Ухвала суду № 26542300, 04.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2012 р. м. Київ К-3477/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

при секретарі Бовкун В.В.

за участю представника відповідача Павленка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009

у справі №2а-40876/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Хладопром»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Хладопром»(далі по тексту -позивач, ТОВ «ТБ «Хладопром») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 31.07.2009 №0001662302/0 та №0001652302/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 20.07.2009 №51551/23-212/31733725.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 185143,00 грн., та п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спричинило заниження податку на додану вартість у розмірі 476939,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 31.07.2009: №0001662302/0, яким донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 185143,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 92571,50 грн.; №0001652302/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 476939,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 238469,50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається та зазначено судами, що позивачем було укладено такі угоди: договір поставки від 01.01.2008 №26.06./8 з підприємством «БІЛЛА-Україна», договір надання послуг від 18.06.2008 з ТОВ «Збутова мережа «П'ятий елемент», договір про надання послуг від 01.01.2008 №119/01/08 з ПФ «Апія», договір поставки та надання послуг від 01.12.2007 №22262 з ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна».

Відповідно до умов п. 1.3 додатку №1 «Угода стосовно умов торгівлі»до договору поставки товарів та надання послуг № 22262 від 01.12.2007 чітко визначено перелік послуг, який надавався позивачу. Крім того, результати наданих послуг були оформлені у закріплених формах додатків до зазначеного договору, а саме, додатки №7А - послуги по організації просування товарів Постачальника -ТОВ «ТБ «Хладопром», маркетингові послуги стосовно товарів Постачальника та №7Б - послуги по організації збуту товарів Постачальника та послуги з введення нових товарів Постачальника у кожний торгівельний центр.

Пунктом 1.1 договору про надання послуг від 01.01.2008 №119/01/08 передбачено надання певного кола послуг, серед яких послуги, направлені на збільшення товарообігу товарів Замовника - ТОВ «ТБ «Хладопром»у роздрібних магазинах торгівельної мережі Виконавця, послуги пов'язані з введенням позицій товарів, які надаються Замовником, на кожний роздрібний магазин торгівельної мережі Виконавця, послуги, пов'язані з випуском реклами в рекламно-інформаційному бюлетені «Суперпропозиція», та інші рекламні послуги, узгоджені сторонами шляхом подання заявок на проведення рекламних послуг, форми яких затверджені сторонами у додатках до договору. На виконання даних умов договору між сторонами укладено угоду про проведення рекламних заходів.

Згідно умов договору від 18.06.2008 контрагент позивача взяв на себе обов'язки щодо надання інформаційно-маркетингових послуг та послуг по передпродажній підготовці товарів та мерчандайзингу товарів ТОВ «ТБ «Хладопром»в супермаркетах «Вопак»та гуртівнях «ПАККО».

Договором поставки від 01.01.2008 №26.06./8 передбачено сплату Постачальником -ТОВ «ТБ «Хладопром»грошових коштів за внесення відомостей про Постачальника та його товар до інформаційної бази супермаркетів «БІЛЛА», проведення рекламних акцій та ін.

Первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції, є акт приймання-передачі виконаних (наданих) товарів (робіт, послуг). Таким документом в даному випадку є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема містить зміст господарської операції, а саме: інформаційно-маркетингові послуги. Вказані акти підписано особами, що брали участь при їх складанні, і дають змогу їх ідентифікувати.

Норми ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 даного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової зв'язності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо порушення позивачем п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме витрати віднесені товариством до складу валових витрат, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, та завищено суму валових витрат за 1 квартал 2008 року у сумі 49628,00 грн., за 1 півріччя 2008 року у сумі 698941,00 грн., є необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідачу було надано декларацію з податку на прибуток за 1 квартал 2008 року у рядку 05.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів»якої відображена сума 49628,00 грн. (отримано податковим органом 08.05.2008) та декларація з податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року, у рядку 05.2 якої вказана сума у розмірі 698941,00 грн. (отримано податковим органом 11.08.2008).

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, якщо платником самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (з урахуванням строків давності) такий платник має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податку має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточненні показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були виявлені.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку стосовно правомірності коригування позивачем валових витрат у зв'язку з самостійно виявленою помилкою за результатами минулих податкових періодів

Відносно порушення позивачем приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у завищенні податкового кредиту за рахунок включення до його складу податкових накладних не звітного періоду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено стосовно неправомірності висновків податкового органу щодо порушення позивачем приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 26.03.2012.

Щодо порушення позивачем п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого завищено податковий кредит у липні 2008 року на суму 149820,00 грн. На думку колегії судів, у оскаржуваних рішеннях судами правильно було встановлено помилковість висновків відповідача що проценти, сплачені товариством у сумі 898920,00 грн., є платою за використання послуг на умовах товарного кредиту і не можуть визнаватися поставкою товарів у розумінні Закону України «Про податок на додану вартість».

Під час розгляду справи судами було з'ясовано, що 06.10.2007 між ПП «Інтер універсал трейд»та позивачем на підставі договору купівлі-продажу було укладено договір товарного кредиту без номеру, відповідно до п. 2.4 ст. 2 якого передбачено надання послуг товарного кредиту.

Розрахунки за поставлений товар та надану послугу товарного кредиту були проведені векселями на суму 2097480,0 грн. (акт приймання-передачі векселів від 20.11.2007), емітентом яких є позивач.

Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону, на порушення якого посилається в даному випадку відповідач, визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків по борговим зобов'язанням на протязі звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Тобто, відсотки по товарному кредиту включаються до складу валових витрат, відповідно до норм вищевказаного Закону.

Згідно п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування операції по наданню фінансових кредитів, однак, стосовно оподаткування товарних кредитів по вказаній операції, діюче законодавство не містить виключень або пільг відносно її оподаткування податком на додану вартість.

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що операції по наданню товарних кредитів оподатковуються податком на додану вартість на загальних підставах.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, абз. 24, 25 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»суд касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача -Державну податкову інспекцію у Фрунзенському районі м. Харкова на Індустріальну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Замінити відповідача Державну податкову інспекцію у Фрунзенському районі м. Харкова на Індустріальну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова