Постанова № 26863489, 18.10.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"18" жовтня 2012 р. Справа № 0670/449/12

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

при секретарі Грищенко І.В. ,

за участю представників сторін

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит", Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "03" вересня 2012 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про скасування податкового повідомлення - рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (далі ТОВ) звернулося до суду з вказаним позовом, вимоги за яким уточнило, та просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652340 від 20 грудня 2011 року та стягнути суми бюджетне відшкодування у розмірі 49 051 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №0000652340 від 20 грудня 2011 року.

Відшкодовано з Державного бюджету України шляхом безспірного списання органами казначейської служби з рахунків Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби понесені судові витрати в розмірі 744,27 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лабрадорит" звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить судове рішення у названій частині скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що підприємство не може у судовому порядку стягнути суми бюджетного відшкодування.

Коростишівська міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби (далі МДПІ) в апеляційній скарзі просить судове рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судом не застосовано приписи п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України та неправильно визначено суму судового збору.

Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області в апеляційній скарзі просить скасувати судове рішення в частині стягнення судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. На думку апелянта, таке рішення суперечить ст.43 Бюджетного кодексу України та Закону України "Про судовий збір".

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги Коростишівської МДПІ та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області не підлягають до задоволення, в той час як апеляційна скарга ТОВ "Лабрадорит" є обгрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ "Лабрадорит" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, складено акт №381/01-13/23/32356128 від 14.12.2011 року.

За змістом акту, товариством не підтверджено формування суми бюджетного відшкодування відображеного у декларації з податку на додану вартість поданій за серпень-вересень 2011 року на суму 74427 грн., у тому числі по періодах: липень 2011 року на суму 24926 грн., серпень 2011 року на суму 49501 грн. у зв'язку з чим, на думку податкового органу, товариством в порушення п.187.8 ст.187, п.198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України завищено суму податку на додану вартість, яку платник податку заявив до відшкодування з бюджету згідно декларації поданої за серпень-вересень 2011 року на суму 74427 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652340 від 20 грудня 2011 року, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування на 74427 грн. та було застосовано фінансові санкції (штраф) на суму 37214 грн.

Скасовуючи зазначене податкове повідомлення рішення суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ТОВ "Лабрадорит" на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів сформувало податковий кредит відповідно до вимог ст. 198 ПК України.

Висновки податкового органу, які викладено в акті та на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджені належними доказами.

З матеріалів справи убачається, що підставою для винесення зазначеного повідомлення-рішення стало те, що товариством у липні 2011 року в порушення вимог п.187.8 ст.187 ПК України здійснено проплату по контрагенту Житомирська митниця на загальну суму 63640,00 грн., однак у зв»язку з неналежним чином оформленою декларацією неможливо встановити, за яку саме вантажно -митну декларацію здійснювалася проплата.

Пунктом 201.12 статті 201 ПК України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку .

Посилання відповідача на те, що вантажно-митна декларація оформлена неналежним чином, правильно відхилено судом першої інстанції, оскільки зазначені недоліки не є підставою для висновку про порушення позивачем п.187.8 ст.187 ПК України. Як встановлено судом, відповідачем не оспорюється наявність самої ВМД, з якою можна ідентифікувати учасників правовідносин, товари (послуги) які поставлялися та дату здійснення такої операції.

Також, на думку податкового органу, товариством на порушення вимог п.198.6 ст.198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість послуги та роботи не підтверджені первинними документами, а саме: по придбанню дизельного палива від ПП "Укрпалитсистем", по взаємовідносинам з ТОВ "Елгран" та по ТОВ "Інтер-М" - відсутність товарно-транспортної накладної, а по податковій накладній, виданій ТОВ "Інтер-М" не зазначено вид цивільного договору, а по взаємовідносинах з ПАТ "ЕК "Житомиробленерго" Коростишівський РЕМ не надано акту виконаних робіт та у рахунку за активну електроенергію відсутній підпис директора та іншої уповноваженої особи.

Спростовуючи зазначені висновки суд першої інстанції правильно виходив з того, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, а тому, недоліки у оформленні контрагентами позивача деяких документів, не є підставою для не включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту платником податку-покупцем і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Окрім того, факт перевезення товару на підставі товарно-транспортної накладної від ТОВ "Елегран" досліджено судом першої інстанції при розгляді справи.

Також, є безпідставним посилання податкового органу на те, що товариством порушено вимоги п.198.3 ст. 198 ПК України при віднесенні позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму податку сплаченого за товари згідно податкових накладних, отриманих від ФОП ОСОБА_5, ТОВ "СУРП "Стан-Комплект" та ТОВ "Атлас Копко Україна", оскільки відсутні документи, які засвідчують факт отримання товару на склад та передачі його на виробництво.

Судом першої інстанції досліджено акти передачі матеріалів на виробництво, які підтверджують використання придбаних товарів у своїй господарській діяльності. Також, позивач веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних.

Посилання податкового органу на те, що такі документи не були надані позивачем під час перевірки та під час направлення заперечень не спростовують факт використання таких товарів в господарській діяльності. Окрім того, в акті перевірки та доданих до матеріалів справи документів не встановлено, що такі відомості витребувалися податковим органом під час перевірки.

Натомість, зі змісту акту перевірки та обставин, які встановлені судом першої інстанції, зауважень, щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит не було, а отже, товариством сформовано податковий кредит відповідно до вимог п.198.3 ст. 198 ПК України.

За змістом зазначеної норми, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України, відповідно до п. 187.8 ст. 187 розділу V ПК України, є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 розділу V ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, судове рішення в частині задоволення позовних вимог прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування судового рішення у названій частині відсутні.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позовні вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування не підлягають до задоволення, оскільки відшкодування податку на додану вартість, можливо лише за процедурами, визначеними у ст.200 Податкового кодексу України, а саме шляхом надання органу казначейської служби висновку із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Згідно з п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4. ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом п.200.7. ст.200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, у податковому законодавстві розрізняються поняття від'ємного значення суми, розрахованої як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду та поняття суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Наявність від'ємного значення суми, розрахованої як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду є підставою для здійснення платнику податків бюджетного відшкодування. Проте, таке право на бюджетне відшкодування реалізується шляхом прийняття платником податку рішення, яке відображається у відповідному рядку декларації та подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування у спосіб, обраний платником податку.

Вказане підтверджується наказом Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" від 25.01.2011р. №41, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16.02.2011р. за №197/18935 (що був чинним для визначення форми декларації у спірному податковому періоді).

Зокрема, у пп.4.6.5 розд.III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" вказаного наказу передбачено, що платники, які відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість та заповнили рядок 22 декларації, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають (Д3) (додаток 3).

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23 декларації за поточний звітний (податковий) період. Залежно від обраного платником способу повернення суми бюджетного відшкодування (на рахунок цього платника у банку або у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів) така сума вказується або в рядку 23.1, або у рядку 23.2, або частково розподіляється у рядках 23.1 та 23.2 декларації.

При цьому платники податку, які мають право на отримання бюджетного відшкодування та прийняли рішення про повернення суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку (заповнено рядок 23.1 декларації), подають (Д4) (додаток 4).

З матеріалів справи убачається, що позивачем виконані приписи зазначених правових норм при подачі декларації, а тому податковий орган безпідставно не направив до казначейської служби висновку із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений же ст.200 ПК України порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що у разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування, юридичним засобом захисту порушеного права у суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування та правомірність визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України встановлено судом, такий спосіб захисту відповідає встановленому законом способу захисту права на отримання платником податку бюджетного відшкодування, а тому рішення у названій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового - про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за вересень 2011 року у розмірі 49 501 грн.

Апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області щодо скасування судового рішення в частині стягнення судового збору не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує питання про розподіл між сторонами судові витрати згідно статті 161 КАС України.

За змістом ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції обґрунтовано стягнув судовий збір з Державного бюджету України шляхом безспірного списання органами казначейської служби з рахунків Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби.

Окрім того, слід зазначити, що такі дії суду узгоджуються із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11.

Керуючись ст.ст. 195,198,202,205,207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "03" вересня 2012 р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми бюджетного відшкодування та прийняти нову - про задоволення вимог у названій частині.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабродарит"(12511, Житомирська область, Коростишівський район, с. Кам"яний Брід, вул.Зарічна,6) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2011 року у розмірі 49 501 грн.

Апеляційні скарги Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська Н.М. Малахова

Повний текст постанови виготовлено "19" жовтня 2012 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" вул.Зарічна, 6,с.Кам'яний Брід,Житомирська область, Коростишівький район,12511

3- відповідачу Коростишівська міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області вул.Шевченка, 1,м.Коростишів,Житомирська область,12505 Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області вул. 1-го Травня,24,м.Житомир,10008