Постанова № 26941334, 13.03.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2012 р. (10:28) Справа №2а-16266/11/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Багдасарян Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делішес"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання дій незаконними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

за участю:

представник позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 05.01.2012,

представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 94/10 від 16.04.2011,

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Делішес» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення з 25.11.2011 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 р. незаконними; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі від 15.12.2011 р. № 0012402301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення положень п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова перевірка, за результатами якої прийнято спірне податкове повідомлення - рішення. Так, позивач зазначає, що донарахування податку на додану вартість відбулось на підставі зменшення податкового кредиту позивача за грудень 2010 року в сумі 394,00 грн. у взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3, який не має достатніх умов для здійснення господарської діяльності.

Позивач зазначає, що укладений з ФОП ОСОБА_3 договір поставки № 322 від 29.10.2009 р. мав реальний характер, податковий кредит з ПДВ сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а тому висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

У судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Відповідач адміністративний позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, які мотивовані тим, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання вимог податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за період грудень 2010 року встановлено заниження податкового кредиту в сумі 394,00 грн. Також у своїх запереченнях відповідач зазначає, що ФОП ОСОБА_3 не має достатніх умов для здійснення господарської діяльності, а отже господарські операції ТОВ «Делішес» з ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 року є нікчемними (а.с. 135-136).

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,-

ВСТАНОВИВ:

09.09.2003 р. ТОВ «Делішес» зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим у якості юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 146799 (а.с. 8).

ТОВ «Делішес» перебуває на обліку як платник податків у ДПІ в м. Сімферополі.

18.10.2011 р. листом № 43769/10/23-7 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим витребувало у ТОВ «Делішес» інформацію та її документальне підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово - господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися) для з'ясування реальності та повноти відображення у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо) результатів операцій по господарських відносинах з ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 р., з таких питань: зазначити реквізити укладених угод (контрактів); надати копії виписаних (оформлених) первинних документів (накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні тощо); надати інші документи для проведення звірки та дослідження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між підприємствами, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків (а.с. 14).

Листом вих. № 99 від 04.11.2011 р. позивачем надані копії витребуваних первинних документів (а.с. 15).

21.11.2011 р. начальником ДПІ в м. Сімферополі видано наказ № 3976 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за період грудень 2010 року (а.с. 17).

На підставі зазначеного наказу відповідачем винесено повідомлення від 24.11.2011 р. № 571/237 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 р. (а.с. 16).

Повідомлення від 24.11.2011 р. № 571/237 та копія наказу від 21.11.2011 р. № НОМЕР_2 в м. Сімферополі вручено під підпис 25.11.2011 р. заступнику головного бухгалтера ТОВ «Делішес» - ОСОБА_4

З 25.11.2011 р. (тривалістю 5 робочих днів) проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 року.

За результатами перевірки складений акт № 18181/23-7 від 05.12.2011 р. (далі - акт перевірки) (а.с. 19-29).

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі в акті перевірки зроблено висновок, що ТОВ «Делішес» не могло отримувати товар (роботи, послуги) від ФОП ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що основним постачальником ФОП ОСОБА_3 був ФОП ОСОБА_5, постачальником якого була фірма «Олівер» (стор. 7 акту). Також відповідачем вказано, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між контрагентами. В акті перевірки також зазначено, що ТОВ «Делішес» перерахувало кошти на рахунки ОСОБА_3 без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Перевіркою ТОВ «Делішес» з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3 за період грудень 2010 р. встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. та донараховано податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2010 р. в сумі 394,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем до ДПІ в м. Сімферополі подані заперечення вих. 106 від 08.12.2011 р. (а.с. 30-33).

За результатами розгляду заперечень позивач листом № 50481/10/23-7 повідомлений, про те, що висновки, вказані в акті перевірки № 18181/23-7 відповідають чинному законодавству та не підлягають зміні чи відміні.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0012402301 від 15.12.2011 р., яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 492,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 394,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 98,50 грн. (а.с. 38).

Вирішуючи питання про правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 року.

Приписами Податкового кодексу України передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення їх результатів.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 Закону № 996 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино- зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Судом досліджені документи, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та встановлено наступне.

Між ТОВ «Делішес» (далі-покупець) та ФОП ОСОБА_3 (далі-постачальник) укладено договір поставки № 322 від 29.10.2009 р. (а.с. 69-74).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити товар згідно заявки (замовлення) покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених цим Договором. Загальну суму Договору складає вартість товару, отриманого по усім накладним (п. 5.1 Договору). Згідно з 10.1 Договору строк його дії встановлюється до 31.12.2010 р.

За умовами договору поставки ФОП ОСОБА_3 зобов'язується передати у власність ТОВ «Делішес» чай в асортименті.

На підтвердження поставок товару ФОП ОСОБА_3 надані податкові накладні № СА-264 від 09.12.2010 р., СА-268 від 16.12.2010 р., СА-273 від 23.12.2010 р., СА-280 від 29.12.2010 р. на загальну суму 2364,85 грн., в т.ч. ПДВ 394,14 грн. (а.с. 79-82).

Зазначені податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., відповідно суд вважає, що згідно з положеннями ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту за фактом „першої події", оскільки відповідно до п. 6.2 Наказу ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Крім того, слід зазначити, що вказані документи були надані позивачем до перевірки, що також підтверджується актом перевірки (стор. 6).

На виконання умов виконання вказаного договору ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 р. поставила товар на загальну суму 2364,85 грн. що підтверджується наступними видатковими накладними: № СА-0000327 від 09.12.2010 р. на суму 687,20 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 114,53 грн. (а.с. 75), № СА-0000331 від 16.12.2010 р. на суму 371,60 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 61,93 грн. (а.с. 76), № СА-0000336 від 23.12.2010 р. на суму 659,45 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 109,91 грн. (а.с. 77), № СА-0000343 від 29.12.2010 р. на суму 646,60 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 107,77 грн. (а.с. 78). Сплата отриманого товару здійснена шляхом безготівкового перерахування (а.с. 100).

За результатами господарських операцій ТОВ «Делішес» з ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 р. до податкового кредиту віднесено у грудні 2010 р. - 114,53 грн., у січні 2011 р. - 279,61 грн. Всього у грудні 2010 р. сформований податковий кредит з ПДВ за поставками товару ФОП ОСОБА_3 в розмірі 481,06 грн. Суми ПДВ в розмірі 279,61 грн. по товару, отриманому за накладними 16.12.2010 р., 23.12.2010 р., 29.12.2010 р. було віднесено до податкового кредиту у січні 2011 року за фактом отримання відповідних оригіналів податкових накладних від постачальника відповідно до абз. 3 п. 198.6 Податкового кодексу України.

До набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року відносини щодо справляння податку на додану вартість були врегульовані Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст.7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналогічні норми містяться у п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна. Зазначена норма міститься в п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Таким чином, ані Закон України "Про податок на додану вартість", який діяв у 2010 році, ані Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року не ставлять право платника на податковий кредит в залежність від наявності у його постачальників будь-якого майна, матеріальних або трудових ресурсів. Право платника на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок витрат на придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних.

За результатами дослідження судом податкових накладних постачальника ФОП ОСОБА_3 встановлено, що вони відповідають законодавчим вимогам до первинних документів податкового обліку, тому є належним підтвердженням права позивача на податковий кредит з ПДВ у загальній сумі 481,06 грн., в т.ч. у грудні 2010 р. - 114,53 грн., у січні 2011 р. - 279,61 грн.

Щодо висновків ДПІ в м. Сімферополі про ненадання товарно - транспортних накладних суд зазначає наступне.

Згідно з наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу. Учасниками транспортного процесу є вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно - правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особу, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно - транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. Проте, в акті перевірки податковим органом не було встановлено, що саме ТОВ «Делішес» повинно було здійснювати розвантаження товару або оплачувати вартість його поставки, тобто являлось вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як і не було встановлено, що ФОП ОСОБА_3 передавала призначений для ТОВ «Делішес» товар будь - якій транспортній організації для перевезення, і відповідно є вантажовідправником. Таким чином, відсутність у документообігу ТОВ «Делішес» товарно - транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно - матеріальних цінностей, не може спростовувати факт придбання позивачем товару від даного контрагента.

Щодо висновків відповідача про безтоварність операцій ТОВ «Делішес» з ФОП ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Дані висновки ґрунтуються на тому, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи, а також що одним з її постачальників був ФОП ОСОБА_5

В акті перевірки не зазначено, що ФОП ОСОБА_5 був єдиним контрагентом ФОП ОСОБА_3 Також не має жодних даних в акті перевірки про те, що ФОП ОСОБА_5 не міг поставляти ФОП ОСОБА_3 саме чай.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності правочину, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ.

Суд зауважує, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Суд також зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо -складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень відповідача щодо нікчемності операцій, суд зазначає наступне.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватись стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаних правочинів недійсними.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, на час здійснення торгової операції з поставки товарів, у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав.

Таким чином позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі від 15.12.2011 р. № 0012402301 суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог про визнання дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення з 25.11.2011 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у правовідносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 р. незаконними, суд зазначає наступне.

Приписами Податкового кодексу України передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення їх результатів.

Відповідно до статті 20 ПК України передбачені права органів державної податкової служби, в тому числі і проводити перевірки платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальна позапланова перевірка не передбачається в плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п. 79.2 ст. 79 ПК України).

Судом встановлено, що підставою для проведення перевірки є наказ відповідача про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 21.11.2011 року № 3976. У зазначеному наказі відповідач як на підставу проведення перевірки посилається на п.п. 78.1.1 п. 78 ст. 78 ПК України.

Згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Проте суду не надано доказів отримання (існування) такої інформації.

Судом встановлено що 18.10.2011 р. листом № 43769/10/23-7 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим витребувало у ТОВ «Делішес» інформацію та її документальне підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово - господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися) для з'ясування реальності та повноти відображення у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо) результатів операцій по господарських відносинах з ФОП ОСОБА_3 у грудні 2010 р., з таких питань: зазначити реквізити укладених угод (контрактів); надати копії виписаних (оформлених) первинних документів (накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні тощо); надати інші документи для проведення звірки та дослідження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між підприємствами, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків (а.с. 14).

Листом вих. № 99 від 04.11.2011 р. позивачем надані копії витребуваних первинних документів (а.с. 15).

Наказом ДПІ в м. Сімферополі АР Крим «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» від 21.11.2011 року № 3976 у відповідності з ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у відносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 року (а.с. 17).

Судом також встановлено, що на підставі наказу ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 31.05.2011 року № 1883 відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Делішес» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2010 року, про що складений акт від 22.07.2011 року № 9133/23-7/32624767 (а.с. 103-132).

Суд зазначає, що єдиною законодавчо визначеною підставою для проведення повторної перевірки є п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідно до якого документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Суду не надано доказів існування підстав для проведення перевірки, визначених п.п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Таким чином суд дійшов висновку щодо порушення відповідачем норм Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги про визнання дії ДПІ в м. Сімферополі щодо проведення з 25.11.2011 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства при правовідносинах з ФОП ОСОБА_3 за грудень 2010 р. протиправними суд знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У судовому засіданні 13.03.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16.03.2012 р.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст. 158-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати дії Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим щодо проведення з 25.11.2011 р. позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Делішес» з питань дотримання податкового законодавства у правовідносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 за грудень 2010 р. протиправними.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 15.12.2011 р. № 0012402301.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Делішес» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн. шляхом безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.