Ухвала суду № 26520530, 01.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2012 р.Справа № 2а-4981/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Васильєвої Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-4981/12/2070

за позовом Приватної фірми "Гаспік"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватна фірма "Гаспік" (надалі за текстом - ПФ "Гаспік", позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі за текстом - ДПІ у Київському районі м.Харкова, відповідач), в якому просив суд:

- визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003212302 від "10"квітня 2012 року про донарахування суми податку на додану вартість у розмірі 268284,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 44334,0 грн.;

- визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003202302 від "10"квітня 2012 року про донарахування суми податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 737115,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 121915,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003212302 від "10"квітня 2012 року про донарахування суми податку на додану вартість у розмірі 268284,0 грн. (двісті шістдесят вісім тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 00 копійок) та штрафних санкцій у розмірі 44334,0 грн. (сорок чотири тисячі триста тридцять чотири гривні 00 копійок). Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003202302 від "10"квітня 2012 року про донарахування суми податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 737115,0 грн. (сімсот тридцять сім тисяч сто п'ятнадцять гривень 00 копійок) та штрафних санкцій у розмірі 121915,0 грн. (сто двадцять одна тисяча дев'ятсот п'ятнадцять гривень 00 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України ст. 159 Кодексу адміністративного України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова за результатами планової виїзної перевірки Приватної фірми "Гаспік" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р. складено акт № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р.

Відповідно до висновків акту перевірки акт № 231/22-1/32029455 від 28.03.2012р. встановлені порушення Приватної фірми "Гаспік":

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ПП «Редан», код ЄДРПОУ 30259193 за грудень 2010 року, лютий 2011 року, червень 2011року;

- вимог п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.97р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.п. 135.4, п. 135.4, п.п. 135.5.5, п. 135.5 ст. 135, п.п. 138.8.1. п, 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р. з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого донараховано податок на прибуток на загальну суму 737115,0 грн., у тому числі: IV квартал 2010р. у сумі 487657,0 грн., І квартал 2011р. у сумі 241803,0 грн., II квартал 2011р. у сумі 7655,0 грн.;

- п. п. 7.3.1, п. 7.3, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.. 7, Закону України «Про податок на додану вартість» № 167/98-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями , п. 187.1. ст.. 187, п. 198.3 ст. 198 чого занижено податок на додану вартість на загальну суму на загальну суму 268284,0 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 177330,0 грн., за лютий 2011 року на суму 87928,0 грн., за червень 2011 року на суму 3026,0 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення - рішення від 10.04.2012 року № 0003202302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 859030,0 грн. та податкове повідомлення - рішення від 10.04.2012 року № 0003212302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього у розмірі 312618,0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із недоведеності відповідачем порушення ПФ "Гаспік" вимог податкового законодавства за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Редан», і, як наслідок, неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та віднесення сплачених сум за придбаний товар до валових витрат в перевіряємому періоді стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП «Редан».

Так, між позивачем та ПП «Редан» було укладено Договір купівлі-продажу № РЕ 1119-1п від 19.11.2010 року, відповідно до умов якого ПП «Редан» здійснювало постачання на користь позивача автозапчастин за номенклатурою відповідно до погоджених Специфікацій.

На підтвердження факту здійснення господарської операції позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, специфікації на товар. Розрахунки проводились у безготівковій формі, про що свідчать наявні матеріалах справи копії платіжних документів.

Фактичне переміщення товару від продавця до покупця здійснювалось власними транспортними засобами позивача та підтверджується подорожними листами, реєстраційними документами на автомобілі, що є у власності позивача.

Колегія суддів зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Придбаний товар зберігався в орендованих позивачем складських приміщеннях, рух та переміщення товару відображалось у відповідному бухгалтерському обліку, що підтверджується договорами оренди приміщень та оборотно-сальдовими відомостями.

Автозапчастини придбавались для використання товару в господарській діяльності - здійснення основних видів діяльності - оптової та роздрібної торгівлі автомобільними деталями та приладдям.

В подальшому товар було реалізовано позивачем на користь покупців (РБП «Автобудсервіс», ПП «Автоцентер», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Росзапчастина», ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ПП «Автомодуль» та інші), що підтверджується первинними документами, наданими позивачем.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що сума податку на додану вартість, яка була включена підприємством позивача до складу податкового кредиту підтверджена належним чином оформленими податковими накладними.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що ПП «Гаспік» було правомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

Також з матеріалів справи вбачається, що суми витрат по придбанню товару від ПП «Редан» за договором купівлі-продажу № РЕ 1119-1п від 19.11.2010 року були відображені у податковому обліку позивача шляхом включення вказаних сум до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами п.п. 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами абз. 1 п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат були включені суми витрат по взаємовідносинам з ПП «Редан» у розмірі 737115,0 грн., що підтверджено копіями платіжних доручень та первинних документів.

За таких обставин ПП «Гаспік» було правомірно сформовано валові витрати у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

Таким чином, нікчемність укладеного між позивачем та ПП «Редан» договору купівлі-продажу спростовується також доведеністю реального виконання зазначеного договору.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного позивачем з ПП «Редан» також враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказу щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Також посилання відповідача в апеляційній скарзі на правомірність донарахованих позивачу сум податку на додану вартість, податку на прибуток у зв'язку з порушенням ПП «Редан» порядку ведення господарської діяльності в силу відсутності достатніх умов для ведення такої діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому невиконання контрагентом позивача свого обов'язку по сплаті податку до бюджету чи порушення порядку ведення господарської діяльності не може впливати на результати діяльності підприємства - позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді донарахування сум податку на додану вартість.

При цьому вищевказані доводи відповідача суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до вимог податкового законодавства на підставі належних первинних та розрахункових документів правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений в ціні товару за зазначеним договором, до складу податкового кредиту, а вартість придбаного товару - до валових витрат.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень № 0003212302 від "10"квітня 2012 року та № 0003202302 від "10"квітня 2012 року.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2012р. по справі № 2а-4981/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 08.10.2012 р.