Ухвала суду № 27217232, 22.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2012 р.Справа № 2а-5271/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Калитки О. М. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012р. по справі № 2а-5271/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-технічна фірма "Полісток"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ науково-технічна фірма "Полісток", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення за № 0000200221 від 09.04.2012р.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає що, відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між нашим підприємством та контрагентами, визнані судом недійсними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2012 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-технічна-фірма "Полісток".

Скасоване податкове повідомлення - рішення від 09.04.2012 року №0000200221 Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року по справі №2а-5271/12/2070 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками Основ"янською МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю НТФ „Полісток" щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ „Промсецконсалтинг" за червень, вересень 2011р.

За результатами перевірки було складено акт від 23.03.2012р. №135/221/21198638 яким встановлено порушення позивачем ч.1 ст. 207 Господарського Кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228 ч. 1, ст. 216 ЦК України, а саме не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ "Промспецконсалтинг"; п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму сформованого податкового кредиту на суму 40069,00 грн., у тому числі за червень 2011 року на суму 14702 грн., за вересень 2011 року на суму 25367,00 грн.; встановлено відсутність у ТОВ НТФ "Полісток" об'єктів які підлягають визначенню ст.. 185, ст. 187, ст. 187, ст. 188, ст. 198 ПК України, а саме встановлено відсутність факту реального вчинення господарських відносин на загальну суму сформованого податкового кредиту 40069,00 грн. у тому числі за червень 2011 року на суму 14702 грн., за вересень 2011 року на суму 25367,00 грн.

На підставі вище зазначеного акту перевірки керівником Основ"янською МДПІ м. Харкова Харківської області було винесено податкове повідомлення -рішення №0000200221 від 09.04.2012 на загальну суму 52 753,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ науково - технічна фірма «Полісток» про скасування податкового повідомлення-рішення №0000200221 від 09.04.2012 року, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентам ТОВ «Промспецконсалтінг», підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Суд мотивував судове рішення і тим, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарської операції, що ґрунтується на вимогах Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, задовольняючи зазначені позовні вимоги, суд першої істанції дійшов висновку про те, що зміст договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, не суперечать актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання договору, таких доказів у відповідності до вимог ст.71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення слугувала інформація отримана від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 13.09.11 №10/2302/37093551 в яких зазначено, що контрагент позивача - ТОВ „Промспецконсалтинг" у період - червень 2011 року мав ознаки нереальності здійснення своєї діяльності, а саме відсутній кваліфікований персонал, незначний штат, наявність в штаті тільки керівних посад, відсутні основні фонди, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, отже у підприємства відсутній факт реального вчинення господарських операцій за червень 2011р. Згідно отриманої інформації одним із покупців даного підприємства є ТОВ НТФ „Полісток".

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про реальність угоди між позивачем та його контрагентом, ТОВ «Промспецконсалтинг», та безпідставність висновку відповідача про допущені позивачем порушення та нікчемність угоди, оскільки такі висновки суду підтверджені письмовими доказами, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Як свідчать письмові докази, позивачем та ТОВ „Промспецконсалтинг" було укладено угоду №111 від 05.01.2011р. на поставку сировину та матеріали для виготовлення склопластиків.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.та ТОВ «Стройиндустрия» є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків.

Крім того, згідно положень п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п. 11 ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні". У судове засідання доказів такого звернення представником відповідача не надано.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, що кореспондуються з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення - рішення №0000200221 від 09.04.2012 року, що є предметом оскарження позивачем.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім цього суд зазначає, що згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Колегія суддів зазначає, що викладені в акті судження відповідача в акті перевірки не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.

Так, підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації, ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні". Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ст. 91 ЦК України Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Колегія суддів зазначає, що на час укладення угоди між позивачем та ТОВ „Промспецконсалтинг", так і на час судового розгляду останні знаходяться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , а також є платниками податку на додану вартість.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"№996, документом, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

У статті 3 зазначеного Закону вказано, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).

В акті перевірки підтверджується те, що при оформленні податкових накладних було дотримано вимоги ст. 201 Податкового кодексу України, податкові накладні відображено у відповідності в вимогами п.201.6 у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 р. по справі № 2а-5271/12/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012р. по справі № 2а-5271/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.

Повний текст ухвали виготовлений 27.08.2012 р.