Ухвала суду № 27121500, 06.09.2012, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1915/6139/2012Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/1990/1093/12 Доповідач - Демкович .Й.Категорія - 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2012 р.

олегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козака І. О., Хоми М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 травня 2012 року

по справі за позовом ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»/надалі «Банк»/, третьої особи: приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_1 /надалі «Нотаріус»/

про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИЛА:

Нотаріус звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 18.05.12, вважаючи, що воно винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Порушення вбачає у тому, що суд невірно трактував норми матеріального права, які регулюють порядок укладення договору іпотеки, визначившись, що на момент підписання іпотечного договору позивач не набула права власності на квартиру, яка була предметом іпотеки.

Зазначає, що у відповідності до Закону України «Про іпотеку»договір іпотеки може одночасно укладатися із договором купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного за рахунок позики. Окрім цього, на думку третьої особи, судом невірно трактовано Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки даний нормативний акт не регулює моменту виникнення права власності. Також вважає, що неправомірно застосовано реституцію.

До порушень норм процесуального права відносить: розгляд спору із порушенням правил підсудності та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

У судове засідання учасники процесу не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. У відповідності до ст. 305 ЦПК України апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути спір за відсутності сторін.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18.05.12 позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір іпотеки, укладений 13.08.08 між позивачем та відповідачем, посвідчений третьою особою. У порядку реституції знято заборону відчуження двокімнатної квартири АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом. Стягнуто із Банку на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 107,30 грн.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право власності підлягає державній реєстрації, а правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстроване відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», й оскільки ОСОБА_2 належним чином не зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на згадану квартиру, тому передача даного майна в іпотеку Банку не відповідає вимогам вищевказаному Закону та Закону України «Про іпотеку».

Із таким висновком апеляційна інстанція погоджується.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.08 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1901/0808/71 - 213 про надання кредиту в сумі 64000,00 доларів США.

Того ж дня (13.08.08), ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Умовою надання кредиту було укладання іпотечного договору.

13.08.08 в якості забезпечення кредитного договору позивач передала Банку в іпотеку придбану квартиру.

Державна реєстрація права на нерухоме майно на момент укладення оспорюваного правочину не проводилася.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, який діяв на момент укладення правочину, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно із ч.1 ст. 3 згаданого Закону, державна реєстрація є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає внесенню до державного реєстру прав.

Суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати закон, який набрав чинності пізніше, а саме: Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а не ЦК України.

Тому, із огляду на конкуренцію зазначених нормативних актів, право власності на квартиру в позивача фактично виникло не з моменту укладення правочину, а з моменту державної реєстрації речових прав, яка проведена 14.10.08.

На день укладення оспорюваного договору така реєстрація не була проведена, тому, у відповідності до вимог ст. 215 ЦК України, договір є недійсним, так як укладений із недодержанням вимог, передбачених ст. 203 ЦК України.

Слід зазначити, що державна реєстрація правочинів проводилася нотаріусами на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМ України № 671 від 26.05.04.

Нотаріуси України не виступали в якості реєстраторів прав осіб на нерухоме майно і цей обов'язок був покладений на органи БТІ у відповідності до Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮ України № 7/5 від 28.01.03.

Апеляційна інстанція приходить до висновку, що рішення суду постановлене із додержанням вимог матеріального права й підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не вбачає.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта, щодо порушення норм процесуального права щодо підсудності даного спору, оскільки предмет спору належить до виключної підсудності.

Згідно ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходженням майна або основної його частини.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 травня 2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович