Ухвала суду № 26812488, 18.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5680/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Доник М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії»до Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків (правонаступником якої є Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків) від 22 листопада 2011 року № 00014444310 та № 0001434310.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що працівники позивача -громадяни Російської федерації та Республіки Узбекистан, не набули статусу резидентів України, а тому доходи, отримані ними від трудової діяльності оподатковуються в загальному порядку. Також відповідач посилається на те, що позивачем порушено порядок нарахування амортизаційних відрахувань та неправомірно сформовано валові витрати за рахунок страхових резервів.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесено законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування -відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року -без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено виїзну планову документальну перевірку ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт від 08 листопада 2011 року № 995/43-10/25959784.

На підставі вказаного акту були винесені податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001444310, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на доходи найманих працівників на загальну суму 1770149 грн. 00 коп., з яких 1365719 грн. 92 коп. -за основним платежем та 341429 грн. 98 коп. -штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001434310, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій на загальну суму 21449974 грн. 00 коп., з яких 17159979 грн. 93 коп. -за основним платежем та 4289994 грн. 98 коп. -штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»суд першої інстанції виходив з того, що позивач нараховував та сплачував податкові зобов'язання з податку на доходи найманих працівників та податку на прибуток банківських організацій з дотриманням вимог закону.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Перевіряючи правомірність висновку про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001444310 колегія суддів встановила наступне.

ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»перебуває у трудових відносинах з громадянами Російської федерації та Республіки Узбекистан.

Сплачуючи податок з доходів вказаних осіб позивач керувався п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно якого ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Під час проведення перевірки відповідач дійшов до висновку про те, що при визначенні ставки податку слід керуватися п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, оскільки працівники не є резидентами України.

Згідно вказаної норми права ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб.

Порядок віднесення фізичних осіб до резидентів України визначений у пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до абз. 8 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Форму заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу було затверджено наказом ДПА України від 05 жовтня 2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу».

В акті перевірки від 08 листопада 2011 року № 995/43-10/25959784 закріплено висновок про те, що у разі, якщо повідомлення (довідка) з початку року не видано, будь-які доходи (в т.ч. заробітна плата) з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Однак, чинним законодавством передбачено можливість віднесення іноземних громадян для цілей оподаткування їх доходів до резидентів України за іншими ознаками, окрім надання заяви про самостійне визначення резидентського статусу.

Зокрема, відповідно до абз.абз. 1-3 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа-резидент -фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Згідно наданої позивачем довідки громадяни Російської федерації та Республіки Узбекистан, які працюють в ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», відповідно до табелів обліку робочого часу відпрацювали від 191 до 309 робочих днів.

Також позивачем були надані копії листів Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби, які підтверджують, що працівники ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», які є громадянами інших держав, протягом 2010 року перебували на території України більше ніж 183 дні.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач при обчисленні та сплаті податку з доходів вказаних працівників правомірно керувався ставкою, яка встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а судом першої інстанції зроблено вірний висновок про необхідність задоволення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001444310.

Перевіряючи правомірність висновку про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001344310 колегія суддів встановила наступне.

Однією з підстав для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»неправомірно віднесло до ІІІ та ІV груп основних засобів комунікатори, маршрутизатори, міні-АТС, систему охоронно-тривожної сигналізації, систему пожежної сигналізації, охоронну сигналізацію, відеоспостереження та джерела безперебійного живлення, які на думку відповідача, належать до І групи основних засобів. Такі дії позивача, згідно акту перевірки від 08 листопада 2011 року № 995/43-10/25959784, призвели до завищення амортизаційних відрахувань та, як наслідок, занизило свої податкові зобов'язання із податку на прибуток.

У відповідності до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до першої групи основних засобів відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Висновок податкового органу про невірне визначення групи основних фондів ґрунтується на визначенні поняття «телекомунікаційна мережа», що наведене в Законі України «Про телекомунікації».

Згідно ст. 1 вказаного Закону телекомунікаційна мережа -комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Колегія суддів вважає, що податковим органом було надано невірну оцінку вказаному визначенню та зроблено помилковий висновок про неправомірне не віднесення позивачем комунікаторів, маршрутизаторів, міні-АТС, системи охоронно-тривожної сигналізації, системи пожежної сигналізації, охоронної сигналізації, відеоспостереження та джерела безперебійного живлення до І групи основних засобів.

Як раніше зазначалося, пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до першої групи основних засобів відносить, зокрема, передавальні пристрої.

Згідно п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1442 передавальні пристрої -земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Натомість комунікатори, маршрутизатори, міні-АТС, систему охоронно-тривожної сигналізації, систему пожежної сигналізації, охоронну сигналізацію, відеоспостереження та джерела безперебійного живлення самі по собі до передавальних пристроїв не відносяться.

Вказане обладнання передбачене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»вірно визначило групу основних засобів та не завищувало суми амортизаційних відрахувань.

Підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001344310 також став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та неправомірне нарахування амортизаційних відрахувань на придбані автомобілі з урахуванням суми сплаченого податку на додану вартість.

Судом встановлено, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»зареєстроване платником податку на додану вартість, проте здійснює більшість операцій, які не є об'єктом оподаткування вказаним податком.

У відповідності пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Вказана норма містить загальне правило, яке не надає позивачу права на включення до балансової вартості придбаних автомобілів суми сплаченого в їх ціні податку на додану вартість.

Однак, при застосуванні пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»також слід враховувати інші норми вказаного Закону, якими встановлено особливості оподаткування операцій осіб, які здійснюють господарські операції, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно абз. 3 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Сума податку на додану вартість, сплачена в ціні придбаних автомобілів, не була та не могла бути віднесена до складу податкового кредиту згідно абз. 2 пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до вказаної норми права не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, сума податку на додану вартість, сплачена ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»в ціні автомобілів, не підлягає включенню до складу податкового кредиту, проте входить до балансової вартості відповідної групи основних засобів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що сума нарахованих позивачем амортизаційних відрахувань по І групі основних засобів відповідає вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість».

Також відповідач вважає, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»було неправомірно сформовано валові витрати за рахунок страхових резервів.

Згідно п. 3.1.2.4 акту перевірки від 08 листопада 2011 року № 995/43-10/25959784 завищення суми страхового резерву, на думку позивача, мало місце у ІІІ кварталі 2009 року.

У відповідності до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції, чинній на час формування позивачем страхового резерву, банки формують резерви для відшкодування збитків за всіма видами кредитних операцій (у тому числі гарантій, поручительств, акцептів та авалів, підтверджених акредитивів, зобов'язань з кредитування, консолідованого іпотечного боргу), коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством (далі -страховий резерв).

Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ -спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Відповідач вважає, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»неправомірно сформувало страховий резерв за цінними паперами придбаними у ТОВ «ЮВС», ТОВ «Торговий дім «Бахмачконсервмолоко»та ТОВ «Кримська юридична компанія».

У відповідності до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національний банк України»розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків визначає Національний банк.

Постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 2007 року № 31 затверджено Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами (далі -Положення).

Згідно п.п. 1.3-1.4 Положення для розрахунку та формування резерву банк зобов'язаний здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви. Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюється залежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначення балансової вартості.

Відповідно до абз. 2 п. 1.9 Положення уся інформація, що використовується банком для оцінки операцій з цінними паперами, у тому числі для оцінки фінансового стану емітента, має бути доступна органам управління та підрозділам внутрішнього контролю банку, зовнішнім аудиторам і уповноваженим працівникам Національного банку.

Інформацію, на підставі якої було визначено клас емітента, банк, згідно п.5.10 Положення, зобов'язаний надавати представникам органу банківського нагляду на перший запит.

У відповідності до ст. 61 Закону України «Про національний банк України»органами банківського нагляду є Національний банк України та створені ним органи.

Таким чином, вищевказаним положенням визначено перелік органів, яким може бути надана інформація, необхідна для перевірки правильності формування страхового резерву, до якого органи державної податкової служби -не належать.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що відповідач не наділений повноваженнями роботи будь-які висновки стосовно правомірності формування позивачем страхового резерву.

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно пп. пп. 12.2.2 та 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включається 80 відсотків (для банків на період до 1 січня 2011 року -100 відсотків) сукупного розміру страхового резерву, сформованого банком або небанківською фінансовою установою згідно з підпунктом 12.2.1 цього пункту. У разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2, зменшився (крім випадку його зменшення внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника, у встановленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора), надлишкова сума страхового резерву, яка включена до валових витрат, спрямовується на збільшення валового доходу банку за результатами такого звітного періоду.

В акті перевірки від 08 листопада 2011 року № 995/43-10/25959784 відсутні посилання на порушення позивачем вищевказаних норм права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2011 року № 0001434310.

Доводи апеляційної скарги Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 30 травня 2012 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Окружної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків - відмовити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.