля шкір ВРХ мокро солених, обряджених, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича, 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору у березні 2011 року ТзОВ «Альфатек»продало позивачу шкір ВРХ мокро солених на загальну суму 4166334,34 грн., крім того ПДВ на суму 833266,88 грн. про що було виписано видаткові накладні: від 07.09.2011 року № РН-0001059 та № РН-0001060, від 13.09.2011 року, № РН-0001096, від 14.09.2011 року № РН-0001100, від 19.09.2011 року № РН-0001130 та № РН-0001132, від 21.09.2011року № РН-0001133, від 22.09.2011 року № РН-0001146, від 28.09.2011 року № РН-0001162 та № РН-0001161, від 29.09.2011 року № РН-0001170 та № РН-0001169.

Крім того ТзОВ «Альфатек»виписало позивачу наступні податкові накладні від 07.09.2011 року № 59 та № 60, від 13.09.2011 року № 96, від 14.09.2011 року № 100, від 19.09.2011 року № 130 та № 132, від 21.09.2011 року № 133, від 22.09.2011 року № 146, від 28.09.2011 року № 162 та № 161, від 29.09.2011 року № 170 та № 169.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського Кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частина 4 цієї ж статті встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Аналогічну норму містить і ст.. 627 Цк України.

Стаття 180 Господарського Кодексу України встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина 2 статті 180 Господарського Кодексу України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Аналогічне положення містить і абз.1 ч. 1 ст. 638 ЦК України.

Ні Цивільний Кодекс України, ні Господарський кодекс України не передбачають обов'язку для сторін при укладенні господарських договорів перевіряти у своїх контрагентів за договорами наявність достатньої кількості трудових ресурсів, власності складських приміщень, виробничих потужностей, тощо.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями, вимог "положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП "Заговда" правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Відповідно до пп. «а»п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В той же час п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого)у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пункт 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачає, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пункт 201.10 цього ж Кодексу передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. .

Таким чином, виходячи з вимог зазначених вище норм права підставою для включення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної.

На виконання вимог договору купівлі-продажу у березні 2011 року ТзОВ «Альфатек»продало позивачу шкір ВРХ мокро солених на загальну суму 4166334,34 грн., крім того ПДВ на суму 833266,88 грн. про що було виписано вищезазаначені видаткові та податкові накладні. Крім того реальність виконання господарської операції підтверджується наявними в матеріалах договором поставки №10 від 10.06.11 року, актами прийому-передачі, товаро-транспортними накладними, ветеринарними свідоцтвами.

Контрагент ПрАТ «Шкіряник»на дату укладання договору та його виконання за ним було належним чином зареєстрованою юридичною особою.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даним контрагентом, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Якщо дослідити рекомендації ВАСУ в розділі ІІ довідки від 15 квітня 2010 року "Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість"нарахування податкових зобов"язань і застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість посиланнями на нікчемність правочинів, за наслідками яких сформовано податковий кредит, приходимо до висновку про те, що для обгрутування нікчемності правочину, а не якогось іншого. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість"та статтей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів".

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Як вбачається з акту перевірки № 1011/220/22173377 від 15.05.2012 року, основним мотивом визнання укладеного правочину недійсним на думку перевіряючих, є допущення порушень ведення податкового обліку саме ТзОВ «Альфатек».

Проте, ПрАТ «Шкіряник»жодним чином не може нести відповідальність за порушення свого контрагента, зважаючи на ту обставину, що договір купівлі-продажу був реальним та виконаним в повному обсязі, а всі первинні документи оформлені належним чином та з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби"та наказом від 18.04.08р. № 266 "Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів"(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції за № 0000280220 від 23.05.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 31.08.2012 року.