Ухвала суду № 27188301, 25.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 р. Справа № 108867/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Кузьмича С.М., Олендера І.Я.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у адміністративній справі №2а-2089/12/1370 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елістан» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елітсан» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень - рішень №0000412320, №0000422320 та №0000432320 від 23.02.2012 року. У судовому засіданні проведено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що факт реалізації товару підтверджено податковими накладними, первинними документами та документами про оплату таких товарів. Відповідачем не наведено жодного доказу про відвантаження товарів іншим особам, що зазначені у первинних документах, підписаних з ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор і Ко» та ПП «Стройкомпанія Буфес» знаходились на час здійснення операцій в Єдиному державному реєстрі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому вважає, що позивачем належно сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та валові доходи по податку на прибуток. Відповідальність за недобросовісність контрагента не може покладатись на позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 23.02.2012 року № 0000412320 від 23.02.2012 року № 0000422320.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу на постанову суду, в якій зазначає, що постанова прийнята із неправильним застосуванням норм права, зокрема судом не враховано, що позивачем не було надано товарно - транспортних накладних, а із представлених випливає, що товар був доставлений за місцезнаходженням ПП «Стройкомпанії «Буфес», однак останнє за місцем знаходження не знаходиться з 27.04.2011 року, що виключає можливість здійснення поставки товару на адресу підприємства в травні-червні 2011 року та його фактичну передачу; не надано довіреностей на отримання товару. Зазначає, що господарські операції фактично не відбувались, що виключає необхідність їх оподаткування та відображення їх у складі валового доходу та формування податкового зобов'язання по податку на додану вартість. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача, апелянта у справі, у судовому засіданні апеляційного розгляду справи, апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у апеляційній скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного розгляду справи, проти апеляційної скарги заперечив. Вважає оскаржувану постанову такою, що винесена із повним з'ясуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне. Відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Елітсан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.04.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт № 8/22-60/37072898 від 10.02.2012 р. та встановлено порушення: п.1.23, п.1.31 ст.1 п.4.1, п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в порушення п.п.14.1.13, п.п. 14.1.202, п.14.1 ст.14 п. 135.1, п.135.4.1 п. 135.4 ст.135, п.137.1, п.137.4 ст.137 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на прибуток в сумі 146109,00 грн., в тому числі по періодах: за 3 квартал 2010 року в сумі 136052,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 10057,00 грн.; п.1.4 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.2 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.14.1.13, п.п.14.1.202, п.14.1 ст.14 п. 185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 255657,00 грн., завищення залишку від'ємного значення по податку на додану вартість декларації по ПДВ на суму 149485,00 грн.

Також судом встановлено, що позивач реалізовував товар ПП «Спецпостачсервіс» на суму 164800,00 грн. за накладними №12 від 28.10.2010 року, №15 від 01.11.2010 року, №17 від 10.11.2010 року. Позивачем надано податкові накладні №13 від 28.10.2010 року, №16 від 01.11.2010р., №17 від 10.11.2010 року. Оплата товару проводилась у безготівковій формі згідно банківських виписок №147 від 28.10.2010 року, №5 від 01.11.2010 року, №13 від 10.11.2010 року. 01.11.2010 року на керівника ПП «Спецпостачсервіс» виписана довіреність №9 на отримання товаро - матеріальних цінностей на суму 64800,00 грн., 10.11.2010 року -товаро - транспортна накладна на транспортування ТМЦ згідно накладної №16 від 10.11.2010 на загальну суму 64800,00 грн. автомобілем д.н.з. ВС-0569 СІ, який належить позивачу.

Також, згідно усної домовленості, позивач реалізовував товар ТзОВ «Віктор Ко» на суму 1266313,60 грн. за накладними №1 від 24.06.2010 року, №2 від 10.08.2010 року, №3 від 11.08.2010 року, №4 від 17.08.2010 року, №6 від 30.08.2010 року, №5 від 31.08.2010 року, №7 від 15.09.2010 року, №10 від 27.09.2010 року, №11 від 29.09.2010 року. Позивач надав податкові накладні №1 від 24.06.2010 року, №2 від 04.08.2010 року, №3 від 11.08.2010 року, №4 від 17.08.2010 року, №6 від 31.08.2010 року, №5 від 30.08.2010 року, №7 від 15.09.2010 року, №10 від 23.09.2010 року, №11 від 29.09.2010 року. Оплата товару проводилась у безготівковій формі згідно банківських виписок №279 від 04.08.2010 року, №279 від 11.08.2010 року, №279 від 17.08.2010 року, №545 від 08.09.2010 року, №566 від 10.09.2010 року, №599 від 15.09.2010 року, № 596 від 15.09.2010 року, №668 від 23.09.2010 року, №751 від 06.10.2010 року, №803 від 13.10.2010 року.

Крім цього, ТзОВ «Елітсан» (продавець) з ПП «Стройкомпанія «Буфес» (покупець) уклали договір купівлі - продажу №109-скб від 04.05.2011 року про те, що Продавець бере на себе зобов'язання систематично постачати і передавати у власність Покупцю санітарно-технічні вироби (товар), а Покупець прийняти товар і оплатити його вартість в строки та порядку, передбачені договором. Обсяг, асортимент та термін поставки кожної партії погоджується сторонами окремо. Позивач реалізував товар на суму 1047000,00 грн. згідно накладних №17 від 16.05.2011 р., №23 від 02.06.2011 р., №29 від 30.06.2011 р., №32 від 20.07.2011 р., надав податкові накладні №2 від 13.05.2011 року, №4 від 16.05.2011 року, №3 від 02.06.2011 року, №5 від 25.06.2011 року, №2 від 05.07.2011 року. Оплата товару проводилась у безготівковій формі згідно банківських виписок №11 від 13.05.2011 року, №12 від 16.05.2011 року, №17 від 09.06.2011 року, №18 від 20.06.2011 року, №20 від 25.06.2011 року, №21 від 25.06.2011 року, №22 від 25.06.2011 року, №23 від 04.07.2011 року. Для перевірки позивачем надана товаро - транспортна накладна від 16.05.2011 року на транспортування ТМЦ згідно накладної №17 від 16.05.2011р на загальну суму 98000,00 грн., товаро - транспортна накладна від 02.06.2011 року на транспортування ТМЦ згідно накладної №23 від 02.06.2011р на загальну суму 250000,00 грн., товаро - транспортна накладна від 30.06.2011 року на транспортування ТМЦ згідно накладної №29 від 30.06.2011р на загальну суму 625000,00 грн., автомобілем д.н.з. ВС-0569 СІ, який належить позивачу.

Перевірками вказаних контрагентів позивача встановлено, що у ПП «Спецпостачсервіс» (акт від 06.07.2011року), ТзОВ «Віктор Ко» (акт від 30.12.2010року) відсутні необхідні умови для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутні технічний персонал, основні фонди, виробничі активи і транспортні засоби; свідоцтва платників ПДВ вказаних контрагентів анульовані: ПП «Спецпостачсервіс» - 12.05.2011 року, ТзОВ «Віктор Ко» - 29.03.2011 року, ПП «Стройкомпанія «Буфес» - 17.06.2011 року.

Відповідачем зроблено висновок, що усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, а за даними бухгалтерського обліку вищевказаний товар списано з балансу позивача бухгалтерськими проведеннями Дт 901 «Собівартість реалізованих товарів» Кт28 «Товари» з подальшим віднесенням даних операцій на фінансовий результат основної діяльності підприємства по рахунку 79 «Фінансові результати», перевіркою встановлено заниження валового доходу за рахунок не включення до бази оподаткування податком на прибуток операцій з безоплатної передачі товару невстановленим юридичним чи фізичним особам. Крім цього, відповідач вважає, що кошти, які були перераховані позивачу, є попередньою оплатою за правилом першої події та збільшує валові доходи.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентами виконані повно, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, невиконання своїх обов'язків щодо сплати податків до бюджету контрагентами позивача тягне відповідальність та негативні наслідки для цих осіб, а не для позивача, тому позивач правомірно сформував валові доходи по поставлених ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «Стройкомпанія «Буфес» сантехнічних виробах, а також правильно визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість по даних операціях.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої послуги.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що господарські зобов'язання, які виникли між ТзОВ «Елітсан» та ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «Стройкомпанія «Буфес» були виконані, що підтверджують належним чином оформлені первинні документи та складенні згідно з вимогами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та підпункту 2.4 пункту 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704 та вірно зазначено, що відповідачем не надано доказів про визнання будь-якого первинного документу недійсним.

Статтею 204 ЦК України, передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 135.2. ст. 135 Податкового кодексу України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів (п. 135.3 ст. 135 ПК України). Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар (п. 137.1 ст. 137 ПК України).

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Пункт 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п. «а» п. 185.1. статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

П.188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

П. 187.1. ст. 187 цього ж Кодексу передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналогічна за змістом норма передбачена і Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що право визначати «призначення платежу», змінювати правові підстави перерахування коштів відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, у зв'язку із чим відповідач помилково прийшов до висновку про надходження коштів від ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «Стройкомпанія «Буфес» не як оплати за поставлені позивачем сантехнічні вироби, а як попередньої оплати за іншими господарськими зобов'язаннями.

Відповідачем не представлено належних доказів існування інших господарських зобов'язань між позивачем та ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко», ПП «Стройкомпанія «Буфес», а також не надано доказів передачі товарів іншим юридичним чи фізичним особам ніж тим, що вказані у первинних документах позивача.

Що стосується посилань апелянта на нікчемність угод, то суд зазначає наступне. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідачем не представлено суду будь - яких доказів того, що заперечуванні ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Що стосується кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України, то має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано доказів про наявність вироку у будь-якій кримінальній справі, який би доказував вину ТзОВ «Елітсан», ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко» чи ПП «Стройкомпанія «Буфес».

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Що стосується твердження відповідача про те, що ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко»чи ПП «Стройкомпанія «Буфес» не виконали свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (позивача) права на декларування податкових зобов'язання та податкового кредиту по ПДВ та формування валових доходів та валових витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно такого декларування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового зобов'язання та кредиту, валових доходів та витрат.

На позивача не може перекладатися відповідальність за недобросовісність його контрагентів (ПП «Спецпостачсервіс», ТзОВ «Віктор Ко» чи ПП «Стройкомпанія «Буфес»). Про це зокрема зазначено Європейським Судом з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03), а саме, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року у адміністративній справі №2а-2089/12/137- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлено 30.10.2012 р.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді С.М. Кузьмич

І.Я. Олендер