Ухвала суду № 26517210, 11.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/78130/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 11.10.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а-1570/2636/11

за позовом Публічного акціонерного товариства „Марфін Банк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі

з великими платниками податків у м. Одесі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Марфін Банк" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнати протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000082200 від 28.03.2011, № 0000092200 від 28.03.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документально позапланова виїзна перевірка позивача з питань повноти визначення та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з нерухомим майном ВАТ проектно-будівельної фірми „Херсонбуд" за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 та складений акт № 82/22-0/21650966/3 від 17.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення: № 0000082200 від 28.03.2011, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій 2168757 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 542189 грн.; № 0000092200 від 28.03.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість 1714432 грн., 428608 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановленою порушення позивачем пп. 5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону України „Оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2168757 грн.; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1714432 грн., використання основних фондів, придбаних у ВАТ ПБФ „Херсонбуд" згідно договорів купівлі-продажу б/н від 25.11.2010 та податкових накладних №№ 84, 85, 86 від 02.12.2010 для здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ „Марфін Банк" не встановлено.

Позивачем не виконані вимоги, передбачені пп. 1.18.2 п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", при складанні вищезазначених договорів фінансового лізингу, а договори нотаріально не завірені, чим порушено ст. 793 ЦК України.

Відповідач прийшов до висновку, щодо порушення підприємством вимог податкового законодавства, до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість по придбанню нерухомого майна, яке не призначається для його використання у господарській діяльності банку, віднесено до складу валових витрат витрати на придбання згідно договорів купівлі-продажу основних фондів, використання яких для здійснення фінансово-господарської діяльності ПАТ „Марфін банк" не встановлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ВАТ ПБФ „Херсонбуд" укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010, зареєстрованих в реєстрі нотаріальних дій за №№ 7823, 7820, 7817. Відповідно до укладених договорів позивачем у ВАТ ПБФ „Херсонбуд" придбано три об'єкти нерухомого майна, які були прийняті на підставі актів приймання-передачі від 02.12.2010, отримано податкові накладні №№ 84, 85, 85 від 02.12.2010.

Загальна вартість придбаного нерухомого майна склала 10286594, 84 грн., у тому числі податок на додану вартість 1714432, 47 грн.

Операції відображені у первинних документах банку, суми податку на додану вартість включено до податкового кредиту відповідного періоду.

Придбане ПАТ „Марфін банк" нерухоме майно було взято на облік на підставі Наказу Голови Правління банку № 790 від 23.12.2010, як нерухоме майно, придбане з метою подальшого перепродажу.

Згідно договорів фінансового лізингу нерухомого майна №№ Л-2, Л-3, Л-4 від 31.12.2010 зазначені три об'єкти нерухомого майна ПАТ „Марфін Банк" передано ВАТ ПБФ „Херсонбуд" на умовах фінансового лізингу.

Загальна вартість переданого на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування нерухомого майна склала 10389460, 79 грн., у тому числі податок на додану вартість 1731576, 80 грн.

Об'єктом лізингу, відповідно до Закону України „Про лізинг", може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів.

Підпунктом 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам (пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств").

Враховуючи наведені норми законодавства, колегія погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарського суду щодо правомірності збільшення позивачем валових витрат та, відповідно, віднесення коштів, сплачених за придбані основні фонди, до валових витрат позивача згідно із вимогами Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Законом України „Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

З огляду на викладене, сума податку на додану вартість, сплачена у звітному періоді у зв'язку з придбанням такого обладнання, підлягає включенню до податкового кредиту відповідно до п. 7.4 Закону України „Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій, встановлено використання позивачем придбаного нерухомого майна у фінансово-господарській діяльності.

Об'єкти нерухомості були придбані з метою подальшого перепродажу, з дотримання чинного порядку податкового обліку.

Відповідно до ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Договори фінансового лізингу нерухомого майна укладені між ПАТ „Марфін банк" та ВАТ ПБФ „Херсонбуд" на строк менший ніж три роки до 03.01.2012 включно.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що вище зазначені договори не підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, позивачем правомірно включені суми податку на додану вартість з договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке було придбане з метою подальшого перепродажу, у податковий кредит відповідного періоду.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-1570/2636/11 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-1570/2636/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко