Постанова № 27220506, 11.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2012 р. м. Київ К-24067/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010

у справі № 2а-7797/09/2/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет»

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя

третя особа Інкерманська міська Рада

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Кримвтормет»(далі по тексту -позивач, ЗАТ «Кримвтормет») звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2009 №0000481503/0/143.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2009, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної перевірки позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю за березень 2009 року складено акт перевірки від 01.06.2009 №69/184/15-341/00190638, в якому встановлено порушення статті 7 Закону України «Про плату за землю», що призвело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за листопад-грудень 2008 року та січень 2009 року на загальну суму 117183,35 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2009 №0000481503/0/143 про нарахування позивачу податкового зобов'язання у сумі 42828,43 грн. -основного платежу з орендної плати за землю та 21414,22 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що 17.11.2004 між ЗАТ «Кримвтормет»та Інкерманською міською радою укладений договір оренди земельної ділянки №89/04. Відповідно до п. 4.2 договору оренди розмір річної орендної плати за користування земельною ділянкою складає 616541,81 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу помилковими, оскільки розрахунок плати за оренду землі здійснювався з розміру, встановленому договором оренди землі, зміни до якого не вносились.

Відповідач, в свою чергу, посилається на те, що оскільки введена в дію нова нормативна грошова оцінка земель м. Севастополя, позивач повинен розраховувати розмір орендної плати з врахування зміни нормативної грошової оцінки.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про плату за землю»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 13 Закону України «Про плату за землю»визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Граничні розміри орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі», та є обов'язковими при укладенні відповідних договорів.

Зокрема, частиною 4 статті 21 вищезазначеного Закону в редакції, яка діяла до 01.01.2008, було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Нормами підпункту 4 пункту 8 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 №107-VІ, було внесено зміни до частини 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі»(набрали чинності з 01.01.2008) та встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 N10-рп/2008 вищезазначені зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів»від 03.06.2008 №309-VI, частина 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі»знову була викладена у аналогічній редакції.

Оскільки відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування 04.06.2008 та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», вказані граничні розміри плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності діяли протягом всього 2008 та 2009 років.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, після внесення змін до Закону України «Про оренду землі»щодо розміру орендної плати за землю, яка знаходиться у державній або комунальній власності, до вищезазначеного договору відповідні зміни внесені не були, і позивач при самостійному нарахуванні орендної плати у податкових деклараціях виходив із розміру орендної плати, встановленого договором.

Колегія суддів вважає, що позивач в порушення вимог статті 21 Закону України «Про оренду землі»здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності по договору оренди землі в розмірах меньших, ніж встановлений Законом, і висновок перевірки про заниження позивачем у зазначеному періоді суми орендної плати за землю є законним та обґрунтованим.

Згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та цільовими фондами»(чинного на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2009 та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010 підлягають скасуванню в повному обсязі, з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м.Севастополя задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010 скасувати.

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров