Ухвала суду № 27221998, 09.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

09 жовтня 2012 року м. Київ В/9991/3464/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., Шипуліної Т.М.,перевіривши заяву Державної податкової інспекція в м. Свердловську Луганської області

про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.08.2012 р.

у справі № 2-а-22667/09 (№ К-20487/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України)

за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит»

до Державної податкової інспекція в м. Свердловську Луганської області

про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція в м. Свердловську Луганської області звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.08.2012 р. у названій справі.

Відповідно до статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно з приписами статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.08.2012 р. заявник посилається не неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме -пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі - Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

В обґрунтування своїх вимог заявник додає копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.07.2008 р. (К-31026/06 -номер справи у Вищому адміністративному суді України), у яких, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 2 «Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України»подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області та приєднаних до неї додатків фактичні обставини справи, що розглядаються, відмінні від тих, на які посилається заявник в обґрунтування наявності підстав для перегляду справи.

Зокрема, ухвалюючи рішення від 23.08.2012 р. Вищий адміністративний суд України зазначив про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, які визнали незаконними дії відповідача щодо самостійного розподілу сплачених позивачем сум без урахування, зазначеного останнім, призначення платежу на погашення податкового боргу і пені по збору за геологорозвідувальні роботи у порядку календарної черговості його виникнення, тоді як платежі здійснювались позивачем відповідно до умов договору про реструктуризацію податкового боргу і у визначеному цим договором розмірі.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.07.2008 р. (К-31026/06 -номер справи у Вищому адміністративному суді України), на яку посилається заявник, як приклад різного застосування, згаданої норми матеріального права, суд дійшов іншого висновку зазначивши, що оскільки позивач на момент сплати узгоджених податкових зобов'язань повністю з бюджетом не розрахувався і мав податковий борг, то цей податковий борг правильно відповідачем погашений попередньо перед тими податковими зобов'язаннями, які податковим боргом не є.

20.06.2011 р. Верховним Судом України прийнято постанову за результатами розгляду у порядку письмового провадження справи за позовом державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування»до Державної податкової інспекції у Червонозоряному районі м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У згаданій постанові Верховний Суд України зазначив наступне.

Ухвалюючи рішення у справі, Вищий адміністративний суд України, погодившись із рішенням суду першої інстанції, мотивував його тим, що у податкового органу відсутні повноваження на зміну призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесення на погашення податкового боргу.

На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого адміністративного суду України ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлена рівність бюджетних інтересів та зазначено, що податковий борг погашається попередньо податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, цим же Законом, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 12 травня 1994 року № 37 (чинної на час виникнення спірних правовідносин; надалі Інструкція) облік, контроль і складання звітності щодо платежів, які надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи.

Згідно з пунктом 5.3 Інструкції при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту «Призначення платежу»на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляються дата та підпис відповідальної особи.

Аналіз наведених норм права, з урахуванням того, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на підставі та в межах, визначених законом, дає підстави вважати, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесенні з метою погашення податкового боргу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ на підставі акта невиїзної документальної перевірки від 21 листопада 2006 року № 1133/15-206/14309764 за порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку за землю за грудень 2004 року-січень 2005 року відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосувала до нього штрафні санкції. При цьому перераховані позивачем суми податку за землю Інспекція зараховувала на погашення боргу за минулі періоди, а не за призначенням платежів, зазначеним позивачем у платіжних дорученнях. Для розрахунку суми штрафу податковий орган брав не дату сплати платником суми податкового боргу (як передбачено зазначеним вище підпунктом), а дату самостійного погашення цим органом такого боргу за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період, та сум бюджетного відшкодування.

Позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку за землю, виконав свої зобов'язання протягом граничних строків, що виключало застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного вище Закону.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, правильно застосував положення пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то заява ДПІ не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.08.2012 р. щодо застосування пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідають правовій позиції Верховного Суду України.

Ураховуючи викладене, підстави для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення у даній адміністративній справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 236 -240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити Державній податковій інспекції в м. Свердловську Луганської області у допуску справи № 2-а-22667/09 (№ К-20487/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.08.2012 р.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис)Лосєв А.М. Судді:(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Ланченко Л.В. (підпис)Пилипчук Н.Г. (підпис)Шипуліна Т.М.