Постанова № 27013051, 25.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.10.2012р. справа № 2а- 10846/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ФОП ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, Фізична особа -підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив 1) скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС, №0002491710 від 21.09.2012 р. та № 0002501710 від 21.09.2012 р., 2) визнати протиправними дії відповідача, Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС, щодо нарахування пені на занижені суми податкових зобов'язань.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Позивач посилався на помилковість висновків ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС, викладених в акті № від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_2, позаяк всі господарські операції з контрагентами є реальними, відбулись в дійсності, що підтверджуються належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, а також фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. На думку позивача, зобов'язання за згаданими в акті перевірки правочинами виконані сторонами угод у повному обсязі, а тому немає підстав для висновку про наявність у сторін спірних правочинів наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Окрім того, позивач стверджував, що викладені в акті від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_2 мотиви донарахування грошових зобов'язань, а саме: висновки інших органів державної податкової служби про відсутність у контрагентів позивача можливості вести господарську діяльність, нікчемність всіх укладених контрагентами позивача правочинів, не визнані законом як підстави для збільшення грошових зобов'язань з податків і зборів. Посилаючись на викладені вище мотиви, позивач просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що платник податків допустив заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, оскільки відображав у податковому обліку первинні документи, котрі складені в межах нікчемних правочинів, не довів фактичне використання у господарській діяльності отриманих транспортних засобів та дизпалива. Достатнім підтвердженням нікчемності правочинів, на думку відповідача, є висновки інших податкових органів про відсутність у контрагентів платника податків ресурсів, необхідних для ведення звичайної господарської діяльності. Відповідач посилався на відсутність у нього як підстав, так і повноважень стосовно перегляду правомірності та обґрунтованості таких висновків при проведенні перевірки платника податків та винесенні спірних рішень. Посилаючись на викладені вище мотиви, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Позивач, ФОП ОСОБА_1, пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, на момент виникнення спірних правовідносин перебував на обліку як платник податків і зборів в ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перед судом не додатково доказуються.

З 16.08.2012р. по 06.09.2012 р. ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.09 р. по 31.12.11р.

Результати перевірки оформлені актом від 13.09.2011 року № 694/17/НОМЕР_2, в якому викладені судження податкового органу про порушення платником податків:

-ч.ч.1, 5 ст.ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення нікчемних правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з ТОВ «АКПД Плюс»та з ТОВ «Самай-10»;

-п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а саме: врахування в обліку з податку на прибуток показників первинних фінансово-господарських документів, виписаних контрагентами -ТОВ «АКПД Плюс»та з ТОВ «Самай-10»в межах нікчемних правочинів, господарські операції за якими в дійсності не відбулись;

-п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: врахування в обліку з податку на ПДВ показників первинних фінансово-господарських документів, виписаних контрагентами -ТОВ «АКПД Плюс»та з ТОВ «Самай-10»в межах нікчемних правочинів, господарські операції за якими в дійсності не відбулись, збільшення податкового кредиту з ПДВ на суму податку, що була сплачена при придбанні об'єктів, котрі не використовуються ФОП в межах оподатковуваних ПДВ операцій в господарській діяльності, формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок податкових накладних минулих звітних податкових періодів.

21.09.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Зміївському районі Харківської області були винесені податкові повідомлення-рішення №0002491710 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 39.650,98 грн. (основний платіж -31.723,19 грн., штрафні (фінансові) санкції -7.930,79 грн.) та №0002501710 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 99.619,25 грн. (основний платіж -81.866,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -17.753,25 грн.)

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугували відображені в акті від 13.09.2011 р. № 694/17/НОМЕР_2 судження суб'єкта владних повноважень про порушення ФОП ОСОБА_1 п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності за перевіряємий період на суму 31.723,19 грн.; п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.185, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що спричинило заниження ПДВ на суму 102.484,00грн.

При цьому, судом у ході розгляду справи достеменно встановлено, а відповідачем визнано, що єдиними мотивами, на підставі яких суб'єкт владних повноважень дійшов судження про заниження ФОП податку на доходи фізичних осіб та ПДВ, є виключно висновки складених іншими органами державної податкової служби України актів про неможливість проведення зустрічних звірок діяльності контрагентів позивача, в силу яких вчинені правочини є нікчемними у зв'язку з відсутністю можливості здійснювати реальну господарську діяльність, а також відсутність у позивача товарно-транспортних накладних за епізодом надання послуг машин і механізмів у спірних правовідносинах та непідтвердженість факту використання придбаної техніки у власній господарській діяльності.

Інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 13.09.2011 р.у № 694/17/НОМЕР_2, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

По епізоду порушення п.177.2, 177.4 ст.177, ст.185, п.198.2 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «АКПД Плюс»та ТОВ «Самай -10»

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2011 між позивачем, ФОП ОСОБА_1 (в якості замовника), та ТОВ «АКПД-Плюс»(в якості виконавця) було укладено договір про надання послуг №250711, предметом якого є надання послуг машин і механізмів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд не знаходить підстав для визнання вказаного правочину нікчемним або таким, що порушує інтереси держави, адже договір укладений між правоздатними та дієздатними суб'єктами господарювання, за формою, змістом, предметом, обсягом прав та обов'язків сторін закону або інтересам держави не суперечить, а відтак, згідно з ст.70 КАС України є належним та допустимим доказом вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій за згаданим правочином позивач подав до суду: акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг №310804 від 31.08.2011 р. на загальну суму 115.760,75 грн., № 310804 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн., податкові накладні №3105 від 31.05.2011 р. на загальну суму 115.760,75 грн. (у т.ч. ПДВ -19.293,46 грн.), №3153 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн. (у т.ч. ПДВ -7.462,50 грн.)

Підстав для відхилення перелічених документів як належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів реальності господарських операцій суд з матеріалів справи не вбачає, адже за формою, змістом, підставами походження оглянуті документи не суперечать ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення №88.

У ході розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував довід позивача про реальність господарських операцій та подальшу реалізацію послуг машин та механізмів замовникам: ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»УБМР «Укргазспецбудмонтаж»згідно договорів № 138/11 та №137/11 від 14.07.2011р., СУПТР «УкрПТПБ»АТФ «Укргазстрой»згідно договору №38 від 28.07.11р., ТОВ «Спецгазбуд »згідно договору №040111 від 04.01.11р.

01.07.2011 р. між позивачем, ФОП ОСОБА_1 (в якості замовника), та ТОВ «Самай-10»(в якості виконавця) було укладено договір про надання послуг №010711, предметом якого є надання послуг машин і механізмів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд не знаходить підстав для визнання вказаного правочину нікчемним або таким, що порушує інтереси держави, адже договір укладений між правоздатними та дієздатними суб'єктами господарювання, за формою, змістом, предметом, обсягом прав та обов'язків сторін закону або інтересам держави не суперечить, а відтак, згідно з ст.70 КАС України є належним та допустимим доказом вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій за згаданим правочином позивач подав до суду: акти приймання-передачі виконаних послуг від 29.07.2011 р. на загальну суму 50.817,00 грн., №310804 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн., податкову накладні №2916 від 29.07.2011 р. на загальну суму 50.817,00 грн. (у т.ч. ПДВ -8.469,00 грн.), №3153 від 31.10.2011 р. на загальну суму 44.775,00 грн. (у т.ч. ПДВ -7.462,50 грн.)

Підстав для відхилення перелічених документів як належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів реальності господарських операцій суд з матеріалів справи не вбачає, адже за формою, змістом, підставами походження оглянуті документи не суперечать ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення №88.

У ході розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував довід позивача про реальність господарських операцій та подальшу реалізацію послуг машин та механізмів замовнику: ДК «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»УБМР «Укргазспецбудмонтаж»згідно договору № 138/11 від 14.07.2011р.

Витребувані судом на виконання вимог ст. 11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення №83 від 15.11.2011 р. на суму 44.775,00 грн., №70 від 24.10.2011 р. на суму 45.000,00 грн., №71 від 25.10.2011 р., 45.000,00 грн., №75 від 26.10.2011 р. на суму 25.760,75 грн., №58 від 50.817,00 грн. засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару та отриманих послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Судження відповідача про відсутність у ФОП ОСОБА_1 товарно-транспортних накладних за спірними господарськими операціями судом до уваги не береться, зважаючи на те, що згідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт»та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів. Проте, у спірних правовідносинах мале місце господарські операції з надання послуг, а відтак, до них не підлягають застосуванню положення згаданих норм.

По епізоду порушення п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»по взаємовідносинам з ТОВ «Техноторг - Дон»та ТОВ «ТПК Омега -Автопоставка»

За матеріалами справи судом встановлено, що 03.09.07 р. між позивачем, ФОП ОСОБА_1 (в якості покупця), та ТОВ «Техноторг-Дон»(в якості продавця) було укладено договір б/н купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, а саме екскаватору гусеничного.

Витрати на придбання екскаватора гусеничного згідно отриманих податкових накладних від ТОВ «Техноторг-Дон»були включені до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2009 р.

Також судом встановлено, що 16.12.2008 р. позивачем, ФОП ОСОБА_1 (в якості покупця), та ТОВ «ТПК Омега - Автопоставка»було укладено договір постачання №08112-08, предметом якого є коставка товару, а саме автомобіля КАМАЗ 6520-044.

Суми витрат на придбання автомобіля КАМАЗ 6520-044 згідно отриманих податкових накладних від ТОВ «ТПК Омега - Автопоставка»були включені до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за липень 2009 р.

Підстав для відхилення наданих позивачем первинних документів як належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів реальності господарських операцій за спірними епізодом господарських взаємовідносин суд з матеріалів справи не вбачає, адже за формою, змістом, підставами походження оглянуті документи не суперечать ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення №88.

З приводу твердження податкового органу стосовно відсутності у позивача документів, що підтверджують фактичне використання придбаної за спірними правочинами техніки у власній господарській діяльності та документального підтвердження отримання податкових накладних із запізненням, суд зазначає, що такі твердження не узгоджуються с матеріалами справи.. Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд спростовує зазначені висновки, оскільки до матеріалів справи позивачем залучені первинні документи, що свідчать про використання придбаних транспортних засобів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1

У ході розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував доводи позивача про використання придбаних транспортних засобів у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 та обґрунтованість включення по складу податкового кредиту по податку на додану вартість сум, згідно податкових накладних, виписаних у попередніх періодах.

При цьому, суд бере до уваги, що події формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за рахунок податкових накладних минулих звітних податкових періодів мали місце до 01.01.2010р., тобто до набрання чинності нормами Податкового кодексу України, ст. 201 якого строк на віднесення певної податкової накладної до податкового кредиту обмежений законодавцем періодом у 365 днів від дати складання податкової накладної.

До 01.01.2010 р. такого правила не існувало.

Закон України «Про ПДВ»не обмежував право платника податків на формування податкового кредиту з ПДВ будь-яким строком. В силу приписів ст.7 означеного закону обов'язковою умовою для формування податкового кредиту з ПДВ законодавцем було визначено фактичне отримання платником податків належно оформленої податкової накладної.

Отже, спірні податкові накладні були виписані під час дії норм Закону України "Про ПДВ", котрий не встановлював присікального строку для віднесення податкової накладної на збільшення податкового кредиту.

Виходячи з положень ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та приписів ч.7 ст.9 КАС України, суд доходить висновку, що такий строк міг бути обмежений 1095 днями, на протязі яких платник податків мав право на уточнення показників документів обов'язкової податкової звітності.

Втім, судом встановлено, що відповідач не має заперечень ані щодо правильності оформлення спірних податкових накладних, ані щодо віднесення спірних податкових накладних на збільшення податкового кредиту в межах строку у 1095 днів, ані щодо відсутності фактів подвійного включення спірних податкових накладних до податкового кредиту з ПДВ.

Фізичної наявності у ФОП придбаної техніки суб'єкт владних повноважень також не заперечував.

Суд відмічає, що правочини з придбання техніки були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, за предметом спірні правочини не стосуються речей, обмежених в цивільному/господарському обороті, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України. З пояснень представника відповідача судом з'ясовано, що претензій до оформлення первинних документів за господарськими операціями з придбання згаданої техніки податковий орган не має, позаяк ці документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення №88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується лише на висновках інших податкових органів про нікчемність всіх правочинів, укладених за участі контрагентів позивача, а саме: на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «АКПД-Плюс»від 18.11.2011 року № 138/23/34756876 та від 23.12.2011 року № 165/23/34756876, ТОВ «Самай-10» від 05.10.2011 року №739/23-405/373365252, де викладені висновки ДПІ про відсутність у перелічених суб'єктів господарювання можливості вести господарську діяльність.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки висновки ДПІ про формування позивачем валових витрат без дотримання п.177.2, 177.4 ст.177 Податкового кодексу та податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст. 7 Закону України «Про ПДВ»та ст.198 Податкового кодексу України ґрунтуються на складених податковим органом актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

За встановлених в ході розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог закону при обчисленні податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб від провадження господарської діяльності не знайшло підтвердження матеріалами справи.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Також в акті перевірки податковою інспекцією зазначено, що у 2 півріччі 2009 р. ФОП ОСОБА_1 не використовувались транспортні засоби, але включались до податкового кредиту витрати на придбання ТМЦ (дизпаливо) на загальну суму 7.689,89 грн. по наступним контрагентам: ПП «Спіка», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «ЄвроІнвест Буд», ППФ Лілія.

Суд не погоджується з вказаними висновками, оскільки як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, у 2 півріччі 2009 р. ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність з використанням транспортних засобів, експлуатація яких передбачає закупівлю дизпалива. ФОП ОСОБА_1 здійснювались заходи щодо укладання та виконання умов договорів з замовниками, про зазначене свідчать в т.ч. акти приймання виконаних робіт за серпень, вересень, жовтень 2009 р. з ТОВ «Спецгазстрой», акти за жовтень 2009 р. з ТОВ «Донвогнетрив сировина».

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального надання послуг, використання придбаних транспортних зсобів та дизпалива, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про вчинення платником податків порушень закону є недоведеним, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України «Про ПДВ»та Податкового кодексу України.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

З огляду на викладене, позов в частині вимог про скасування рішень суб'єкта владних повноважень підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір за вимогою про визнання протиправними дій ДПІ в Зміївському районі Харківської області ДПС щодо нарахування пені на занижені суми податкових зобов'язань, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.49 КАС України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі суд за власною ініціативою витребував від позивача докази на підтвердження доводів з приводу невідповідності закону як спірного рішення суб'єкта владних повноважень, так і спірних дій по нарахуванню пені.

Проте позивач до суду таких доказів не подав.

З приписів наведених вище норм процесуального закону слідує, що сама лише незгода суб'єкта господарювання з рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання судом такого рішення або дій незаконними, позаяк до висновку про незаконність суд може дійти лише оцінивши обґрунтованість доводів сторони добутими доказами.

Оскільки ані в позові, ані в ході розгляду справи ФОП не було зазначено в чому полягає неправомірність дій з нарахування пені, на підтвердження заявленої вимоги не було подано жодного доказу, то позов у частині даної вимоги має бути залишений без задоволення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин лише спірними податковими повідомленнями-рішеннями про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, то позов належить задовольнити лише в цій частині.

У частині вимоги щодо визнання неправомірними дій податкового органу з нарахування пені позов належить залишити без задоволення у зв'язку з недоведеністю ФОП як факту нарахування пені, так і невідповідності дій податкового органу вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області ДПС про скасування рішень та визнання дій протиправними -задовольнити частково.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби №0002501710 від 21.09.2012 р. та № 0002491710 від 21.09.2012 р.

В решті позовних вимог адміністративний позов -залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко