Ухвала суду № 26542240, 24.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2012 року м. Київ К-27770/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010

у справі № 2а-8134/09/11/0170

за позовом державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій «Ялтинський»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 10.06.2009 № 0001031502/0 з посиланням на відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства під час формування податкового кредиту у перевіреному періоді.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, зокрема, підпунктам 7.4.1. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з огляду на те, що судові інстанції з достатньою повнотою установили усі фактичні обставини по справі, всебічно їх дослідили, у сукупності оцінили подані сторонами докази, правильно застосували норми права та прийняли законні та обґрунтовані судові акти.

Судами у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 192 123 грн. (у тому числі 128 082 грн. за основним платежем та 64 041 грн. за штрафними санкціями), було прийнято за наслідками проведення ДПІ документальної невиїзної перевірки податкових декларацій з ПДВ, оформленої актом від 01.06.2009 № 1611/08334083/15-2.

Так, однією з підстав для цього донарахування стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за податковими накладними, складеними відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон»(далі - ВАТ «Кримзалізобетон») за операціями з поставки підрядних робіт в рамках виконання договору будівельного підряду від 27.10.2005 № 27/10/с/94, з огляду на відсутність у цих податкових накладних усіх обов'язкових реквізитів, а саме -номенклатури поставки товарів (послуг), одиниці їх виміру, кількості (обсягу, об'єму) поставки, ціни поставки одиниці продукції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається зі змісту підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача. Обов'язкові реквізити податкової накладної наведені у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону.

З наведеного випливає, що умовами реалізації платником права на податковий кредит є придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суди встановили, що на виконання договору будівельного підряду від 27.10.2005 № 27/10/с/94 ВАТ «Кримзалізобетон»виконало для Товариства комплекс монтажних та пусконалагоджувальних робіт на об'єктах позивача. На підтвердження виконання цих робіт Товариством подано акти прийняття виконаних робіт за формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3, податкові накладні, банківські виписки.

Обидві судові інстанції обґрунтовано відхили доводи податкового органу щодо невідповідності податкових накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»як підставу для позбавлення позивача права на податковий кредит. Адже роботи (послуги) не мають одиницю виміру та кількісного об'єму, позаяк не мають матеріального вираження. Для цілей оподаткування зміст операції з поставки робіт (послуг) визначається за характером діяльності, у зв'язку з чим виконавець не повинен зазначати повний перелік дій, виконаних у процесі виконання договору.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, в актах виконаних робіт та у довідках про вартість робіт наведено повний перелік виконаних ВАТ «Залізобетон»робіт та їх вартість. Вказані документи підписані сторонами без будь-яких застережень. Таким чином, факт поставки цих робіт, їх конкретний перелік, а також їх вартість документально підтверджені. А відтак посилання податкового органу на недоліки податкових накладних в частині зазначення номенклатури поставки товарів (послуг), одиниці їх виміру, кількості (обсягу, об'єму) поставки, ціни поставки одиниці продукції обгрунтовано не були взяті до уваги судами попередніх інстанцій.

Вищий адміністративний суд України погоджується і з висновком судів відносно того, що наведені правила формування податкового кредиту не виключають можливості його нарахування поза межами податкового періоду, в якому платником виконано усі необхідні умови. Адже податкове законодавство не містить обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи щодо відсутності у податкового органу підстав для невизнання права Товариства на включення до податкового кредиту грудня 2008 року ПДВ у сумі 4423,12 грн. за податковою накладною ДАТ «Чорноморнафтогаз»від 30.12.2005 № 13834/4, з посиланням на пропуск позивачем строку давності для реалізації цього права.

Адже, як вірно зазначили суди, на момент формування податкового кредиту в оспорюваній сумі 1095-денний строк з моменту закінчення податкового періоду, в якому у Товариства виникло право на податковий кредит за цією накладною, не сплинув.

З урахування викладеного попередні судові інстанції обґрунтовано визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на додану вартість та правомірно відмовили задовольнили позов.

А тому процесуальних підстав для скасування правильних та вмотивованих рішень судів попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 у справі № 2а-8134/09/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько