Ухвала суду № 27045655, 31.10.2012, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

провадження № 2п-403/43/2012 справа № 403/3835/12

УХВАЛА

2012 року вересня 27 дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря Косенко В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в залі суду заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, де третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2,

встановив:

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.03.2011, ухваленим заочно, позовні вимоги задоволені і звернуто стягнення на користь ПАТ «УкрСиббанк»(код ЄДРПОУ 09807750, м. Харків) на квартиру 28 в будинку на вулиці Карла Лібкнехта, 14, в м. Дніпропетровську загальною площею 56,5 м2 і житловою площею 35,5 м2, яка складається з: 1-коридору, 2-санвузла, 3-кухні, 4, 5-житлових кімнат, І-лоджії, в рахунок сплати боргу ОСОБА_2 з договору про надання споживчого кредиту № 11142504000 від 16.04.2007 на загальну суму 530 428 гривні 27 коп., еквівалентну сумі 60 960 доларів США боргу з кредиту з нарахованими процентами на суму 5 743,87 доларів США і пені за час їх прострочення в сумі 141,95 доларів США, шляхом продажу з публічних торгів з початковою ціною реалізації 642 715 гривень; питання про судові витрати вирішене.

Відповідач ОСОБА_1 в заяві посилалася на поважність причин своєї неявки в судове засідання з огляду на необізнаність з рухом справи та часом і місцем її розгляду, а також на помилкові висновки суду в рішенні через недоведеність позивачем початкової ціни реалізації, підстав для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки, невірну оцінку поданих сторонами до суду доказів на їх достатність та на неправильне застосування норм матеріального права.

В судове засідання особи, які беруть участь в справі, повторно не зявилися, що згідно з ч. 1 ст. 231 ЦПК України не перешкоджає розглядові заяви про перегляд заочного рішення, і на підставі чого відповідно до ч. 2 ст. 197 цього Кодексу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, і журнал судового засідання не ведеться.

Суд, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заочного рішення, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Як вбачається зі справи, провадження у цій справі відкрите у березні 2010 року і після заміни головуючого у справі в судове засідання 05.03.2011 зявився ОСОБА_3, повірений у справах ОСОБА_1, повноваження якого на представництво були перевірені за нотаріально посвідченою довіреністю (а.с. 54). Після відкладення судового розгляду до 15.03.2011 представник відповідача в судове засідання не зявився (а.с. 55) і жодного клопотання про надання доказів до початку розгляду справи по суті не заявив. Протягом часу провадження у справі відповідач мала достатньо можливості повідомити суду про наявні у неї докази щодо обчислення суми боргу з договірного зобовязання та щодо підстав дострокового виконання, чого не зробила.

У заяві відповідач наводить на свій захист доводи власної оцінки тих доказів, з приводу яких судом наведені мотиви в ухваленому заочному рішенні за наслідками їх дослідження, через що такі посилання не мають істотного значення для висновку про обставини справи та правовідносини сторін.

Доводи про неправильне застосування норм процесуального і матеріального права стосуються законності ухваленого рішення суду як підстави для його апеляційного перегляду і статтею 232 ЦПК України до підстав для скасування судом першої інстанції ухваленого ним заочного рішення не віднесені, через що обговоренню цим судом не підлягають.

Крім того, належить звернути увагу, що у разі невиконання у добровільному порядку рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, Закон України «Про виконавче провадження»визначає загальні для таких випадків умови і порядок виконання, тоді як правила ч. 8 ст. 58 цього Закону про примусове звернення стягнення на предмет іпотеки відсилають до положень Закону України «Про іпотеку», з урахуванням яких державний виконавець має реалізовувати предмет іпотеки на публічних торгах. Через це правила ст. 41 Закону України «Про іпотеку» для вирішення колізії не можуть тлумачитися як зворотне відсилання, а відповідно до юридичної сили нормативних актів у сфері відносин іпотеки за ст. 2 цього Закону мають визнаватися спеціальною нормою порівняно із загальними правилами ст. 62 Закон України «Про виконавче провадження», оскільки стосуються лише реалізації предмета іпотеки, на яке за рішенням суду звертається стягнення.

Рішення суду не може бути умовним, тобто не може ставити його виконання в залежність від будь-яких умов чи обставин, а до предмету доказування відповідно до ст.ст. 80, 179 ЦПК України, за всяких обставин, належить дійсна вартість спірного обєкта цивільних прав.

Відповідно, положення ч. 3 ст. 37, ч. 6 ст. 38, ст. 39 і ч. 3 ст. 43 Закону України «Про іпотеку»системно вказують на встановлення державним виконавцем початкової ціни продажу предмета іпотеки не нижче за 90 відсотків його вартості, визначеної за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а за відсутності такої згоди на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, або тієї ціни, що встановлена рішенням суду.

Оскільки іншого сторони не доводили, то суд встановив вартість предмета іпотеки на суму 642 715 гривень, в яку оцінив іпотекодавець за згодою з іпотекодержателем в договорі (а.с. 17).

Таким чином, суд в резолютивній частині рішення не вправі перекладати свій обовязок у визначені ціни продажу на субєкта оціночної діяльності, і не мав підстав для висновків, що заставна ціна не відповідає звичайним цінам, тоді як посилання в резолютивній частині рішення на Закон не розвязує спору сторін і без правозастосовного розпорядження робить рішення суду умовним.

Звідси, відповідач не вказує на вірогідні допустимі докази, що б могли спростовувати висновки суду та обставини, якими обґрунтований позов, і що не були б вже предметом оцінки суду під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті. Цим виключається друга з переліку обовязкових підстав за ст. 232 ЦПК України для скасування заочного рішення.

Відповідно, за відсутності всіх передбачених законом обовязкових підстав для скасування заочного рішення, суду належить згідно з п. 1 ч. 3 ст. 231 ЦПК України постановити ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення.

Керуючись ст.ст. 231, 232 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.03.2011 у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, де третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення у справі, що може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги відповідачем, його представником протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем постановлення цієї ухвали.

Суддя: