Ухвала суду № 27221618, 25.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/1109/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Федорова М. О., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за позовом Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Державне підприємство "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі -ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція") звернулось до суду з позовом Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області (далі -ДПІ у м. Енергодар) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2010 року позов ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Енергодар залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м. Енергодар подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та винести нове рішення, яким відмовити в позові ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція".

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДПІ у м. Енергодарі була здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності сплати податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин, земельного податку, за результатами якої складено акт №46/15-208/19355964 від 12.02.2009 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 12.02.2009 року ДПІ у м. Енергодарі винесено податкове повідомлення-рішення від 18.02.2009 №0000012501/0, яким нараховано штрафні санкції за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 3104 грн. 60 коп.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку є Закон України «Про плату за землю»від 03.07.1992 року №2536-ХІІ.

Ст. 2 Закону України «Про плату за землю»визначено, що використання землі в Україні є платним.

Ст. 14 Закону України «Про плату за землю» визначено, що Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларації.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Ст. 17 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

В податковій декларації, поданій до податкового органу позивач самостійно визначив земельний податок. Згідно з розрахунком суми вказаного податку за 2008 рік в редакції уточнюючого розрахунку, наданого до податкової інспекції 30.09.2008 року, позивач самостійно визначив суму податкового зобов'язання на 2008 року в розмірі 36 233 657,02 грн., а також порядок її погашення відповідно до ст. 17 Закону України «Про плату за землю».

Позивачем сплачено зобов'язання по земельному податку, що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Також суди попередніх інстанцій вірно визначили, що спеціальним законом, який визначає порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ.

П. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зазначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

П. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п 4.1.4 п.4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

Зміст ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не містить будь-яких обмежень стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов'язання за наявності податкового боргу, не встановлює порядку та механізму сплати податкового боргу, не встановлює порядку та механізму стягнення боргу за рахунок сплачених платником податкових зобов'язань, а також не дає повноважень контролюючому органу здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податків чи погашення боргу, змінювати призначення платежу та без згоди платника розпоряджатися його коштами.

Ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків дві податкові вимоги і встановлює строки виконання цих вимог, які фактично і є строками самостійного погашення боргу.

Згідно п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976 реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що розпорядником своїх коштів є платник податку та право призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що платником податків не порушений граничний строк сплати земельного податку, а тому застосування до нього положень ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які передбачають нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров