Ухвала суду № 2691632, 15.09.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м. Харків, вул. Володарського, 46 (1 корпус)

Головуючий 1 інстанції:

суддя Тацій Л.В.

Категорія: 41 Доповідач 2 інстанції:

суддя Мінаєва О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2008 року№22-а-5487/08

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Мінаєва О.М.

Суддів - Калиновський В.А., Гуцал М.І.

при секретарі судового засідання - Баглаєнко Я.В.

за участю:

представників позивача Лукянов О.Л., Оніка С.В.

представників відповідача Сліденко А.В., Свидло І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08

за позовом Державного підприємства «Харківцукорзбут»

до ДПІ у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП «Харківцукорзбут», звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м. Харкова від 11.01.2008 р. № 0000012303/0, від 11.01.2008 р. № 0000022303/0, від 13.02.2008 р. № 0000012303/1 та від 13.02.2008 р. № 0000022303/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08 адміністративний позов Державного підприємства «Харківцукорзбут» до ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000012303/0 від 11.01.2008 р., № 0000022303/0 від 11.01.2008 р., № 0000012303/1 від 13.02.2008 р., № 0000022303/1 від 13.02.2008 р.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, не погоджується з вказаною постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08, подав апеляційну скаргу, вважає, що дана постанова прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме при прийняті рішення судом першої інстанції було порушено Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України «Про податок на додану вартість».

Позивач через канцелярію суду надав заперечення на апеляційну скаргу, вважає, що висновки, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, та вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08 є законною і обґрунтованою, тому просить суд апеляційної інстанції залишити без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши судове рішення, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку стосовно того, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова була проведена виїзна планова документальна перевірка ДП «Харківцукорзбут» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2007 р. про що складений акт перевірки від 27.12.2007 р. № 6090/23-5/23764023. За результатами перевірки відповідачем з посиланням на порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням абз. «б» пп. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000012303/0, № 0000022303/0 від 11.01.2008 р. та №0000012303/1, 0000022303/1 від 13.02.2008 р., якими донараховано суму податкового зобов'язання (з врахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 158910,00 грн. з податку на прибуток та 2067853,50 грн. з податку на додану вартість.

Щодо висновків акту від 27.12.2007 р. № 6090/23-5/23764023 про порушення позивачем п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податку на прибуток у сумі 105940,00 грн. судом першої інстанції встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, висновок ДПІ про порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1 та п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтується на тому, що вартість отриманих транспортних послуг від ПП «Промпоставка», ФОП Гомон, ПП «Сакура М» не використана позивачем у власній господарській діяльності. Ретельно дослідивши доводи акту перевірки, вивчивши долучені до матеріалів справи докази, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок стосовно того, що при проведенні перевірки державна податкова інспекція не піддала сумніву відповідність договорів перевезення, які були укладені позивачем з вищеназваними особами, закону, не вказала на нікчемність таких договорів. При цьому, за висновками акту перевірки і це підтверджено доказами, що наявні в матеріалах справи, транспортні послуги були фактично отримані позивачем.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи те, що основним видом діяльності позивача є оптова торгівля цукром та те, що позивачем були надані акти (від 07.12.06 (а.с. 89), 30.09.06 (а.с. 90), від 30.10.06 (а.с. 90), від 06.10.06 (а.с. 93), та від 31.10.06 (а.с. 94), від 31.03.06 (а.с. 95), від 30.09.06 (а.с. 96)) про надання транспортних послуг з перевезення цукру, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дані витрати позивача пов'язані з його господарською діяльністю, так як були спожиті при організації господарської діяльності з продажу цукру.

Відповідно до пп.5.2.1. п.5.2. ст. 5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Таким чином, витрати позивача пов'язані з перевезенням цукру, відносяться до складу валових витрат згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі вище викладеного, суд першої інстанції своєю постановою скасував податкові повідомлення-рішення № 0000012303/0 від 11.01.2008 р. та № 0000012303/1 від 13.02.2008 р.

Колегія суддів погоджується з таким висновком першої інстанції та зазначає, що на підставі пп.5.2.1. п.5.2. п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем були включені до валових витрат витрати, пов'язані з транспортуванням цукру. Відповідачу були надані акти про надання транспортних послуг, які підтверджують здійснені ДП «Харківцукорзбут» витрати у зв'язку із перевезенням цукру. Також було надано перелік суб'єктів господарювання, які були основними постачальниками та споживачами цукру ДП «Харківцукорзбут» у періоді, що перевірявся, а також обсяги здійснених операцій.

Твердження відповідача стосовно того, що лише транспортна накладна є безумовним підтвердженням укладеного договору перевезення вантажу є безпідставною, оскільки в ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України зазначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо).

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 14.09.2007 р. № 6951 роз'яснив, що при розрахунку податку на прибуток суб'єкт господарської діяльності має право віднести до валових витрат витрати, повязані з перевезенням вантажу автомобільним транспортом при умові їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами (в тому числі рахунками за транспортні послуги, платіжними дорученнями на оплату транспортних послуг, актами виконаних робіт).

Стосовно висновків акту перевірки від 27.12.2007 р. № 6090/23-5/23764023 про порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням абз. б п.п. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та донарахування податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість (включаючи штрафні санкції) у сумі 2067853,50 грн. судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Згідно з п. 1.20 „Звичайна ціна" ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з наступними змінами та доповненнями передбачено: якщо п. 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, згідно пп. 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При цьому, суд першої інстанції бере до уваги положення вказаної норми закону, якими передбачено, що при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Як вбачається з акту перевірки, такий запит ДПІ на адресу позивача не надсилався, до матеріалів справи такого запиту ДПІ не надано, про його існування при розгляді справи не зазначено.

За правилами пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними. якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів. Аналізуючи самостійно надані сторонами та витребувані на виконання вимог ст. 11 КАС України судом першої інстанції докази по справі, суд дійшов висновку, що при визначенні звичайної ціни реалізації цукру позивачем ДПІ взагалі не досліджувалась інформація про укладені на момент продажу цукру договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, а саме: кількість (обсяг) товару, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови. що можуть вплинути на ціну.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» ціна на цукор є регульованою. Так, згідно з Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 06 липня 2004 року №262 «Про граничні торговельні надбавки на основні продукти харчування» встановлена гранична торговельна надбавка до оптової ціни виробника цукру. Тому суд першої інстанції робить висновок, що позивач не має можливості без порушення вимог чинною законодавства, встановлювати торговельну надбавку, вищу за встановлену вказаним розпорядженням.

Крім того, відповідачем визначено звичайні ціни з використанням методу «витрати плюс» з посиланням на пп. 1.20.9. п.1.20. ст. 20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Застосування даного методу при визначені звичайної ціни в даному разі є неправомірним, оскільки позивач не є природним монополістом на ринку цукру, а дана норма може застосовуватися лише до суб'єктів природної монополії.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про природні монополії» відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загальною користування; управління повітряним рухом; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України. З аналізу вказаної норми вбачається, що перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій, передбачених Законом України «Про природні монополії», є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пп. 1.20.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Згідно з пп. 4.3.1. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом лише у випадках:

а) податковий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів; б) ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством: в) якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів; г) у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки. проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. Крім того методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими меч одами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків (пп. 4.3.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється (пп.4.3.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Однак, на теперішній час, в Україні не прийнято спеціального закону, який би встановлював Методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами. Крім того, пп. 4.3.4 ст. 4 містить пряму заборону на застосування непрямою методу у інших випадках, не передбачених пп.4.3.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Таким чином судом першої інстанції встановлено, що відповідач не мав законодавчих та методологічних підстав для донарахування податкових зобов'язань позивача внаслідок визначення звичайних цін. Окрім того, дослідивши здійснені ДПІ розрахунки собівартості реалізованого цукру, суд першої інстанції встановив, що ДПІ не встановлено дату придбання конкретної партії цукру та витрати, які були понесені позивачем для її придбання. А здійснення розрахунку собівартості товару за загальними даними щодо придбання та продажу цукру - піску на протязі певного періоду діяльності не можна визнати правильним, так як це не відповідає суті собівартості як загальній вартості конкретної партії товару, а не всього товару, що був придбаний за певний період.

Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення-рішення № 0000022303/0 від 11.01.2008 р. та № 0000022303/1 від 13.02.2008 р., за якими донараховано податкове зобов'язання позивача (включаючи штрафні санкції) на суму 2067853.50 грн. судом першої інстанції були скасовані.

У відповідності ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів правомірності донарахування сум податкового зобов'язання.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Судова колегія також зазначає про необґрунтованість проведених нарахувань податку на додану вартість. Неправомірними є також і застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобовязання, оскільки неправомірним є нарахування цих зобовязань податковим органом. Крім того, донарахування податку на додану вартість на підставі непрямого методу зроблено податковим органом всупереч способу, встановленого чинним законодавством.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та не впливають на правомірність прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів Харківського апеляційного адміністративного суду вважає, що Харківський окружний адміністративний судпри прийнятті оскаржуваної постанови були повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, постанова прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 165, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. ст.200, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харковазалишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2008 року по справі№ 2-а-3334/08залишити без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у місячний строк з моменту виготовлення її повного тесту.

Повний текст ухвали складено 22.09.2008 року.

Головуючий Мінаєва О.М.

Суддів Калиновський В.А.

Гуцал М.І.