Ухвала суду № 26541869, 04.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2012 р. м. Київ К-159/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Степашка О.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

на постанову господарського суду Львівської області від 19 травня 2008р.

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009р.

у справі №25/371А

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія»(надалі -ДВАТ «Шахта «Надія»)

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (надалі -ДПІ у Сокальському районі Львівської області)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У жовтні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Львівської області з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинним (недійсним) податкового повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області №000261150/1 від 17.04.2007р.

Постановою господарського суду Львівської області від 19 травня 2008р. позовні вимоги було задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області №000261150/1 від 17.04.2007р.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009р. рішення суду першої інстанції було змінено в частині мотивів задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з висновками попередніх судових інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено перевірку своєчасності внесення позивачем суми узгодженого зобов'язання до бюджету за період з 31.07.2002р. по 28.02.2007р., про що складено акт №172/150/00178175 від 06.03.2007р.

В акті перевірки вказано на затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 107089 грн., що стало наслідком для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №000261150/1 від 17.04.2007р., яким до позивача на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% в сумі 53544,51грн.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом зараховано в погашення податкового боргу за 2002 рік грошові кошти, які находили по платіжним дорученням в погашення поточних платежів, через що відповідачем не проводилося зарахування коштів, сплачених до бюджету у вигляді поточних платежів, відображених у податкових деклараціях та платіжних документах.

Матеріали справи підтверджують, що суми грошових коштів, якими позивач сплачував поточні платежі, по платіжних дорученнях №2121 від 25.12.2006р., №2122 від 25.12.2006р., №349 від 28.02.2007р. були спрямовані податковим органом на погашення податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою позивачем самостійно визначених сум податкового зобов'язання у поданих до податкового органу деклараціях з ПДВ в попередніх роках.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що був чинним на час правовідносин, визначено порядок сплати зобов'язань платників податків, зокрема п.п. 17.1.7 п. 17 ст. 17 Закону встановлено відповідальність у вигляді штрафу за порушення граничних строків сплати узгоджених сум зобов'язань.

Норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійсно, передбачено пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку. Разом з тим, вищезазначені норми цього ж Закону України не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому, слід звернути увагу на те, що нормами п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковим органам було надано право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до п.1.3 Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Крім того, п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., обумовлено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

За таких обставин, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику податків. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу, з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Отже, цілком правомірно, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що на час виникнення правовідносин не було передбачено права у податкового органу за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) направляти кошти такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Таким чином, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області -залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Львівської області від 19 травня 2008 року в не зміненій частині та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2009 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ О.І. Степашко