Постанова № 27126926, 29.10.2012, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2012 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/2374/12

10:43

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.;

за участю:

секретаря судового засідання -О.В. Олійник;

представника позивача -Жулінського Г.Г. (довіреність від 11.10.2008р.);

представника відповідача -Попової С.Г. (копія довіреності від 04.09.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екватор" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

СУТЬ СПОРУ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Екватор" до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2012 року №0001630232 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 вересня 2012 року Державною податковою інспекцією у м.Чернівцях в результаті позапланової документальної перевірки ТзОВ "Екватор" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ "Трансгідпропласт" за період з 01.05.2009 року по 31.03.2010 року, був складений акт перевірки за №905/22-2/32137447 (далі - Акт).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м.Чернівцях було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0001630232 від 14 вересня 2012 року, відповідно до якого ТзОВ "Екватор" було визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 113 243, 75 грн.

На думку перевіряючих, позивач порушив п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 124036 грн., в тому числі за травень 2009 року в сумі 19109 грн., за червень 2009 року в сумі 14332 грн., за серпень 2009 року в сумі 10437 грн., за вересень 2009 року в сумі 12009 грн., за жовтень 2009 року в сумі 20151 грн., за грудень 2009 року в сумі 7147 грн., за січень 2010 року в сумі 7332 грн., за лютий 2010 року в сумі 6477 грн., за березень 2010 року в сумі 27042 грн.

Так, в акті перевірки відповідач зазначив, що операції по взаємовідносинах із ТОВ "Трансгідпропласт " не мали реального характеру, а кошти перераховувалися без мети реального настання правових наслідків. А тому, відповідач зробив висновок, що договори укладені між ТзОВ " Екватор " та ТОВ " Трансгідпропласт " є фіктивними, нікчемними і не породжують юридичних наслідків, так як порушують публічний порядок.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення "Р" №0001630232 від 14 вересня 2012 року є незаконними, а висновки, зазначені в акті перевірки є неправомірними у зв'язку з наступними обставинами.

Так, висновок ревізорів про відсутність документального підтвердження факту придбання та реалізації товарів спростовується наступним.

14 травня 2008 року та 26 серпня 2009 року ТОВ " Трансгідпропласт ", та позивачем були укладені договори купівлі-продажу, відповідно до яких контрагенти зобов'язувались поставити ТзОВ "Екватор" продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її в порядку та на умовах, що передбачені договором.

Реальність придбання ТзОВ "Екватор" товару документально підтверджено наступними доказами, а саме податковими накладними, видатковими накладними.

Також позивач не погоджується з висновками перевіряючих стосовно відсутності права у ТзОВ "Екватор" на податковий кредит та відповідно на бюджетне відшкодування ПДВ, якщо постачальники відсутні за місцезнаходженням, не володіють достатньою кількістю основних засобів, відсутні складські приміщення тощо.

Оскільки, умови договорів, що були укладені між ТзОВ "Екватор" та ТОВ "Трансгідпропласт " виконувалися в повному обсязі, не було будь-яких підстав для недовіри контрагенту.

Також позивач не погоджується з висновками перевіряючих про відсутність контрагентів за їх юридичними адресами, посилаючись на документи отримані під час проведення перевірки з інших органів податкової служби.

Крім того, ТзОВ «Екватор», як і будь-яка інша юридична особа не відповідає за звітність контрагента. Несплата податку продавцем не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

В судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовільнити їх.

Відповідач надав до суду письмове заперечення на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, посилаючись на норми законодавства відповідно до яких складено акт №905/22-2/32137447 від 03.09.2012 року за результатами якого, прийнято податкове повідомлення-рішення «Р»№0001630232 від 14 вересня 2012 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екватор" зареєстроване 16.08.2002 року виконавчим комітетом Чернівецької міської Ради народних депутатів за адресою: м.Чернівці, вул.Текстильників, 1.

Також суд встановив, що ТзОВ "Екватор" взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 30.08.2002 року за №14991.

У період, який перевірявся, позивач був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість, збору за забруднення навколишнього природного середовища, податку з доходів фізичних осіб, плати за патенти, збору за спеціальне використання водних ресурсів, податку з власників транспортних засобів.

Крім того, в періоді, що перевірявся, ТзОВ "Екватор" займалось виробництвом та реалізацією картопляних чіпсів.

На підставі направлення від 21.08.2012 року №001412 та №001413, виданого державною податковою інспекцією у м.Чернівцях та відповідно до наказу ДПІ у м.Чернівцях від 21.08.2012 року №865 проведена позапланова документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Екватор" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин ТОВ " Трансгідпропласт " за період з 01.05.2009 року по 31.03.2010 року (а.с.11).

За результатами проведеної перевірки складено акт №905/22-2/32137447 від 03 вересня 2012 року в якому зафіксовані наступні порушення:

- п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 124036 грн., в тому числі за травень 2009 року в сумі 19109 грн., за червень 2009 року в сумі 14332 грн., за серпень 2009 року в сумі 10437 грн., за вересень 2009 року в сумі 12009 грн., за жовтень 2009 року в сумі 20151 грн., за грудень 2009 року в сумі 7147 грн., за січень 2010 року в сумі 7332 грн., за лютий 2010 року в сумі 6477 грн., за березень 2010 року в сумі 27042 грн.

За наслідками перевірки ТзОВ "Екватор", податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2012 року форми "Р":

- №0001630232 року, відповідно до якого ТзОВ "Екватор" було визначено податкове зобов'язання податку на додану вартість в сумі 113243,75 грн., а саме: зобов'язання за основним платежем в сумі 90595,0 грн. та сума штрафних санкцій в розмірі 22648,75 грн. (а.с.69).

Суд погоджується з позицією позивача, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення суперечать законодавству з питань оподаткування, та не відповідають фактичним обставинам справи, а тому суд вважає, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Свій висновок суд мотивує наступним чином.

По перше, суд не погоджується з висновками перевіряючих щодо відсутності здійснення господарських операцій між ТзОВ "Екватор" та його контрагентом у зв'язку з наступним обставинами.

Так, відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (в тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що мало місце реал не придбання товарів позивачем та їх подальше використання в своїй господарській діяльності.

Так, суд встановив, що ТзОВ "Екватор" уклало договір купівлі-продажу з ТОВ "Трансгідпропласт" №003 від 14 травня 2008 року (а.с.33-34).

Згідно з п.1.1 даного договору ТОВ "Трансгідпропласт" зобов'язується передати у власність ТзОВ "Екватор", а ТзОВ "Екватор" прийняти та оплатити продукти технічного призначення, продукти харчування, вироби з сільхозпродукції, інші товари (далі - Продукція), асортимент, кількість та ціна якого, зазначена в Накладних до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (а.с.33).

Відповідно до п.4.1 договору №003, право власності на Продукцію переходить від Продавця до Покупця в момент здійснення передачі Продукції відповідно до умов, викладений в цьому Договорі (а.с.33)..

Згідно з п.5.1 договору №003, ціни кожного виду Продукції вказані у накладних на передачу Продукції та встановлені в гривнях (а.с.33).

Крім того, між ТзОВ "Екватор" та ТОВ "Трансгідпропласт" було укладено, ще один договір від 26 серпня 2009 року №29 (а.с.35-36).

Згідно з п.1.1 даного договору, ТОВ "Трансгідпропласт" зобов'язується передати у власність ТзОВ "Екватор", а ТзОВ "Екватор"прийняти та оплатити продукцію технічного призначення, продукти харчування, вироби з сільхозпродукції, інші товари (далі - Продукція), асортимент, кількість та ціна якого, зазначена в накадних, рахунках-фактурах до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (а.с.35).

Згідно з п.4.1 договору №29, право власності на Продукцію переходить від Продавця до Покупця в момент здійснення передачі Продукції відповідно до умов, викладений в цьому Договорі (а.с.35).

Відповідно до п.5.1 договору №29, ціни кожного виду Продукції вказані у накладних на передачу Продукції та встановлені в гривнях (а.с.35).

Таким чином, суд встановив, що між ТзОВ "Екватор"та ТОВ "Трансгідпропласт", яке відповідно до свідоцтва №100113224 від 23.04.2008 року про реєстрацію платника податку на додану вартість є платником податку на додану вартість, були укладені типові договори купівлі-продажу.

Крім того, аналізуючи викладені вище договори, суд встановив, що перехід права власності від продавця до покупця відбувається в момент підписання накладної про передачу продукції.

Так, на виконання умов договору від 14 травня 2008 року та договору від 26 серпня 2009 року були підписані наступні накладні:

- накладна №05-28 від 28.05.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 124799,62 (а.с.42);

- накладна №06-26 від 26.06.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 85800,00 (а.с.43);

- накладна №08-26 від 26.08.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 70000,00 (а.с.44);

- накладна №09-29 від 29.09.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 66000,00 (а.с.45);

- накладна №10-28-2 від 28.10.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 111000,00 (а.с.46);

- накладна №12-21-3 від 21.12.2009 року на суму (з врахуванням ПДВ) 43680,04 (а.с.47);

- накладна №01-11-2 від 11.01.2010 року на суму (з врахуванням ПДВ) 46079,78 (а.с.48);

- накладна №02-15 від 15.02.2010 року на суму (з врахуванням ПДВ) 53916,00 (а.с.49);

- накладна №03-13 від 23.03.2010 року на суму (з врахуванням ПДВ) 142876,14 (а.с.50).

Як убачається з копій накладних, позивач придбав у ТОВ «Трансгідпропласт»такі товари (сировину): сухе картопляне пюре, олію соняшникову рафіновану, смакоароматичні суміші, крахмал картопляний, борошно, олію кокосову, кукурудзу в зернах.

Як було вже зазначено вище по тексту, суд встановив, що основними видами діяльності підприємства є переробка та консервування картоплі, виробництво харчових продуктів. Зокрема, серед основних фондів підприємство має в наявності цех з виробництва чіпсів, що підтверджується матеріалами справи (а.с.88). Тобто, придбання позивачем вказаної вище сировини, повністю узгоджується, є логічним та відповідає основним видам його діяльності.

Також матеріалами справи (зразки упаковки продукції; матеріальні звіти використання, виробництва та реалізації сировини з травня 2009 року по березень 2010р.; обортносальдові відомості по розрахункам з покупцями з травня 2009 року по березень 2010 року, договори поставок продукції, реєстри виданих покупцям податкових накладних) підтверджується подальше використання придбаної сировини (а.с.86-152).

Щодо недійсності договору через його фіктивність, на що посилається відповідач, суд звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до ст.234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлено цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, повноваження по визнанню правочину таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків належить до компетенції суду. Однак, відповідач під час розгляду справи не надав до суду жодних доказів, на підтвердження своєї позиції.

Крім того, факт реальності укладених договорів підтверджується, ще й тим, що ТОВ «Трансгідпропласт» подана встановлена звітність до податкового органу, в якій ним належним чином відображені господарські операції з ТзОВ "Екватор" (а.с.51-59).

По друге, суд не погоджується з позицією відповідача, що позивач не має права на податковий кредит, та відповідно на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки постачальники відсутні за місцезнаходженням та не володіють достатньою кількістю основних засобів для ведення фінансово-господарської діяльності, а саме: складських приміщень, транспортних засобів, фактичних трудових ресурсів, у зв'язку з наступним.

Враховуючи зазначені вище висновки суду, суд вважає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи підтверджують реальність господарських операцій ТзОВ "Екватор" з ТОВ " Трансгідпропласт".

Більше того позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Таким чином, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство, та відповідно мав право на включення до складу податкового кредиту по ПДВ вартість придбаної продукції у ТОВ " Трансгідпропласт".

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Під час судового розгляду представник відповідача не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування ПДВ.

Крім того, станом на час укладення договорів купівлі-продажу товарів, та оформлення фінансово-бухгалтерських документів в Єдиному державному реєстрі були наявні відомості щодо контрагентів та їх місцезнаходження, а тому посилання відповідача на відсутність даних фактів є безпідставною та необґрунтованою. На підтвердження своєї позиції відповідач жодних доказів до суду не надав.

Так, відповідно до ч.2 ст.72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, суд відмовляє в задоволені позовної вимоги позивача щодо визнання дій перевіряючих Державної податкової інспекції у м.Чернівці неправомірними у зв'язку з наступним.

Здійснення перевірки, складення акту перевірки відноситься до повноважень відповідача.

Так, відповідно до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, 75.1. Органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.86.1. ст.86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Враховуючі вказані норми закону, суд вважає, що податковий орган діяв в межах своїх повноважень.

Під час судового розгляду справи позивач не надав будь-яких інших доказів та не посилався в чому саме полягала неправомірність дій відповідача. Тобто даний факт є не доведеним.

Так, відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже , на підставі викладених обставин, суд дійшов висновку, що податковий орган при проведенні перевірки надав неправильну оцінку первинним документам, які були йому представлені, та неправильно застосував норми податкового законодавства, внаслідок чого в акті зроблені помилкові висновки. А відтак -прийняті на підставі даного акту податкові повідомлення -рішення є відповідно незаконними.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України : "Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідно місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його службова або посадова особа".

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.2; ст.ст.7, 70, 71, ч.1 ст.94, 158-163 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення №0001630232 від 14.09.2012р.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 566 (п'ятсот шістдесят шість), 22 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через адміністративний суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.

Постанова в повному обсязі складена 05 листопада 2012 року.

Суддя О.Я.Бойко