Ухвала суду № 26542231, 24.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2012 року м. Київ К-32744/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. -головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010

у справі № 2а-18501/08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська ливарна компанія" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010, позов задоволено; скасовано рішення ДПІ від 28.08.2008 № 0000122210 про застосування штрафних (фінансових) санкцій з посиланням на порушення податковим органом строку застосування адміністративно-господарського штрафу, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, яке стало підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу, є триваючим, а тому початок перебігу вказаного строку розпочався з дня виявлення правопорушення, тобто з дати проведення податкової перевірки Товариства.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачеві 132 115,07 грн. штрафних санкцій згідно з оспорюваним рішенням, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 20.08.2008 № 1393/23-32759676, про порушення позивачем статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі -Закон) внаслідок недотримання 90-денного терміну надходження товару за зовнішньоекономічним контрактом від 26.03.2007 № F06/157C. Так, на виконання умов цього контракту 02.04.2007 Товариство перерахувало постачальнику-нерезиденту Omega Foundry Machinery (Великобританія) передоплату за поставку імпортованого обладнання у сумі 216 313,60 євро, у зв'язку з чим граничний термін цієї поставки припадав на 01.07.2007. Фактично імпортований позивачем товар перетнув митний кордон України 24.06.25007 згідно зі штампом Ялтинської митниці «під митним контролем»на міжнародній транспортній накладній (CMR № 681659); у період з 24.06.2007 до 31.07.2007 товар знаходився на тимчасовому зберіганні під митним контролем; розмитнення цього товару з оформленням вантажної митної декларації типу ІМ-40 було здійснено 31.07.2007.

Основним мотивом для задоволення цього позову судами зазначено недотримання ДПІ строку застосування оспорюваних штрафних санкцій.

Однак відмова в задоволенні позову з посиланням на пропуск строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України, може мати місце у разі, коли існують підстави для накладення на суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, однак такі санкції застосовані поза межами цих строків.

Втім в даному разі установлені судами обставини справи не дозволяють зробити висновок про наявність підстав для стягнення з позивача пені в порядку статті 4 Закону.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 44 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, разом з їх упаковкою та маркуванням, транспортні засоби, якими вони переміщуються через митний кордон, а також документи на ці товари і транспортні засоби пред'являються для контролю митним органам у незмінному стані в пунктах пропуску через митний кордон України та в інших місцях митної території України, встановлених митними органами для здійснення митного контролю та оформлення, не пізніше ніж через три години після прибуття зазначених товарів і транспортних засобів у пункт пропуску або таке місце.

За змістом частини третьої статті 71 Митного кодексу України митне оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України резидентами (крім громадян), крім випадків переміщення товарів і транспортних засобів через територію України у режимі транзиту, здійснюється митними органами, у зонах діяльності яких розташовані ці резиденти.

Разом з тим, відповідно до статті 92 названого Кодексу якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Крім того, частиною першою статті 95 Митного кодексу України передбачено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574, ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що оформлена ВМД не є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення товарів через митний кордон, а є, по суті, заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Тобто перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, при цьому, первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа (CMR), проставлення на якому відбитка штампа «під митним контролем»з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Отже, оформлення вантажної митної декларації типу ІМ-40 на імпортовані товари, як завершення їх митного оформлення та закінчення митного контролю щодо них, не є необхідною умовою для визначення моменту перетину цими товарами митного кордону України, у зв'язку з чим датою імпорту слід вважати не дату оформлення ВМД, а дату фактичного перетину митного кордону.

А відтак з огляду на установлений судами факт перетину імпортованого Товариством товару до закінчення 90-денного терміну з моменту його оплати оспорюване рішення податкового органу підлягає скасуванню.

Оскільки судами було прийнято правильне по суті спору рішення, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 у справі № 2а-18501/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько