Ухвала суду № 27221997, 04.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/84974/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Гордійчук М.П.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 року

у справі № 2а-1134/11/12/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт»

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

третя особа Державна податкова інспекція у м. Ялта Автономної Республіки Крим,

Державна податкова адміністрація України

про скасування наказу

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт»звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про скасування наказу № 1511 від 25.11.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Ялта Автономної Республіки Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року за результатами якої складено Акт № 3682/23-1/33006418/247 від 30.09.2010 року (далі -Акт перевірки).

За даними Акта перевірки контролюючим органом було встановлено, що станом на 01.07.2009 року перед фірмою-нерезидентом ТОВ «Туристична концертна компанія «АРТ»(Росія, Москва) рахується кредиторська заборгованість за б\рах.361 у сумі 136 211,05 рос. руб. за договором купівлі-продажу квоти місць № 2063-П від 25.03.2008 року. 31.07.2009 року ТОВ «Аеросвіт Курорт»було перераховано на адресу нерезидента ТОВ «ТКК «АРТ»(Росія) грошові кошти у сумі 353 088, 91 рос. руб. У зв'язку з чим виникла дебіторська заборгованість у сумі 216 877,86 рос. руб. Граничний термін надходження валютної виручки минає 27.01.2010 року. Будь-які інші документи на підтвердження проведення розрахунків протягом періоду з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року між позивачем та фірмою нерезидентом податковій інспекції не надано. Вказане є порушенням вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Також, за даними Акта перевірки було встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме не подання декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і перебувають за її межами станом на 01.04.2010 року з відображенням в р. ІІІ пункту 5 Декларації валютних цінностей (суми грошових коштів за експортним контрактом) в загальній сумі 216 877,86 рос. руб. відповідно до договору № 2063-П від 25.03.2008 року.

На підставі даних Акта перевірки податковою інспекцією було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.10.2010 року №0000482200 у розмірі 170,00 грн. та № 0000472200 у розмірі 26 469,19 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями про застосування штрафних (фінансових) санкцій, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було визнано факт порушення ним законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Проте, не зважаючи на оскарження вказаних рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій в адміністративному порядку, 21.10.2010 року Державною податковою адміністрацією України було надіслано на адресу Міністерства економіки України подання про застосування санкцій до позивача, як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

25.11.2010 року Міністерством економіки України було прийнято наказ №1511 про застосування до позивача спеціальної санкції -індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності -до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

На час прийняття спірного наказу процедуру з адміністративного оскарження рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій завершено не було.

Порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»(далі - Положення), визначено Положенням, затвердженим наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 року № 52.

Згідно з пунктом 1.1. Положення спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економіки України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Пунктом 1.2. вказаного Положення визначено умови застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності спеціальних санкцій, а саме: наявність порушення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та пов'язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та/або пов'язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економіки України (пункт 2.3. Положення).

Як обґрунтовано зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності може бути звільнено від спеціальних санкцій лише за умови усунення порушень законодавства, що безпосередньо пов'язано з визнанням таким суб'єктом наявності факту правопорушення.

Відповідно до пункту 4.3 Положення відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких видаються відповідні накази Міністерства економіки України, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом.

У разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, призупинити дію) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення (пункт 4.4. Положення).

Рішення про застосування спеціальних санкцій приймається тільки після опрацювання всіх документів відповідним структурним підрозділом Міністерства економіки України.

При цьому відповідно до пункту 4.7. Положення застосуванню санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може передувати офіційне попередження з боку Міністерства економіки України про можливість застосування до них санкцій.

Позивач, оскаржуючи рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, фактично заперечував наявність самого факту вчинення правопорушення.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо прийняття відповідачем наказу про застосування спеціальної санкції при недоведеності наявності в діях позивача порушень в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.04.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 -2391 КАС України.