Ухвала суду № 26864775, 02.10.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/3303/12 02.10.2012 02.10.2012 02.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

< Текст >

-1-

Справа № 22ц/1490/2211/12 Головуюча у 1-й інстанції Спінчевська Н.А.

Категорія 46 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

02 жовтня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої - Шолох З.Л.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю: представників позивачки ОСОБА_3, ОСОБА_4, представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, третьої особи - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 05 червня 2012 року, ухвалене

за позовом

ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя та

за зустрічним позовом

ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_7, про визнання майна особистою приватною власністю,

встановила:

01 березня 2010 року ОСОБА_9 пред'явила до суду позов до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя.

Позивачка вказувала, що з 18 жовтня 2008 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, а з 10 липня 2009 року вони припинили шлюбні відносини.

В період шлюбу, за спільні кошти вони придбали автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2008 року випуску, вартістю 205 000 грн., право власності на який, на підставі договору купівлі-продажу з Миколаївською філією «Український автомобільний холдінг» від 08 грудня 2008 року, 12 грудня 2008 року зареєстрували за ОСОБА_8

Крім того, за період з січня по травень 2009 року ОСОБА_8 на підставі трудового контракту отримував заробітну плату у розмірі 22 800 доларів США, яка не витрачалася на потреби сім'ї та перераховувалась на його банківський рахунок.

Посилаючись на те, що між ними не досягнуто згоди щодо добровільного поділу спільного майна та відповідачем, без її згоди, укладений договір купівлі-продажу автомобіля з його батьком ОСОБА_7, уточнив позовні вимоги просила провести поділ вказаного автомобіля, стягнувши з відповідача Ѕ частину вартості автомобіля у розмірі 102 500 грн. та Ѕ частини його заробітної плати в розмірі 90 288 грн.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати придбаний за час шлюбу з позивачкою автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2008 року випуску, його особистою приватною власністю.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що транспортний засіб придбаний за його особисті кошти, які накопичені ним за рахунок отриманої ним заробітної плати за трудовими договорами, як моряка, ще до укладання шлюбу з позивачкою. Автомобіль він придбав для батька ОСОБА_7

-2-

Відповідачка заперечувала проти зустрічного позову, посилаючись на його необґрунтованість.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 березня 2010 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2012 року позов ОСОБА_9 та зустрічний позов ОСОБА_8 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 68 333 грн. компенсації 1/3 частки вартості автомобіля HYUNDAI SANTA FE, 2008 року випуску.

В іншій частині позову ОСОБА_9 відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 05 червня 2012 року вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_5.З. та ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування судом норм матеріального права, просили рішення суду та додаткове рішення суду в частині стягнутої з відповідача 1/3 частки компенсації вартості автомобіля скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В запереченнях на апеляційні скарги, позивачка посилалася на їх необґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг і вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_9 та зустрічний позов ОСОБА_10, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль придбаний сторонами в період шлюбу за спільні кошти, а тому є спільним сумісним майном подружжя, де їх частки, з відрахуванням внесених особистих коштів відповідача, складають 2/3 частини вартості спірного автомобіля.

Між тим, встановивши, що заробітна плата відповідача була використана сторонами у справі на побутові потреби їх сім'ї, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для її стягнення з відповідача і в цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про набуття сторонами права спільної сумісної власності подружжя на 2/3 частини спірного автомобіля, придбаного ними під час шлюбу.

Так, згідно положень ст.60, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України передбачає особистою приватною власністю чоловіка майно, набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Отже, указаними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).

-3-

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що сторони 18 жовтня 2008 року зареєстрували шлюб, від якого дітей не мають (а.с.6). З 10 липня 2009 року вони припинили шлюбні відносини, а 12 травня 2010 року за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва, яке набрало законної сили 25 травня 2010 року, шлюб між ними розірваний.

Сторони в період перебування у шлюбі за спільні сумісні кошти, для своєї сім'ї придбали автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2008 року випуску, вартістю 205 000 грн., право власності на який, на підставі договору купівлі-продажу № 157 з Миколаївською філією ТОВ «Український автомобільний холдінг» від 08 грудня 2008 року, зареєстрували 12 грудня 2008 року за ОСОБА_8 (а.с.9-10, 64).

При цьому, ОСОБА_8 на придбання спірного автомобіля витратив особисті грошові кошти в сумі 7 735, 90 доларів США (56 934 грн. 46 коп.), що визнала позивачка.

11 липня 2009 року зазначений автомобіль ОСОБА_8, без згоди ОСОБА_9, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 170383/2154/03 продав за 100 грн. своєму батьку ОСОБА_7. (а.с. 81). Згідно довідки УДАЇ УМВС України в Миколаївській області № 586 від 17 лютого 2010 року 11 липня 2009 року транспортний засіб перереєстровано за ОСОБА_7. Оціночна вартість при постановці на облік транспортного засобу складала 138 571 грн. 99 коп. (а.с.10).

Частиною 2 ст. 59, ст. 60 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Також обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Так, сторонами по справі визнано, що на придбання спірного автомобіля витрачені особисті грошові кошти відповідача у сумі 7 735,90 доларів США, що еквівалентно 56 934 грн. 46 коп. та складає 1/3 частину вартості зазначеного автомобіля.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_9, ОСОБА_8 на підтвердження придбання майна за власні кошти надав трудові контракти моряка від 27 березня 2007 року та 09 березня 2008 року з ТОВ «Інтернешнл Шиппінг енд Інвестментс», згідно яких відповідач на строк 6 місяців працевлаштувався із встановленою заробітною платою відповідно 2 600 доларів США і 3 500 доларів США на місяць та витяг з особового рахунку в РВ АТ «ОТП Банк» своєї матері ОСОБА_5.З., на рахунок якого перераховував заробітну плату (а.с. 26-29, 37-43).

Однак, зазначене не є доказом витрачання саме цих коштів на придбання спірного автомобіля, хоча за приписами ст. 60 ЦПК України, то є його обов'язком.

Інших доказів щодо обґрунтування своїх доводів відповідач не надав.

За такого, колегія суддів приходить до висновку, що 2/3 частини спірного автомобіля є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, встановивши наведені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано на підставі ст. 70 Сімейного кодексу України частково задовольнив позов ОСОБА_9 та зустрічний позов ОСОБА_8 в частині стягнення на її користь з відповідача компенсації 1/3 частки вартості спірного автомобіля.

Також, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо розміру грошової компенсації вартості 1/3 частини спірного автомобіля у сумі 68 333 грн., виходячи з його вартості на час придбання 205 000 грн., оскільки відповідач, не погоджуючись із вартістю автомобіля, не надав інших доказів про його вартість на час розгляду справи.

-4-

Посилання представника відповідача ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_7 на те, що сторони після реєстрації шлюбу не мали спільних коштів на придбання автомобіля є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом, сторони проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет та кошти на придбання автомобіля були зібрані ними та їх батьками.

Посилання в апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_5 на те, що дарування сторонам на весілля батьками позивачки 5 000 доларів США не підтверджено письмовим доказом, не спростовує матеріально-правову презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя

Нотаріально посвідчена заява ОСОБА_12, якою, на думку апелянта ОСОБА_7, підтверджено, що нею не надавалась позика ОСОБА_8 для придбання автомобіля, не є належним доказом, оскільки зазначена особа не допитувалася в судовому засідання, як свідок та є родичкою відповідача.

Разом з цим, отримання сторонами грошових коштів у позику для придбання автомобіля HYUNDAI SANTA FE підтверджується письмовими розписками ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_9 та показами цих свідків у суді.

Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_8 фактично придбав автомобіль для свого батька ОСОБА_7 є необґрунтованими та не підтверджено належними доказами. Не свідчить про це і акт вибору спірного автомобіля від 05 жовтня 2008 року складений між менеджером МФ ТОВ «Український автомобільний холдинг» та відповідачем.

Навпаки, судом встановлено, що тільки після припинення шлюбних відносин сторін з 10 липня 2009 року, на наступний день, 11 липня 2009 року відповідач за договором купівлі-продажу продав автомобіль за 100 грн. своєму батьку.

Посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції невірно визначив вартість автомобіля, оцінка якого на час відчуження ОСОБА_7 складає 138 571 грн. 99 коп. не спростовує висновків суду, оскільки не є належним доказом його вартості на час вирішення справи.

За такого, апеляційна скарга не містить доводів, які спростовували б висновки суду.

Оскільки рішення суду та додаткове рішення того ж суду ухвалено з додержанням положень матеріального права і вимог процесуального права, то колегія не вбачає підстав для їх скасування.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з позивачки понесені відповідачем судові витрати.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2012 року та додаткове рішення того ж суду від 05 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом 20 днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді: