Ухвала суду № 27203771, 01.11.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/7444/12 Справа № 429/3458/12 Головуючий у 1 й інстанції - Юдіна С.Г. Доповідач - Григорченко Е.І. Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Григорченка Е.І.

Суддів: Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі судового засідання: Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»про стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»звернувся з апеляційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2012 року, де ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у позову, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2012 року позов задоволено частково, з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 стягнено у відшкодування моральної шкоди 4 500 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 04 травня 1978 року по 15 березня 2010 року працював у відповідача ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», на різних посадах (а.с.8-9).

За час роботи він отримав професійні захворювання. Згідно висновку МСЕК від 11 жовтня 2010 року позивачу встановлено 45 % втрати професійної працездатності та встановлена 3 група інвалідності (а.с.7).

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, тому на підставі ст. 237-1 КЗпП України стягнув з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 4 500 грн., з урахуванням ступені втрати працездатності, моральних страждань, розумності та справедливості.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.

Доводи ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»в апеляційній скарзі, що суд безпідставно застосував вимоги п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, яка передбачає, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, оскільки відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Дійсно аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

Проте згідно рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним, у зв'язку з чим зазначені висновки Конституційного Суду України стосуються лише позовів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум та не розповсюджуються на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров'я.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо суперечності рішень конституційного суду щодо спірних правовідносин, то суд не може прийняти їх до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на підставі ст.237-1 КЗпП України відповідає рішенню Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «б» підпункту 4 п.3 ст.7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п.1, абзацу третього п.5, п.9, абзаців другого, третього п.10, п.11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(справа про страхові виплати), в якому, зокрема, визначено: положеннями п.1, абзацу третього п.5, п.9, абзацу третього п.10, п.11 розділу I Закону «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.02. 2007р. 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»1105-XIV від 23.09.1999 року.

Відповідно до цих висновків Конституційного Суду України право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Згідно роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Дійсно відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці»відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Проте, у зв'язку з вищевказаними змінами до норм матеріального права Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин не відповідає за завдану моральну шкоду.

Таким чином, доводи апелянта, який вважає, що не повинен нести відповідальність в даному випадку, так як позивач є застрахованою за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»особою та за спричинену йому моральну шкоду не відповідає, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать вищенаведеним обставинам, нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки на час звернення позивача Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України, на підставі якої суд обґрунтовано і стягнув з відповідача моральну шкоду в зазначеному розмірі, з урахуванням ступені втрати працездатності, моральних страждань, розумності та справедливості.

Інші доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у позові, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, особистого тлумачення апелянтом норм матеріального закону та критики рішень Конституційного Суду України .

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області розглянув справу у відповідності із вимогами ст.ст.10, 11 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду -залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»- відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: