Ухвала суду № 26541884, 11.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/44778/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

за участю секретаря судового засідання -Кошелєва С.В.

з участю представників сторін :

позивача -Степанов А.М.

третіх осіб -ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012р. у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Катіон»

до відповідача Хмельницького бюро технічної інвентаризації

з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : ОСОБА_5, ОСОБА_7

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

26.09.2011р. до суду з позовом про зобов'язання Хмельницьке бюро технічної інвентаризації (далі БТІ) провести реєстрацію змін щодо права власності на нежитлове приміщення звернулось публічне акціонерне товариство «Катіон»(далі Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що Товариство у вересні 2011р. звернулось до відповідача з листом, в якому просило внести зміни у справу БТІ, зменшити площу нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, та скасувати реєстрацію розподілу майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Відповідач у своєму листі від 19.09.2011р. відмовив в задоволенні заяви Товариства. Вважаючи такі дії незаконними, позивач просив задовольнити його позов.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.01.2012р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012р. задоволено апеляційну скаргу Товариства та частково задоволено позовні вимоги.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про незаконність дій БТІ при відмові в задоволенні заяви позивача.

У своїх запереченнях позивач зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та ОСОБА_5 на протязі тривалого часу існує спір щодо права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою : АДРЕСА_1, який неодноразово розглядався різними судами.

Спірне приміщення було придбано ОСОБА_5 у 2003р., після чого останній здійснив його перебудову, а загальна площа будівлі збільшилась з 462,7м2 до 908,7м2. Крім того, між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено договір про виділення частки у спільному майні подружжя, в зв'язку з чим кожний став власником Ѕ частини приміщення, загальною площею 908,7м2 по АДРЕСА_1.

Всі вищезгадані угоди щодо спірного приміщення було зареєстровано БТІ і станом на вересень 2011р. в Реєстрі прав власності на нерухоме майно містився запис про те, що власниками приміщення, загальною площею 908,7м2 по АДРЕСА_1, є ОСОБА_5 та ОСОБА_7

У вересні 2011р. Товариство звернулось до БТІ з листом, в якому просило внести до справи БТІ зміни щодо площі нежитлового приміщення, зменшивши її до 487,5м2 та скасувати розподіл майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 При цьому, Товариство послалось на те, що всі судові рішення, на підставі яких БТІ було внесено відповідні зміни до Реєстру, скасовані.

Листом від 19.09.2011р. №7039/01-15 БТІ проінформувало Товариство про те, що внесення змін до Реєстру можливо виключно на підставі заяв ОСОБА_5 чи ОСОБА_7

Порядком ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно (затв. наказом Мінюсту України від 28.01.2003р. №7/5) визначено процедуру внесення інформації до Реєстру, а також пошуку та надання інформації з нього.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності (затв. наказом Мінюсту України від 07.02.2002р. №7/5) врегульовано порядок проведення державної реєстрації права власності.

Відповідно до вказаних нормативних актів, та з огляду на приписи ЦК України і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», лише власник об'єкту нерухомості вправі вимагати від органів БТІ здійснення дій щодо внесення інформації до Реєстру прав власності на нерухоме майно або її зміні.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з метою захисту свого права власності на нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1, неодноразово зверталось до судів різних рівнів та спеціалізацій.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 2.03.2010р. у справі №8/2007 задоволено позовні вимоги Товариства та зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_5 повернути позивачу нежитлове приміщення площею 487,5кв.м., розташоване по АДРЕСА_1. Вказане рішення було мотивовано тим, що власником об'єкту нерухомості є Товариство.

Пороте, ухвалою суду від 15.09.2011р. у справі №8/2007 змінено порядок виконання рішення господарського суду від 2.03.2010р. та стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь Товариства вартість нежитлового приміщення в сумі 76477,2грн. Зазначена ухвала набрала законної сили і була чинною як на час звернення позивача до БТІ із заявою про проведення дій щодо внесення змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно, так і на час розгляду справи адміністративними судами.

Таким чином, з моменту прийняття ухвали господарського суду від 15.09.2011р. у справі №8/2007, були відсутні підстави вважати Товариство власником або правонабувачем спірного майна, який мав право вимагати від органів БТІ здійснювати дії щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, оскільки майнові права позивача було захищено судом шляхом стягнення вартості спірного приміщення.

За таких обставин, відмова БТІ вчинити дії щодо внесення певної інформації до Реєстру не порушувала прав Товариства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Задовольнивши позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказані положення КАС України не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що діями відповідача порушено права та інтереси Товариства, оскільки, при наявності судового рішення про повне відшкодування вартості об'єкту нерухомості, у позивача були відсутні підстави вважати себе власником приміщення.

Відповідно до ст.226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012р. скасувати, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.01.2012р.залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз