Постанова № 27236470, 29.08.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2012 р. Справа № 2а-1442/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В. Р,

за участю: представника позивача Гуменюка Б.С.,

представників відповідача Урядка Р.Я., Карбівського Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Шкіряник» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022320/0 від 01.03.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Шкіряник» звернулося з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022320/0 від 01.03.2011 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі необгрунтованих, необ"єктивних висновків, з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що 14.07.2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ПП «ПРИМАТЕХ»укладено договір № 061402-10 ШК купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного вище договору Продавцем було поставлено ВРХ в кількості 56357 кг. на загальну суму 1218647,7 грн. в тому числі ПДВ -203107,95 грн. Також постачальником було поставлено ВРХ в кількості 36714 кг. на загальну суму 799 999,98 грн., в тому числі ПДВ 133333,33 грн. Аналогічно 19.01.2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Ледер-Плюс»укладено договір № 5 купівлі-продажу ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного вище договору продавцем було поставлено ВРХ в кількості 69327 кг. на загальну суму 1497943,5 грн. в тому числі ПДВ -249657,25 грн. Також постачальником було поставлено ВРХ в кількості 90 609 кг. на загальну суму 1948973,46 грн. в тому числі ПДВ 324828,91 грн. 01 вересня 2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг» укладено договір № 12 купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича, 29. На виконання вимог зазначеного вище договору ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»продало позивачу шкір ВРХ в кількості 122813 кг. на загальну суму 2559587,82 грн. в тому числі ПДВ -426 597,97 грн. Також постачальником було поставлено ВРХ в кількості 97 522 кг. на загальну суму 2086877,88 грн., в тому числі ПДВ 347812,98 грн. ПП «Грант-ЗГО» укладено з ПрАТ «Шкіряник» договір № 5 купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного договору ПП «Грант-ЗГО» продало позивачу шкір ВРХ в кількості 16608 кг. на загальну суму 341 991,96 грн., в тому числі ПДВ 56 998,66 грн. ТзОВ «ЛУКСОР»поставило ПрАТ «Шкіряник»газ природний на загальну суму 171 835,86 грн., в тому числі ПДВ -28639,31 грн. Також постачальником було поставлено газ природний на загальну суму 209341,92 грн., в тому числі ПДВ -34890,32 грн. Звернуто увагу суду на те, що статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ні Цивільним, ні Господарським кодексом України не передбачено обов'язку для сторін при укладенні господарських договорів перевіряти своїх контрагентів за договорами на наявність достатньої кількості трудових ресурсів, власності складських приміщень, виборчих потужностей і т.п. Згідно вимог чинного законодавства України в органів ДПС відсутні повноваження, щодо визнання на свій розсуд договорів нікчемними.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що Долинською оДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Шкіряник»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від"ємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.10.2010 року по 30.11.2010 року. В результаті перевірки складено акт перевірки від 18.02.2011 року № 401/234/22173327. За результатами перевірки Долинською оДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022320/0 від 01.03.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1087255,0 грн. Згідно довідки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька від 28.02.2011 року № 93/23-411/33200527 ТОВ «Ледер Плюс» є посередником. Постачальником реалізованої продукції є ТОВ «ТД «Промівестгруп». Згідно акту Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську від 25.03.2011 року №540/23-078/36562542 зустрічну звірку ТОВ ТД «Промінвестгруп»провести неможливо, оскільки за юридичною адресою підприємство не знаходиться. В ході проведення перевірки та аналізу згідно додатку № 5 «Розшивровки податкового кредиту в розрізі контрагентів», встановлено розбіжність між податковим кредитом ТОВ «Ледер Плюс» та податковими зобов'язаннями ТОВ ТД «Промінвестгруп» відповідача в розмірі 341237,57 грн. Зазначили, що згідно постанови Болехівського міського суду від 06.05.2011 року у справі № 3-124/11 ОСОБА_4 - головного бухгалтера ВАТ «Шкіряник»визнано винною у у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 163-1 КУпАП та накладено на неї адміністративний штраф у розмірі 170 грн. Постановою Болехівського міського суду від 06.05.2011 року у справі № 3-125/11 ОСОБА_7 -голову правління ВАТ «Шкіряник»- визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст.163-1 КУпАП та накладено на нього адміністративний штраф у розмірі 170 грн. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши позовну зяву, вислухавши представників сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі з огляду на наступне.

Як було встановлено в судовому засіданні Долинською оДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Шкіряник»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від"ємного значення ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2010 року по 30.11.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 401/234/22173327 від 18.02.2011 року, яким встановлено порушення п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.7.2 п.7.7 статті 7 та п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року, ВАТ «Шкіряник»завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 1087255 грн., занижено залишок від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 103137 грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 60184 грн.

На підставі акту перевірки № 401/234/22173327 винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000022320/0 від 01.03.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1087255,0 грн.

Щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід зазначити наступне.

14.07.2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ПП «ПРИМАТЕХ»укладено договір № 061402-10 ШК купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного вище договору Продавцем було поставлено ВРХ в кількості 56357 кг. на загальну суму 1218647,7 грн. в тому числі ПДВ -203107,95 грн. Також постачальником було поставлено ВРХ в кількості 36714 кг. на загальну суму 799 999,98 грн., в тому числі ПДВ 133333,33 грн.

Аналогічно 19.01.2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Ледер-Плюс»укладено договір № 5 купівлі-продажу ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного вище договору продавцем було поставлено ВРХ в кількості 69327 кг. на загальну суму 1497943,5 грн. в тому числі ПДВ -249657,25 грн. Також постачальником було поставлено ВРХ в кількості 90 609 кг. на загальну суму 1948973,46 грн. в тому числі ПДВ 324828,91 грн.

01 вересня 2010 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»укладено договір № 12 купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича, 29. На виконання вимог зазначеного вище договору ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг» продало позивачу шкір ВРХ в кількості 122813 кг. на загальну суму 2559587,82 грн.в тому числі ПДВ -426 597,97 грн. Також постачальником було поставлено ВРХв кількості 97 522 кг. на загальну суму 2086877,88 грн., в тому числі ПДВ 347812,98 грн.

ПП «Грант-ЗГО»укладено з ПрАТ «Шкіряник»договір № 5 купівлі-продажу шкір ВРХ. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця. На виконання вимог зазначеного договору ПП «Грант-ЗГО»продало позивачу шкір ВРХ в кількості 16608 кг. на загальну суму 341 991,96 грн., в тому числі ПДВ 56 998,66 грн.

ТзОВ «ЛУКСОР»поставило ПрАТ «Шкіряник»газ природний на загальну суму 171 835,86 грн., в тому числі ПДВ -28639,31 грн. Також постачальником було поставлено газ природний на загальну суму 209341,92 грн., в тому числі ПДВ -34890,32 грн.

Підставою для винесення вищевказаного податкового повідомлення-рішення стали висновики відповідача про нікчемність укладених правочинів, оскільки виникає сумнів, щодо джерела походження товару, його об"ємів та обсягів.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зі змінами та доповненнями, вимог "положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ПП "Заговда" правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахуваного) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, із передбаченою даною нормою реквізитами.

З поданих до перевірки податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит ввжається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: "Відповідно до п.1.3 ст. 1Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов"язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д"пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не випливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону україни "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактоної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Відповідно до п. 11.4 Закону України "Про податок на додану вартість" зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здіснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповідними Законами України з питань оподаткування.

Контрагенти ПрАТ «Шкіряник»на дату укладання договорів та його виконання за ними були належним чином зареєстрованими юридичними особами.

Посилання представників відповідачів на те, що контрагенти ПрАТ «Шкіряник»згідно актів зустрічних перевірок відсутні за місцезнаходженням, як на підставу визнання правочинів нікчемними, судом не можуть бути прийняті до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даними контрагентами, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Якщо дослідити рекомендації ВАСУ в розділі ІІ довідки від 15 квітня 2010 року "Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість"нарахування податкових зобовязань і застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість посиланнями на нікчемність правочинів, за наслідками яких сформовано податковий кредит, приходимо до висновку про те, що для обгрутування нікчемності правочину, а не якогось іншого. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість"та статтей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів".

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Як вбачається з акту перевірки № №401/234/22173327 від 18.02.2011 року, основним мотивом визнання укладеного правочину недійсним на думку перевіряючі, є допущення порушень ведення податкового обліку саме контрагентами позивача.

Проте, ПрАТ «Шкірняик»жодним чином не може нести відповідальність за порушення своїх контрагентів, зважаючи на ту обставину, що договора купівлі-продажу були реальними та виконаними в повному обсязі, а всі первинні документи, зокрема податкові та видаткові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення, оформленні належним чином та з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:

1.придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарьскої діяльності.

2.придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах осподарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачаєтсья, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 "Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби"та наказом від 18.04.08р. № 266 "Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів"(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Судом не приймаються до уваги посилання представників відповідача на те, що згідно висновку експерта-спеціаліста від 14 серпня 2011 року № 95 підписи в графах «Директор», «підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну»у копіях договору між ПрАТ "Шкіряник" та ТзОВ "Євротрейд Холдинг", податкових та видаткових накладних виконані не ОСОБА_5, а іншими особами з унаслідуванням підпису ОСОБА_5, оскільки в матеріалах справи відсутні пояснення самої ОСОБА_5 про те, що вона не підписувала первинних документів. Таким чином, відповідач самостійно визначив, що ОСОБА_5 не підписувала документів, при тому, що сама ОСОБА_5 таких тверджень не висловлювала і жодних доказів відповідачем з цього приводу суду не було представлено.

Посилання представників відповідача на постанови Болехівського міського суду від 06.05.2011 року у справі № 3-124/11 та від 06.05.2011 року у справі № 3-125/11, якими до адміністративної відповідальності притягнуто головного бухгалтера ОСОБА_6 та голову правління ОСОБА_7 за адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 163-1 КУпАП є безпідставними, оскільки ч.4 ст.72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Однак вказані постанови не можуть підтверджувати чи спростовувати реальності виконання господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки доставка товару здійснювалась транспортом продавця, а не ПрАТ "Шкіряник".

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, про обґрунтованість заявленого позову.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Долинської оДПІ за № 0000022320/0 від 01.03.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 03.09.2012 року.