Ухвала суду № 26542265, 04.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2012 р. м. Київ К-2005/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи»

на постанову Господарського суду м. Києва від 24.07.2008

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009

у справі № 11/131-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальні та дистрибуційні системи»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків

про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Індустріальні та дистрибуційні системи»(далі по тексту -позивач, ЗАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи») звернулося Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту -відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 29.06.2006 №0000371620/0, від 27.11.2006 №0000371620/2 від 02.02.2007 №0000371620/3.

Постановою господарського суду м. Києва від 24.07.2008 позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.02.2007 №0000371620/3 в частині нарахування податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 26653, 39 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 24.07.2008 в частинні задоволення вимог позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.02.2007 №0000371620/3 в частині нарахування податкового зобов'язання за основним платежем у розмірі 26653,39 грн. та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено повністю, в іншій частині рішення залишено без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції задовольнивши позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.02.2007 №0000371620/3 в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 52093,24 грн., посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем в період з 14.04.2006 по 31.05.2006 було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 по 31.12.2005, за результатами якої складено акт перевірки від 15.06.2006 №375/1620/24364528.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 2 ст. 6, ст. 9, ст. 19 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 9.10, п. 9.11, п. 9.12 ст. 9, п.17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішенням від 29.06.2006 №0000371620/0, яке позивачем було оскаржено в адміністративному порядку, в результаті чого відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.11.2006 №0000371620/2 та від 02.02.2007 №0000371620/3, яким позивачу визначено зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 47397,11 грн., та штрафними санкціями 94794,22 грн.

Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності визначення податкових зобов'язань відповідачем по податку з доходів фізичних осіб та скасування рішення Господарського суду м. Києва від 24.07.2008 у частині задоволення позовних вимог.

Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід платника податку - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Одночасно пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 цього Закону встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 даного Закону додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Підпунктом 4.2.1 п. 4.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оплата позивачем проживання іноземців, оплата квитків для іноземців, оплата послуг таксі, не може вважатися заробітною платою, виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно - правовими угодами, укладеними з платником, а є додатковим благом в розумінні зазначеного Закону, то суми грошового або майнового відшкодування будь - яких витрат платника, що сплачуються за рахунок цього підприємства, повинні були включатися до складу загального оподаткованого доходу працівника, або іншого платника податків та підлягали сплаті (перерахуванню) до бюджету, і з її суми підприємство зобов'язане було утримати податок з доходів фізичних осіб за ставкою 13% згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» з врахуванням п. 22.3 цього Закону.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи»залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 24.07.2008 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова