Ухвала суду № 27222159, 18.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2012 р. м. Київ К-139/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009

у справі № 2-а-7724/08

за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську

про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі по тексту -позивач, ДП «Іллічівський морський торговельний порт») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську (далі по тексту -відповідач, ДПІ у м. Іллічівську) про визнання протиправним та скасування рішення від про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 скасовано постанови Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залиши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що ДПІ у м. Іллічівську та ДПА в Одеській області було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 21.12.2007 №3055/23-0301/01125672.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 1.39 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4., п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.1, 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.6.1 п. 5.6, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п.п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також перевіркою було встановлено, що протягом періоду, за який проводилася перевірка, на рахунок представництва ДП «Іллічівський морський торговельний порт», розташованого в м. Москва (Російська Федерація) позивачем без ліцензії Національного банку України на здійснення переказів грошових коштів в іноземній валюті перераховано -37100 доларів США, у тому числі, протягом 2006 року -9000 доларів США та 1 півріччя 2007 року -28100 доларів США.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийняті рішення від 08.01.2008 №0000032350, від 06.02.2008 №0000032350/1, від 02.03.2008 №0000032350/2, від 28.05.2008 №0000032350/3 про стягнення з позивача суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 187555,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні донарахованої оскаржуваної позивачем суми податкового зобов'язання відповідач діяв протиправно та поза межами окреслених чинним законодавством повноважень податкового органу при здійсненні перевірки і не зміг доказати правомірності свого рішення, заперечуючи проти адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок, що застосовані до позивача штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями в розумінні норм ГК України.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Як зазначено судом першої інстанції, прийнятими рішеннями визначено позивачу штрафні (фінансові) санкції як податкове зобов'язання, за наслідками несплати, що суперечить преамбулі, п.п. 1.2, 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та ст. ст. 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування».

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»положення цього Закону поширюється лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з п. 4 ст. 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України застосовується така міра відповідальності, як штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, то і не має підстав для визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»щодо граничного строку сплати та положень стосовно наслідків несплати.

Статтею 238 ГК України встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 241 ГК України грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущені правопорушення.

Отже, порушення викладені в акті перевірки є порушенням правил здійснення господарської діяльності, зокрема правил здійснення розрахунків в іноземній валюті, а штрафні санкції нараховані відповідачем за порушення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є видом адміністративно-господарських санкцій, а саме адміністративно-господарським штрафом в розумінні ст. ст. 238, 241 Господарського кодексу України, а не податковим зобов'язанням у визначенні Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що застосована до позивача штрафна санкція не є податком і збором (обов'язковим платежем), визначеними ст. 13, ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», тому рішення прийняті відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є протиправними та підлягають скасуванню .

Виходячи з викладеного, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»підлягає задоволенню, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 - скасуванню, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009 - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2009.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова