Постанова № 27202053, 31.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р. Справа № 19/5005/1057/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. Губенко Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Практика"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2012у справі№ 19/5005/1057/2012господарського судуДніпропетровської областіза позовомПрокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Практика"провнесення змін до договору оренди земельної ділянкиза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Мирошниченко М.О., дов. б/н від 14.02.2012;

прокуратури: Ходаківський М.П., ст.прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. № 000607 від 01.08.2012;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2012 у справі №19/5005/1057/2012 (суддя Петренко І.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Бахмат Р.М., судді Євстигнеєв О.С., Головко В.Г.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2012 у справі №19/5005/1057/2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ НВК "Практика" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та ТОВ НВК "Практика" (Орендар) укладено договір оренди землі від 20.07.2007, за умовами якого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 23.05.2007 № 136/15 Орендодавець надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,3175 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 151-П (Бабушкінський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:112:0177.

Договір укладено на п'ятнадцять років (п.3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1,3 відсотка її нормативної грошової оцінки.

У відповідності до п. 4.8 договору, розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, у тому числі внаслідок інфляції; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно пунктами 12.1, 12.2 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Судами також встановлено, що з метою приведення рішень міської ради та проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, керуючись Земельним кодексом України, Податковим кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Дніпропетровською міською радою прийнято рішення від 02.02.2011 № 216/8 "Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства", яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання (п.1). Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення (п. 4).

Як правильно визначили суди попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога про внесення змін до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 20.07.2007, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ НВК "Практика", шляхом викладення його в наступній редакції: "п. 4.1 Орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься Орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України для відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання".

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, скасовуючи його та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що нормами чинного законодавства передбачена можливість зміни умов договору оренди земельної ділянки за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у випадках, встановлених договором, а тому суд першої інстанції помилково не задовольнив позовні вимоги.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог необґрунтованими та помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку (ст. 30 Закону України "Про оренду землі").

Податковим кодексом України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю (ст. 290 ПК України); розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; (ст. 288 ПК України). Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПК України).

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 № 2-1/10068-2008 та від 23.05.2011 №7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 № 17/299-10, від 04.07.2011 № 41/81пд).

Водночас, слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору.

Беручи до уваги вказане вище, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що наслідком запропонованої редакції п. 4.1 спірного договору, є не включення до тексту договору розміру орендних платежів, оскільки новою редакцією п. 4.1 договору ця умова не визначена, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що в чинній редакції п. 4.1 спірного договору встановлений конкретний розмір річної та місячної орендної плати, оскільки як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено судом апеляційної інстанції, у вказаному пункті договору зазначено, що "річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1,3 відсотка її нормативної грошової оцінки".

Проте, дане порушення не призвело до прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Практика" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 у справі № 19/5005/1057/2012 скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2012 у справі №19/5005/1057/2012 залишити в силі.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 75, код ЄДРПОУ 23928791) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого комплексу "Практика" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Янтарна, 81, корп. 2, кв. 56, код ЄДРПОУ 30608895) 751,10 грн. відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ з урахуванням цієї постанови.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО