Постанова № 26945145, 25.10.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2012 р. Справа № 5023/129/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Козікові І.В.,

за участю представників сторін:

позивача- представник Мицько Р.М. за довіреністю № 116/10 від 26.12.2011 р.,

відповідача - представник Закаблуков А.С. за довіреністю № 185 від 05.01.12р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, ( вх.2980Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2012 р. у справі №5023/129/12,

за позовом - Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ,

до Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території», м.Харків,

про стягнення коштів у сумі 7 735 614,91 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

10.01.2012 року до господарського суду Харківської області звернулася Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» з позовною заявою, в якій просила стягнути з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» на свою користь основний борг за поставлений природний газ у сумі 6 873 107,22 грн.; пеню у сумі 537 816,60 грн.; інфляційні втрати у сумі 162 945,78 грн.; 3% річних у сумі 161 745,31 грн. та судовий збір у сумі 56 460,00 грн. ( а.с.3-13 т.1).

У відзиві на позовну заяву від 25.01.2012 року відповідач просив суд задовольнити клопотання про проведення судової експертизи (економічної експертизи) стосовно наданого до суду позивачем розрахунку інфляційних . Також просив відстрочити виконання рішення суду строком на один рік з моменту винесення рішення судом по даній справі ( а.с.78-81 т.1)

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.09.2012 р. (суддя Лаврова Л.С.) у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 6 873 107,22 грн., пені - 53 781,66 грн., інфляційних втрат - 57 074,60 грн., 3% річних - 161 745,31 грн., а також судовий збір - 56 460,00 грн.

Виконання рішення постановлено відстрочити строком на 6(шість) місяців, починаючи з 05.09.2012 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2012 р. скасувати в частині відмови у стягненні 484 034,94 грн. пені, 105 871,18 грн. інфляційних та відстрочення виконання рішення на 6 місяців, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що висновок суду про зменшення пені на підставі одних положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України суперечить вимогам статті 233 Господарського кодексу України, зроблений без дослідження всіх обставин справи, що є порушенням статті 43 ГПК України.

Відповідачем у судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Отже, апелянт вважає, що оскільки виняткові обставини у відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Для зменшення пені, на думку апелянта, суд повинен обов'язково виконати всі вимоги статті 233 Господарського кодексу, якою передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Загальна вартість постановленого газу становить 16 799 467,19 грн., оплата проведена відповідачем на суму 9 926 359,97 грн., що становить 58% від вартості поставленого газу.

Відтак, вважає апелянт, суд не врахував ступінь виконання боржником зобов'язання на 58% та неспіврозмірно зменшив розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пеня) на 90%.

Також, апелянт не погоджується з висновками суду про відмову задоволення 105 871,18 грн. інфляційних.

Так, підставою для відмови задоволення вимоги про стягнення

105 871,18 грн. інфляційних суд визначив ту обставину, що інфляційні повинні бути обраховані за весь час прострочення платежу, а саме за період з березня 2011р. по листопад 2011 р. Оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних не враховує дефляційні процеси, що мали місце в липні, серпні 2011 року, позовні вимоги про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню.

Проте, апелянт вважає, що такі висновки суду суперечать змісту п.1 ст. 13 та ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки по-перше, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а по - друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Тобто, зобов'язання сплатити суму інфляційних продовжує існувати за весь час прострочення, а кореспондуюче йому право кредитора вимагати таку оплату не обмежується часом звернення з позовом, а визначається строком протягом якого існує прострочення.

Не обґрунтованим вважає апелянт і висновок суду щодо відстрочення виконання рішення на 6 місяців, починаючи з 05.09.2012 року, оскільки у відповідача, на думку позивача, відсутні обставини особливого характеру, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення. Посилання на важкий стан підприємства не є виключною обставиною у розумінні статті 121 ГПК України, з наявністю якої пов*язується можливість надання розстрочки виконання рішення. Важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішень суду.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилається на те, що він є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг. Відповідач постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості з чого у нього виникають збитки. Субвенції, які надаються з боку держави, до цього часу не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України Про державний бюджет на кожний рік; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно витратам передбаченим Законом про державний бюджет; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів. Отже, відповідач вважає, що суд обґрунтовано прийняв справедливе судове рішення в частині зменшення розміру пені на 90%.

Щодо непогодження позивача з висновком суду відносно зменшення розміру інфляційних збитків, відповідач вважає, що останній неправильно тлумачить пункт 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки останньою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Суть цієї норми права, на думку відповідача, полягає у тому, що з моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано боржником за господарським договором до моменту звернення кредитором до суду за захистом своїх прав сума заборгованості у гривнях може бути знецінена у зв'язку з інфляційними процесами, однак за цей час у кінцевому результаті знецінення може й не відбутися. Тому відповідно до змісту до вище наведеної норми права позивач, звертаючись до суду, повинен розрахувати інфляційні на момент звернення до суду, а ні за деякий період, який йому вигідний та, не враховуючи того факту, що у подальшому до моменту звернення до суду була дефляція, а саме, процес укріплення національної валюти.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та Харківським обласним комунальним підприємством «Дирекція розвитку інфраструктури» ( покупець) укладено договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/10-2250 ТЕ-32.

За умовами зазначеного договору, постачальник передав у власність покупцю протягом січня-квітня 2011 року природний газ на загальну суму 16 799 467,19 грн., що підтверджується копіями актів прийому - передачі природного газу ( а.с. 52-55 т.1) та не заперечується відповідачем.

Оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортованого газу територією України проводиться відповідачем виключно грошовими коштами в такому порядку перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальша оплата проводиться в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 числа та 30 (31) числа м'ясця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості про транспортованого газу територією України здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу (за звітний місяць) до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу ( п.4.1 договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ на загальну суму 9 926 359,97 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 6 873 107,22грн.

На підставі викладених обставин судом першої інстанції правомірно і обґрунтовано зроблено висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за отриманий газ у сумі 6 873 107,22 грн.

Відповідно до ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу України, зобов*язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 525,526, 599 Цивільного кодексу України та неналежне виконання відповідачем умов договору, колегія суддів погоджується з висновками попередньої інстанції про стягнення з відповідача 6 873 107,22 грн. заборгованості за поставлений природний газ у період з січня по квітень 2011 року.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також те, що відповідач належним чином не виконав свої грошові зобов'язання по договору поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/10-2250 ТЕ-32, колегія суддів, перевіривши розрахунок суми річних, погоджується з висновком попереднього суду про стягнення з відповідача 161 745,31 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2011 року по 29.12.2011 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 162 945,78 грн. інфляційних втрат за період з березня 2011 року по червень 2011 року.

Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення в цій частині відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 105 871,18 грн. інфляційних, посилаючись на те, що інфляційні повинні бути обраховані за весь час прострочення платежу, а саме, за період з березня 2011 року по листопад 2011 року, оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних не враховує дефляційні процеси, що мали місце в липні, серпні 2011 року.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Індекс інфляції ( індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів ( наказ Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Нарахування індексу інфляції у розумінні 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Суд попередньої інстанції не взяв до уваги період, за який позивач просив стягнути інфляційні витрати, вийшов за межі своїх повноважень, розрахував інфляційні втрати з урахуванням проведеної експертизи за період з березня 2011 року по листопад 2011 року (заяву з позовними вимогами подано у грудні 2011 року), а відповідно прийшов до невірного висновку про стягнення 57 074,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Зміст статті 625 Цивільного кодексу України не обмежує право кредитора визначати період, за який він вимагає стягнення інфляційних. Позивач може звернутись з позовом про стягнення інфляційних за любий період прострочення, що не зобов'язує його вимагати стягнення інфляційних за інший період прострочення виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зобов'язання сплатити суму інфляційних продовжує існувати за весь час прострочення, а кореспондуюче йому право кредитора вимагати таку оплату не обмежується часом звернення з позовом, а визначається строком, протягом якого існує прострочення.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період з березня 2011 року по червень 2011 року у розмірі 162 945, 78 грн.

Крім того, пунктом 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов п.1 цього договору, покупець зобов'язується ( крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.9.3 договору строк позовної давності про стягнення неустойки встановлюється тривалістю три роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено і п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд виходив з того, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є те, що він є бюджетною установою, джерелом фінансування є загальний бюджетний фонд, а кошти надходили невчасно.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване судове рішення в цій частині, погоджується з таким висновком місцевого суду.

Окрім того, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, враховуючи співрозмірність пред*явленої до стягнення санкції з можливими негативними наслідками від порушення зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90%. При цьому, суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок суми пені, що підлягає до стягнення, встановивши її розмір -53 781,66 грн.

Водночас місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача та надано розстрочку виконання рішення суду на шість місяців, починаючи з 05.09.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, цією нормою процесуального права не вимагається і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, здійснивши оцінку обставин, якими відповідач обґрунтував заяву про розстрочку виконання рішення суду, а саме: його юридичний статус та джерела фінансування, у відповідності з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України дійшов правильних висновків про наявність правових підстав до надання розстрочки виконання рішення суду.

Колегія суддів вважає таке рішення правомірним і обґрунтованим.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню; оскаржуване судове рішення в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 105 871,18 грн. інфляційних є необґрунтованим; постановленим з порушенням норм матеріального права; висновки зроблені судом в цій частині не відповідають матеріалам справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись, ст. 99, ст.101, п.4 ч1. ст.103, п.3.п.4 ч.1 ст.104, ст.105, Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2012 року у справі № 5023/129/12 змінити в частині стягнення інфляційних втрат та викласти частину третю резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2012 року у справі № 5023/129/12 в наступній редакції:

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території»( 61022, м.Харків, Держпром, під'їзд 3, поверх 5, р/р 26035023298, банк, філія ХОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 351823, код 03361721) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1, р/р 26008301970 в ВАТ «Ощадбанк», МФО 300465, код 31301827) заборгованість у сумі 6 873 107,22 грн., пеню -53 781,66 грн.; інфляційні втрати 162 945,78 грн.; 3% річних 161 745,31 грн., судовий збір 56 460,00 грн. та на користь Державного бюджету (отримувач -УДК у Дзержинському районі м. Харкова, код отримувача 24134567, банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, код банку отримувача 851011, рахунок отримувача 31210206700003, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір 7 920,00 грн. за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 05.09.2012 року у справі № 5023/129/12 залишити без змін.

Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території»( 61022, м.Харків, Держпром, під'їзд 3, поверх 5, р/р 26035023298, банк, філія ХОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 351823, код 03361721) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1, р/р 26008301970 в ВАТ «Ощадбанк», МФО 300465, код 31301827) судовий збір у сумі 32 190,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

повний текст постанови складено 24.10.2012 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.С.Хачатрян