Рішення № 27114614, 01.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/2626/12 01.10.2012 01.10.2012 01.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/1810/12 Суддя першої інстанції: Кузьменко В.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 жовтня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючої - Кутової Т.З.,

Суддів - Ямкової О.О., Крамаренко Т.В.,

при секретарі - Богуславській О.М.,

за участю: представника позивача - Ремешевського Є.А., відповідача - ОСОБА_3, третьої особи - ОСОБА_4., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 квітня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного та іпотечного договору недійсними,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із квартири із зняттям з реєстраційного обліку.

В подальшому ПАТ КБ «Приватбанк» змінило позовні вимоги та просило стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 333,75 доларів США.

Позивач зазначав, що 31 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачеві кредит у розмірі 40640 доларів США зі сплатою 12% за користування кредитом строком до 30 серпня 2031 року, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії з метою придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1, шляхом видачі готівки через касу.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 31 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що позичальник умови договору належним чином не виконує та має заборгованість за кредитним договором, позивач просив достроково стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 11 333,75 доларів США, що еквівалентно 90 329,99 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 10 219,14 доларів США, що еквівалентно 81 446,55 грн., заборгованості за відсотками - 641,66 доларів США, що еквівалентно 5 114,03 грн., заборгованості по комісії - 387,12 доларів США, що еквівалентно 3 085,34грн., пені - 85,83 доларів США, що еквівалентно 684,07 грн.

В свою чергу ОСОБА_3 в жовтні 2011 року подав зустрічний позов про визнання іпотечного та кредитного договору недійсними, посилаючись на те, що вказані договори суперечать Закону України «Про захист прав споживачів» та законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, просив визнати кредитний та іпотечний договори недійсними.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 квітня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок заборгованості за кредитним договором від 31 серпня 2007 року 90 329 грн. 99 коп. Також судом розподілено судові витрати.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 13 квітня 2012 року в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4., яка приєдналась до апеляційної скарги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати і направити справу до того ж суду для нового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір. Відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 31 серпня 2007 року до 30 серпня 2031 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 40 640,00 доларів США на наступні цілі: придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у розмірі 32 000 доларів США, а також 8 6409,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків 1% на місяць на суму залишку заборгованості та виногради за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту за його користування строком до 30 серпня 2031 року (а.с. 9-11).

За вказаним вище договором 31 серпня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти в розмірі 32 000 доларів США (а.с.245).

Відповідно до пунктів 7.1. кредитного договору погашення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється щомісячно з 10 по 17 число у розмірі 407,23 доларів США.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання, цього ж дня між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Однак, у зв'язку з порушенням ОСОБА_3 пунктів 7.1, 7.2 кредитного договору, які полягали у сплаті кредитних коштів у період з 10 по 17 число кожного місяця, станом на 20 липня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 11 333,75 доларів США, що еквівалентно 90 329,99 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 10 219,14 доларів США, що еквівалентно 81 446,55 грн., заборгованості за відсотками - 641,66 доларів США, що еквівалентно 5 114,03 грн., заборгованості по комісії - 387,12 доларів США, що еквівалентно 3 085,34 грн., пені - 85,83 доларів США, що еквівалентно 684,07 грн. (а.с. 5-6).

15 липня 2011 року на адресу ОСОБА_3 кредитодавцем направлено досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості (а.с.8).

Відповідно до норм ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплаті процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Пунктом 2.3.7. кредитного договору передбачено право банку дострокового стягнення кредиту у повному обсязі за порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника на користь позивача.

Разом з тим, стягуючи заборгованість за кредитним договором з відповідача у розмірі 90 329,99 грн., суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кредит був наданий в іноземній валюті і позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 11 333,75 доларів США.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язання допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення ст.ст. 526 , 533, 627, 1049, 1054 ЦК України в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані. Якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

За такого, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що згідно зі ст. 524 ЦК України заборгованість за кредитним договором, безпосереднім предметом якого була іноземна валюта, повинна бути стягнута на користь банку лише як грошовий еквівалент у гривні, визначений на день ухвалення рішення.

Таким чином, рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає зміні в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості із зазначенням про стягнення 11 333,75 доларів США, що еквівалентно 90 329,99 грн. та відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів щодо обґрунтування розрахунку кредитної заборгованості та, що відсутні усі зобов'язання за договором, оскільки всі кредитні кошти сплачені в повному обсязі не заслуговують на увагу суду.

Так, 31 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 крім спірного кредитного договору було також укладено іншій кредитний договір (авансовий) на суму 8 000 доларів США з метою сплати страхових сум строком до 30 серпня 2031 року для придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с.239-244).

Згідно вказаного вище договору ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 8 000 доларів США (а.с.246).

Зазначеним авансовим договором передбачено порядок розрахунків шляхом внесення єдиного місячного платежу, який розподіляється та зараховується спочатку на погашення плати за авансовим договором - проценти, комісія, кредит, а потім на погашення платежів за основним кредитним договором.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем станом на 20 липня 2011 року ОСОБА_3 було сплачено кредиту за основним договором у розмірі 22 508,64 доларів США, процентів - 14 890,49 доларів США, пені - 2 138,14 доларів США., комісії 2 575, 08 доларів США, заборгованість складає за кредитом - 10 219,14 доларів США, з комісії - 387, 12 доларів США, пені - 85,83 доларів США, а всього 11 333,75 доларів США (а.с.251-254).

Всі суми згідно квитанції про сплату кредитних коштів, наданих ОСОБА_3 були зараховані банком спочатку на погашення авансового договору, а потім основного, що підтверджується випискою руху грошей по рахунку НОМЕР_1 та відповідають умовам основного спірного кредитного договору та авансового кредитного договору (а.с.210 -215).

Заперечення ОСОБА_3 проти нарахування прострочених процентів та простроченої комісії є безпідставними.

Так, пунктом 3.4. основного спірного кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Оскільки відповідач не у всіх випадках здійснював оплату кредитних коштів в строки передбачені умовами договору, то і відповідно була нарахована прострочена комісія та прострочені проценти.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Так, відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції правильно виходив з того, що при укладанні кредитного договору сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства, в тому числі, і законодавства, яке регулює банківську діяльність.

Відповідно до ст.ст.202-204, 215, 1054-1056 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, коли: 1) зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; 4) не дотримано встановленої законом форми правочину; 5) правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

За ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із системного аналізу положень ст.192 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет) вбачається, що іноземна валюта може використовуватись банками при видачі кредитів за наявності у них генеральної ліцензії Національного банку України.

Згідно з роз'ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п.п.10, 11 постанови Пленуму №5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У зв'язку з наведеним, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, при видачі ОСОБА_3 кредиту в доларах США банк мав всі необхідні на той час документи, а саме Банківську ліцензію №22, видану Національним банком України 4 грудня 2001 року та письмовий дозвіл Національного банку України №22-2 від 29 липня 2001 року з додатком (а.с.86-88).

Згідно зі ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Крім того, у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

ОСОБА_3 обрав валюту кредитування у вигляді долара США. Про це свідчить укладений між ним та позивачем кредитний договір від 31 серпня 2007 року.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при укладенні спірного кредитного договору сторонами було досягнуто домовленості щодо його умов, що підтверджується підписами сторін. Договір укладений з урахуванням вимог законодавства, яке діяло станом на день його укладення, яке дозволяло надання споживчих кредитів в іноземній валюті. Заборона надання та отримання таких кредитів в іноземній валюті була введена Законом №3795 від 22.09.2011 року, тобто після укладення спірного договору. Сторони мали необхідний обсяг дієздатності, оскільки матеріали справи не містять протилежного. Волевиявлення позичальника було вільним та відповідало його внутрішній волі. Правочин був вчинений у письмовий формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Про це свідчить отримання позивачем кредитних коштів та придбання на них квартири.

Посилання позивачів на відсутність у банка повноважень на здійснення операцій з валютними цінностями, не відповідають дійсності, оскільки як зазначено вище банк має ліцензію та дозвіл на здійснення таких операцій. А отримання ним індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України не є необхідним, виходячи з вимог законодавства, викладених вище.

Що ж стосується доводів ОСОБА_3 про наявність у договорі несправедливої умови - відповідальності за невиконання умов договору тільки позичальником, то вони не ґрунтуються на вимогах закону. Ст.1054 ЦК України не містить застереження щодо обов'язку сторін зазначати в кредитних договорах підстави та межі їх відповідальності, а тому, з врахуванням вищевикладеного, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору - як цивільно-правового договору, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи не вбачається, що при укладені оспорюваного договору позивачі наполягали на відображенні підстав та меж відповідальності Банку за невидачу кредиту, а тому вважати названу обставину підставою для визнання договору недійсним не можна. Тим більш, що пунктом 4.3. договору сторони визначили, що усі суперечки й розбіжності, які випливають із договору або виникли у зв'язку з ним, підлягають розгляду у встановленому законом порядку.

Посилання ОСОБА_3, як на підставу визнання спірного кредитного договору недійсним, на наявність у ньому несправедливої, на думку позивачів, умови щодо можливості банком змінювати в односторонньому порядку процентну ставку, також не заслуговують на увагу, оскільки законодавство на час укладення договору не мало заборони стосовно цього, а позивачі, підписавши договір, повністю погодився з такою його умовою.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 квітня 2012 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 31 серпня 2007 року у розмірі 11 333,75 доларів США , що еквівалентно 90 329,99 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 10 219,14 доларів США, що еквівалентно 81 446,55 грн., заборгованості за відсотками - 641,66 доларів США, що еквівалентно 5 114,03 грн., заборгованості по комісії - 387,12 доларів США, що еквівалентно 3 085,34грн., пені - 85,83 доларів США, що еквівалентно 684,07 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: