Ухвала суду № 27055683, 15.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2012 р. Справа № 144010/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Левицької Н. Г.

судді Яворського І.О.

судді Сапіги В.П.

за участю секретаря судового засідання: Патлевіч Н.М.,

за участю представників сторін:

апелянта (відповідача у справі): Бобечко Т.В.

позивача у справі: Валовін Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Трускавці, м. Трускавець Львівської обл.,

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2011р. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття", м. Трускавець Львівської обл.

до Державної податкової інспекції у місті Трускавці, м. Трускавець Львівської обл.

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття", м. Трускавець Львівської обл.(позивач у справі) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Трускавці, м.Трускавець Львівської обл.(відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень (№0000482301, № 0000072200, № 0000492301 від 14.10.2010р.).

Позовні вимоги позивачем мотивовано необґрунтованістю та безпідставністю висновків податкового органу щодо заниження податку на прибуток у І кварталі 2011р. на загальну суму 1 396577,00грн., завищення суми податкового кредиту в лютому-березні 2011р. на загальну суму 1 117261,50грн. та заниження податку з доходу нерезидента у ІІ кварталі 2010р. та у І кварталі 2011р. на загальну суму 158 388,00грн. Також позивач зазначив, що представлені ДПІ у м. Трускавці листи, отримані з ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, про відсутність контрагента ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком" за місцем реєстрації, визнання його декларацій недійсними з причини відсутності у нього трудових ресурсів, а також про результати почеркознавчої експертизи підписів на деклараціях, які, за твердженням відповідача, зроблено іншою особою, - не є належними доказами та достатнім підтвердженням нікчемності правочину з таким контрагентом, а відтак, не можуть слугувати підставою донарахування податкових зобов'язань.

Відносно висновків про заниження податку на доходи нерезидента, позивач зазначив, що податковим органом неправильно трактуються норми матеріального права. Зокрема, підставою донарахування податкових зобов'язань з вказаного податку слугувала відсутність у нерезидента (ліцензіара) "Rixos Holding & Finance B.V."(Королівство Нідерланди), права власності на торгову марку "Rixos", передану у використання позивачу. Однак, як зазначив позивач, законодавець не ставить в залежність від наявності права власності на торгову марку застосування звільнення від сплати відповідного податку, не містять такого обмеження і відповідні міжнародні договори від 01.01.2009р. та 01.01.2010р. У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач: ДПІ у м. Трускавці позовні вимоги позивача у суді першої інстанції повністю заперечив з підстав, викладених ним у Запереченні на адміністративний позов (а.с.188-191).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2012р. адміністративний позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення №0000482301, № 0000072200, № 0000492301 від 14.10.2010р.

Державна податкова інспекція у м. Трускавці (апелянт, відповідач у справі) з постановою суду першої інстанції не погодилась, оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, у якій зазначено, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг, сплачених ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком" в сумі 5586308,00грн. та, відповідно, безпідставно сформовано податковий кредит з суми сплаченого ПДВ, з причин визнання правочину з вказаним контрагентом нікчемним.

Також апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що підставою нікчемності правочину слугували направлені з ДПІ у Шевченківському районі м. Києва листи № 4053/8/23-403 від 10.06.2011р., № 16070/7/23-310 від 08.08.2011р. та Акт невиїзної документальної перевірки ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком" і зазначає, що даними листами повідомлено, що підприємство не знаходиться за місцем реєстрації (згідно із "Системою автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту контрагентів на рівні ДПА України"), що здані декларації визнані недійсними з причини недотримання вимог закону щодо їх оформлення, що відсутні трудові ресурси, які необхідні для надання послуг, а також те, що підписи на поданих деклараціях, згідно з експертними висновками, зроблені іншою особою, а не директором підприємства.

Крім того, апелянт зазначив, що "Rixos Holding & Finance B.V.", з якою ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття" укладено ліцензійний договір на використання торгової марки "Rixos", не володіє цією торговою маркою, що підтверджує заниження позивачем податку з доходу нерезидента в сумі - 158388,00грн., в тому числі, за період: ІІІ квартал 2010р. в сумі - 78 911,00грн., та І квартал 2011р. в сумі - 79 477,00грн.

В судовому засіданні представник апелянта (відповідача у справі) надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача проти них заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, правову позицію представника апелянта: ДПІ у м.Трускавці та представника позивача у справі:ТзОВ ДЛРКК "Ріксос-Прикарпаття", обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених статтею 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що державною податковою адміністрацією у Львівській області в період з 22.08.2011р. по 19.09.2011р. було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р. ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття", за результатами якої складено Акт № 203/23-5/34358195 від 26.09.2011р. (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки ДПА у Львівській області встановлено: порушення вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1 п.5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3, ст. 5 Закону України від 22.05.97р. № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р., шляхом заниження податку на прибуток на загальну суму 1 396 577, 00грн.; порушення вимог п.п. "а" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України (надалі - ПК України) від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, шляхом завищення податкового кредиту на суму 1 117 261,50 грн.; порушення абз. "в" п. 13.1 ст.13, п. 13.2 ст. 13 Закону України від 28.12.94р. № 334/94 "Про оподаткування прибутку підприємств" ( із змінами і доповненнями), з врахуванням положень п. 2 ст. 12 "Роялті" Конвенції між Урядом України і Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 24.10.1995р., не стягнуто податок в розмірі 10% від загальної суми, як така, що виплачена нерезиденту "Rixos Holding & Finance B.V" (Королівство Нідерланди) у вигляді роялті, що призвело до заниження суб'єктом господарювання податку з доходу нерезидента в сумі - 158 388,00грн. в тому числі, за періоди: ІІІ квартал 2010р. в сумі 78 911,00грн. та І квартал 2011р. в сумі 79 477,00грн.

Так, 25.01.2011р. між позивачем:ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття" та ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком" було укладено договір № 251/Р11 про надання послуг (надалі - Договір). Згідно з умовами Договору, Виконавець (ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком") зобов'язувався розміщувати в ефірі телеканалу рекламні матеріали Замовника (ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття") та/або його клієнтів. Умови розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу (назва телеканалу, територія виходу в ефір, ефірний час, вартість і порядок оплати та ін.) відображено в медіа-планах на виконання рекламних послуг, які є додатками до Договору(а.с. 104,105).

В матеріалах справи містяться наступні медіа-плани: на вихід реклами на телеканалі "РТР-планета" у лютому 2011р. на загальну суму 2 866 491,00грн., в т.ч. ПДВ 477 748,50грн. та на вихід реклами в ефірі телеканалу "РТР-планета" у березні 2011р. на загальну суму 3 837 078,00грн., в т.ч. ПДВ 639 513,00грн.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки та матеріалів справи, роботи з розміщення рекламних матеріалів було виконано у повному обсязі. Підтвердженням цього є ефірні довідки від 23.02.2011р. та 12.04.2011р., а також Акти здачі-прийому виконаних робіт від 28.02.2011р. № ОУ 0000047 на загальну суму 2 866 491,00грн. в т.ч. ПДВ 477 748,00грн. та від 31.03.2011р. № ОУ 0000108 на загальну суму 3 837 078,00грн. в т.ч. ПДВ 639 513,00грн.(а.с. 99-103, 106,107).

Усі наведені документи складені у відповідності до вимого діючого законодавства України, містять реквізити передбачені ч. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV.

На підставі наявних в матеріалах справи податкових накладних № 222 від 28.02.2011р. та № 276 від 31.03.2011р., ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття" у березні та лютому місяці включено суми сплаченого ПДВ в розмірі 1 117 261,00грн. до складу податкового кредиту, а вартість послуг, сплачених контрагенту, віднесено до валових витрат, що відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, у податковій звітності з податку на прибуток підприємств та в додатку №5 до податкової декларації з ПДВ(а.с. 110,111).

Відповідно до вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п.198.6. ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Співставляючи зміст наведених норм з обставинами та матеріалами справи, суд вірно прийшов до висновку про наявність у позивача усіх законодавчих підстав віднести сплачену контрагенту ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком" вартість послуг до складу витрат, а з сум включеного у вартість таких послуг ПДВ сформувати податковий кредит.

Відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, інтересам держави, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Апелянтом(відповідачем у справі): не зазначено, якому пункту ст. 203 ЦК України не відповідає Договір, укладений ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття" з ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком", в силу чого він є недійсним на переконання ДПІ у м. Трускавці.

З наведених вище норм вбачається, що обов'язковою умовою отримання права покупця (замовника) на податковий кредит є наявність первинних бухгалтерських та податкових документів. При цьому, законодавець не пов'язує право покупця на податковий кредит з підтвердженням сплати його постачальниками податку на прибуток та податку на додану вартість до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем, у тому числі, внаслідок ухилення від сплати, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупця.

Відповідно до ст.19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до п. 109.2 ст. 109 ПК України, відповідальність, передбачена цим кодексом за порушення законів з питань оподаткування та порушення вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи, настає для конкретних платників податків та податкових агентів. Зі змісту Глави 11 "Відповідальність", та п.п.4.1.1 п.4.1. ст. 4 ПК України вбачається, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що не можуть вважатись належними доказами Листи ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо порушення податкового законодавства контрагентом позивача та Акт перевірки ТзОВ "Фароза Інтер-Інвест Ком", оскільки у податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з податкового кредиту одного платника фактично понесені та/або нараховані витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати, при цьому фінансові санкції.

Аналогічно, факт відсутності суб'єкта господарювання за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як його місцезнаходження, не може бути підставою для позбавлення контрагентів такого підприємства права на віднесення сплаченої вартості послуг/товарів до витрат та віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі, коли він виконав усі, передбачені законами вимоги, та має усі документально підтверджені розміри витрат та податкового кредиту.

Відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента теж не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення валових витрат та податкового кредиту ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття", оскільки, по-перше, з характеру операції вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових та матеріально ресурсів, і по-друге, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Відтак, судом першої інстанції зроблено вірні висновки про те, що господарське зобов'язання по виконанню робіт з розміщення рекламних матеріалів в ефірі телеканалу "РТР-планета" повністю відповідає вимогам закону, не суперечить інтересам держави та суспільства, інших підстав його недійсності судом не встановлено, апелянтом, як відповідачем, до суду першої інстанції не подано. Відсутні будь-які докази, які б підтверджували те, що дана операція була для обох сторін заздалегідь економічно невигідною, носила нереальний характер чи передбачала настання інших наслідків, ніж ті, що передбачені нею.

Відносно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000072200, судом встановлено наступне:

Між позивачем та "Rixos Holding & Finance B.V."(Королівство Нідерланди) було укладено ліцензійні договори на використання торгової марки "Rixos" (за 2009 рік - Ліцензійний Договір від 01.01.2009р., та за 2010 рік - Ліцензійний Договір від 01.01.2010р.) На виконання умов даних Ліцензійних Договорів ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття" здійснювало виплату доходів нерезидента із джерелом походження з України, у вигляді роялті. Всього, ліцензіару було перераховано суму коштів у розмірі 200 000,00 доларів США за 2009 рік (дата оплати 05.08.2010р.) та за 2010 рік (дата оплати - 23.03.2011р.), що підтверджується підписаними Сторонами на дату оплат Актами наданих послуг.

В п. 1.1. Ліцензійних Договорів від 01.01.2009р. та від 01.01.2010р. зазначено, що Ліцензіар ("Rixos Holding & Finance B.V.") надає Ліцензіату (ТзОВ "Ріксос-Прикарпаття") невиключну ліцензію на використання Торгової марки, якою Ліцензіар володіє в Україні.

Відповідно до п.Б Ліцензійного Договору від 01.01.2009р. та п.Б Ліцензійного договору від 01.01.2010р., Ліцензіар (" Rixos Holding & Finance B.V.") володіє ексклюзивною ліцензією на використання торгової марки " Rixos " в Україні.

В свою чергу, Ліцензіар ("Rixos Holding & Finance B.V.") володіє правом на передачу ліцензії третім особам в субліцензію на підставі укладеного Договору з компанією "Rixos Group N.V.".

"Rixos Holding & Finance B.V." являється резидентом Королівства Нідерланди, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками від 01.07.2010р. та 12.01.2011р. Відповідно, укладені ліцензійні договори підпадають під дію Конвенції між Урядом України і Королівством Нідерланди про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 24.10.1995р. (надалі - Конвенція)

Відповідно до п.4 Постанови Кабміну від 06.05.2001р. № 470 "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування", підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Відповідно до п.1 ст.12 Конвенції, роялті, які виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі, якщо такий резидент є фактичним власником роялті.

Термін "роялті", при використані у цій статті, означає платежі будь-якого виду, отримувані як компенсація за: 5.b) використання або право на використання будь-яких авторських прав на наукові роботи і патент, торгову марку, дизайн або модель, секретну формулу або процес або за інформацію, що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду

Згідно п.3 Конвенції, незважаючи на положення пунктів 1 і 2 цієї статті, роялті, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, підлягають оподаткуванню тільки в другій Договірній Державі, якщо такий резидент є фактичним власником і якщо роялті є платежами, згаданими у пункті 5 підпункті b) цієї статті.

Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено, що застосування положень Конвенції (виходячи з її змісту), в частині звільнення від сплати податку з доходу нерезидента на території України, можливе при наявності підтвердження того, що: платежі, які сплачуються, являються компенсацією за використання або права на використання торгової марки; їх отримувач є фактичним власником таких платежів.

Обидві зазначені вище умови підтверджуються наявними в матеріалах справи ліцензійними договорами та довідкою, виданою Податковим і Митним управлінням Нідерландів від 27.01.2012р. (апостильованою у визначеному законом порядку), в якій зазначено, що " Rixos Holding & Finance B.V." протягом 2009, 2010 та 2011 років та на сьогоднішній день є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) платежів роялті в значенні статті 12-1 Конвенції між Королівством Нідерланди та Україною про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та майно(а.с. 166).

Тому, якщо " Rixos Holding & Finance B.V." являється власником роялті (платежів за користування торговою маркою) та має підтверджений статус резиденства країни учасниці - Королівства Нідерланди, суд погоджується з аргументами позивача про те, що останній володів усіма правовими підставами не утримувати передбачений Конвенцією податок у розмірі 10% суми роялті.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з вимогами ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскаржувані рішення Державної податкової інспекції у м. Трускавці № 0000482301, № 0000072200, № 0000492301 від 14.10.2010р., були винесені з порушенням вимог діючого законодавства України.

Доводи апелянта є безпідставними, не підтвердженими належними доказами, суперечать законодавству та не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись вимогами ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

суд,-

У Х В А Л И В:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Трускавці, м. Трускавець Львівської обл. - залишити без задоволення.

2.Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2012р. у справі 2а-2037/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діагностичний лікувально-реабілітаційний курортний комплекс "Ріксос-Прикарпаття", м. Трускавець Львівської обл. до Державної податкової інспекції у місті Трускавці, м. Трускавець Львівської обл. про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г.Левицька

Суддя І.О.Яворський

Суддя В.П.Сапіга

Повний текст ухвали складено 22.10.2012р.