Ухвала суду № 26500472, 26.06.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2012 р.справа № 2а/0470/1833/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Шкуропадська В. М.

за участю представників:

прокурора: - Афанасенко К. В.

позивача: - Максимов А. С. (дов. від 21.03.12 № 85-70 юр), Сімоненко О. В. (дов. від 21.03.12 № 85-71 юр), Блажко Р. П. (дов. від 12.04.12 № 85-200 юр)

відповідача: - Волошина В. В. (дов. від 03.04.12 № 656/10/08-10-051), Корпан С. Ф. (дов. від 26.06.12 № 4785/10/08-10-051), Сігалова М. Е. (дов. від 30.03.12 № 510/10/08-10-051)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та заступника прокурора Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року

у справі № 2а/0470/1833/11

за позовом відкритого акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у місті Кривому Розі Дніпропетровської області,

за участю: прокуратури Дніпропетровської області

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000410610/0 від 20.12.10,-

встановила:

Відкрите акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, за участю прокуратури Дніпропетровської області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000410610/0 від 20.12.10 (податкове повідомлення-рішення № 0000410610/1 від 21.01.11).

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу під час проведеної перевірки, що стала підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по податковим деклараціям за січень-вересень 2010 року у зв'язку з тим, що контрагенти, у яких позивач придбавав товари, проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди позивачу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.11 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000410610/0 від 21.12.10 (податкове повідомлення-рішення № 0000410610/1 від 21.01.11).

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.8 а.с.74), в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального оправа, неповне дослідження всіх доказів, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Відповідач, посилаючись га Закон України «Про податок на додану вартість», зазначає, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість. Постачальниками позивача внесено до податкових накладних неправдиві дані щодо фактичного місцезнаходження та реальності проведення господарських операцій. Судом не надано належної оцінки доводам контролюючого органу відносно правомірності формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за договорами, де постачальниками товарів зазначені інші підприємства (не продавця), які не мали жодного відношення до первинних документів, зокрема, не досліджені в повному обсязі правовідносини між позивачем та ТОВ «НК Полюс», ПП «КВВМПУ». Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутність сертифікатів якості товарів не впливає на реальність здійснюваних позивачем господарських операцій. Кожний договір, наданий позивачем, містить умови, що продавці повинні надати при поставці товарів сертифікати якості, що підтверджують походження товарів та їх відповідність. За таких обставин відсутність документів, визнаних сторонами як обов'язкових, свідчить про відсутність поставки відповідного товару. Крім того, позивач був обізнаний щодо сумнівності формування податкового кредиту по операціям з контрагентами та про наявність ознак фіктивності контрагентів.

Також не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу заступник прокурора Дніпропетровської області (т.8 а.с.48), в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Як зазначено в апеляційній скарзі, за загальними правилами несплата постачальниками платника по ланцюгу не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, втім факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. В даному випадку податковий орган виходив з відсутності поставки відповідного товару і обізнаності позивача про сумнівність його контрагентів.

Представники відповідача, прокурора підтримали доводи, викладені в апеляційних скаргах.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечують. В поданих суду письмових запереченнях позивач зазначає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно оцінив докази у даній справі, встановив, що позивач виконав всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»щодо формування податкового кредиту та на підставі належним чином оформлених документів, що підтверджують здійснення господарських операцій, відобразив податковий кредит у відповідних податкових деклараціях з ПДВ; наявні в матеріалах справи докази не свідчать про наявність підстав для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування за операціями з придбання товарів у контрагентів.

Позивачем подані також документи, які свідчать про зміну назви підприємства, за результатами розгляду яких колегія суддів вважає за можливе здійснити заміну назви позивача - відкритого акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»на публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг».

По суті поданих апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 20.12.2010 відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) по взаємовідносинах з ТОВ «КВВМПУ», ТОВ «Укр Мет», ТОВ «Інтерколтрейд», ТОВ «Союзпромінвестдонбас», ТОВ «НК ПОЛЮС», ТОВ «Інкомтрейд», ТОВ «НВФ «Інтермет», ТОВ «Східнафтатрейд», ТОВ «Інтер-Бізнес», ТОВ ТД «Агрінол»та ЗАТ «Науково-дослідний проектний інститут систем автоматизації та управління»за період з 01.12.2009 до 31.10.2010, за результатами якої складений акт № 199/08-06-125/1/24432974 від 20.12.2010 (т.1 а.с.20).

В ході перевірки встановлено, що в порушення п. 1.3, 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період січень-вересень 2010 року в загальному розмірі 397854837,48 грн.

До такого висновку відповідач дійшов виходячи з того, що позивачем до складу податкового кредиту, від'ємного значення за період грудень 2009 -жовтень 2010 року та бюджетного відшкодування за період січень-вересень 2010 року включено суми податку на додану вартість по податковим накладним, які були виписані означеними вище підприємствами (контрагентами), за результатами здійснення операцій з поставки товарів, при цьому ці підприємства проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Так встановлено, що ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»укладено ряд договорів на поставку товарів (послуг) з підприємствами:

ТОВ «Інтерколтре|ід»(договори на поставку коксового вугілля № 531 від 03.03.09, № 114 від 13.01.09, № 3018 від 11.09.09),

ТОВ «Східнафтатрейд»(договори на поставку нафтопродуктів -контракт № 3965 від 30.07.2010, контракт № 4965 від 08.10.2010)

ТОВ «Інкомтрейд»,

ТОВ «НК Полюс»(договори на поставку дизельного палива № 95 від 12.01.09, № 45 від 30.12.09),

ТОВ «Союзпромінвестдонбас»(договори на постачання вугільної продукції № 308 від 25.01.2010, № 523 від 10.02.2010),

ТОВ «Укр Мет»(договір № 26 від 31.12.09 поставки сировини (брухт сталевий) та надання послуг на перевезення),

ПП «КВВМПУ»(договір № 5 від 31.12.09 на поставку металобрухту),

ТОВ «Інтермет».

Згідно первинних документів та матеріалів зустрічних перевірок транспортування товару здійснювалось залізничним транспортом, що підтверджено відповідними, належним чином оформленими, залізничними квитанціями.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідних (податкових) періодів, які відповідають даним податкової звітності за кожний з періодів грудень 2009 року, січень-вересень 2010 року.

Розрахунки між позивачем та його контрагентами за отриманий товар проведені в безготівковій формі.

Порушення порядку складення первинних документів, податкових накладних, на підставі яких відповідні суми податку на додану вартість включені підприємством до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів відповідачем під час перевірки не виявлено, разом з тим при перевірці взаємовідносин позивача з ТОВ «НК Полюс»встановлено, що місцезнаходження підприємства не встановлено, згідно супровідних документів відправниками палива були ЗАТ «Линик», ЗАТ ТД «Укртатнафта», щодо правовідносин з ТОВ «Інтермет»відповідачем зазначено, що проведеною перевіркою не можливо підтвердити факт перевезення металобрухту на адресу ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», тобто визнати факт придбання металобрухту.

Як зазначено податковим органом в акті перевірки, відповідно до отриманих матеріалів перевірок контрагентів, інформації системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по ланцюгу постачання встановлено постачальників -контрагентів постачальників позивача, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування товару, витрат на його зберігання, є постійними в ланцюгу поставок.

Операції з придбання контрагентами позивача товару у їх постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також в ході проведення перевірок не встановлено факту передачі товарів від постачальників до контрагентів позивача (безпосередніх постачальників позивача) у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та інших первинних документів.

Відсутність з боку контрагентів постачальників позивача податкової звітності та приховування свого фактичного місцезнаходження від податкових органів викликало у відповідача сумнів щодо реальності господарської діяльності таких платників, внаслідок чого відповідач дійшов висновку, що в порушення п.1.4 ст.1, абз. «д»пп.7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»постачальниками внесено до податкових накладних неправдиві дані щодо фактичного місцезнаходження та реальності проведення господарської операції, відповідно, позивачем в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів від означених вище підприємств -контрагентів.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000410610/0 від 20.12.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 397854837,48 грн.

У зв'язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовані підприємству в загальному розмірі 109706067,20 грн., позивачеві означеним податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 109706067,20 грн.,нараховані штрафні (фінансові) санкції -54853033,58 грн.

Означене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами», первинна скарга позивача залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення -без змін.

21.01.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення № 0000410610/0 від 20.12.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 397854837,48 грн.

Виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, оскільки такі висновки базуються на помилковому тлумаченні чинного законодавства України.

Крім того, висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, є помилковими, відомості про постачальників позивача, контрагентів постачальників не впливають і не спростовують факт здійснення господарських операцій між позивачем і постачальниками (його контрагентами).

Факт відвантаження на адресу позивача товару та отримання позивачем цього товару в межах укладених ним відповідних договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, підтверджений відповідними первинними документами.

Посилання відповідача на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за договорами, де фактичними постачальниками товарів є інші підприємства (не продавці), які не мали жодного відношення до первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит (зокрема, поставка дизельного палива від ТОВ «НК Полюс», поставка металобрухту ПП «КВВМПУ»), колегія суддів вважає помилковим.

Відповідач зазначає з цього приводу, що умовами договорів передбачено умову, за якою жодна із сторін не має права без письмової згоди з іншої сторони передавати свої права та обов'язки іншим, третім особам. Позивачем не надавались будь-які письмові підтвердження щодо передачі обов'язку поставки товарів третім особам, які в свою чергу і були вантажовідправниками. Тобто подані підприємством документи не підтверджують взаємозв'язок фактичної поставки товарів з діями особи, якою видано податкову накладну.

Таке твердження не відповідає нормам чинного законодавства, спростовується наявними в матеріалах справи документами в їх сукупності.

Відсутність в залізничних накладних визначення в якості вантажовідправників, платників (за перевезення вантажу) чи власників товару безпосередніх контрагентів позивача не є безперечним свідченням відсутності поставки цими особами обумовленого відповідними договорами товару.

Чинне законодавство України не забороняє здійснювати відвантаження товарів за договорами поставки вантажовідправниками, які фактично не є постачальниками згідно з договорами поставки (ч.6 ст.267 Господарського кодексу України).

Крім того, в обов'язки вантажовідправника за договором перевезення не входить зазначення в договорі перевезення (транспортній накладній) власника товару. Відповідно до ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Приймаючи до уваги умови договорів поставки, за якими продавець повідомляє покупця (позивача) про здійснене відвантаження товару із зазначенням відповідних даних щодо такого відвантаження, а також фактичні дії позивача з приймання цього товару, посилання відповідача на відсутність згоди позивача про відвантаження товару іншими, ніж його безпосередні контрагенти, особами, спростовуються фактичними обставинами.

Взаємозв'язок між фактичною поставкою товарів з діями контрагентів позивача (продавцями) підтверджений складеними позивачем та цими контрагентами первинними документами.

Зокрема, факт отримання товару від зазначених вище підприємств -продавців підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактур, в яких міститься посилання на номери залізничних вагонів (цистерн), залізничних квитанцій, прибуткових ордерів, а також приймально-здавальних актів (з ПП «КВВМПУ»), видаткових накладних (з ТОВ «НК Полюс»), товарно-транспортних накладних, приймально-здавальних актів (ТОВ НВФ «Інтермет»).

Також колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості товару як підставу для висновку про безтоварність операцій.

Як вже зазначено вище, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджено належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності. Сертифікати якості -документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, виходячи з умов укладених договорів між позивачем та його контрагентами, їх фактичних дій на виконання цих договорів, вказані договори не містять ознак фіктивності.

Виявлені відповідачем порушення з боку контрагентів позивача, контрагентів по ланцюгу постачання, ґрунтуються лише на актах перевірок податкових органів. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, відповідачем не наведений, в матеріалах справи відсутній.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактичні дії позивача під час укладення договорів з вказаними вище особами, їх виконання та відображення відповідних господарських операцій в податковому обліку не свідчать про протиправність дій позивача, наявність у нього мети, яка б суперечила інтересам держави та суспільства, була спрямована на порушення публічного порядку.

Посилання на здійснювані податком органом оперативно-розшукові заходи по встановленню засновників та посадових осіб підприємств -контрагентів продавців позивача на причетність до фінансово-господарської діяльності цих суб'єктів господарювання, метою реєстрації яких є «фіктивне» підприємництво, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведені відповідачем обставини не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування.

Крім того, в будь-якому випадку порушення контрагентами, у тому числі за ланцюгом постачання, податкового законодавства за загальним правилом не може призводити до недійсності всіх угод до кінцевого отримувача товару, оскільки відносини між попереднім постачальником у ланцюгу поставок не позбавляють правового значення належним чином оформлених первинних документів та не впливають на реальність господарських операцій, вчинених між кінцевим отримувачем товарів та його безпосереднім контрагентом.

На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні контрагенти позивача були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податкових органах як платники податку на додану вартість.

Отриманий позивачем товар в повному обсязі ним оплачений шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників, в тому числі, податку на додану вартість в ціні вказаного товару, про що свідчать банківські виписки. Проти вказаного факту відповідач не заперечує.

З огляду на викладене висновок відповідача в акті перевірки про протиправність дій позивача є безпідставним, таким, що не підтверджений в установленому порядку. Відповідні докази, як того вимагає ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані під час вирішення справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції відповідачем не подані, в матеріалах справи відсутні.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п.7.2 ст.7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 № 165.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної визначає, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).

Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.

Як зазначено в п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

Відповідачем доказів анулювання свідоцтва про реєстрацію контрагентів позивача в якості платника податку на додану вартість, виключення їх з реєстру платників податку на додану вартість не надано, податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними вище особами у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про правомірність видачі податкових накладних.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Зако ном зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшко дуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податко вого періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. "а" пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.

Згідно з положеннями наведених вище правових норм в їх сукупності, вбачається, що сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.

Законодавство, діюче на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, контрагентами продавця, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства, або обов'язок здійснювати контроль за сплатою контрагентом податків та порядок коригування податкового кредиту у разі їх несплати контрагентом або визнання статутних та реєстраційних документів недійсними.

Тобто, невиконання постачальником товару, його контрагентами своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках.

В даному випадку, якщо контрагент позивача або особа, яка має (мала) договірні відносини з контрагентом позивача, і не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, а у відповідних випадках, права на бюджетне відшкодування.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Також Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕСТ АД проти Болгарії»у своєму рішенні від 22.01.09 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. Такі вимоги на думку Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, який порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогам захисту пав власності.

У справі «Інтерсплав проти України»Європейський суд з прав людини в рішенні від 09.01.07 також визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Докази того, що позивач був обізнаний про сумнівність формування податкового кредиту по операціях з зазначеними контрагентами та про наявність ознак «фіктивності»контрагентів, як зазначає відповідач, в матеріалах справи відсутні. Посилання відповідача з цього приводу на лист відповідача № 20943/10/08-06-125/1, яким відповідач повідомляв платника податків про можливість невизнання податкового кредиту, сформованого підприємством в результаті операцій з контрагентами, які не знаходяться за визначеними в установчих документах адресою, не звітують до податкових органів, або задекларовані у звітах показники не відповідають первинним документам, колегія суддів не приймає до уваги.

Вказаний лист не може вважатися доказом того, що позивачу мало бути відомо про порушення з боку його контрагентів, або контрагентів його контрагентів, оскільки вказаний лист датований 08.12.2010, тобто після періоду, в якому позивачем задекларований спірний податковий кредит з податку на додану вартість та заявлено суму до бюджетного відшкодування. Інші докази обізнаності позивача відповідачем не зазначені, із наявних в матеріалах справи доказів не вбачаються.

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних (податкових) періодах, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку правомірність зменшення суми бюджетного відшкодуванні податку на додану вартість.

Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, передбачені ст.202 КАС України для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року у справі № 2а/0470/1833/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко