Постанова № 26492725, 15.10.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/10418/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь»до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення № 0000862301 від 24.11.2011 року та податкове повідомлення - рішення № 0000872301 від 24.11.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акрополь»звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень № 0000862301 та № 0000872301 від 24.11.2011 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення винесені податковим органом всупереч норм чинного законодавства України та підлягають скасуванню з огляду на те, що оскільки законодавцем встановлений чіткий перелік умов, з існуванням яких пов'язано право суб'єкта господарювання на віднесення своїх витрат до валових витрат виробництва (обігу), визначені ТОВ «Акрополь»витрати з оплати товаро-матеріальних цінностей, що поставлені ПП «Інтер-Парес», повністю відповідають зазначеному переліку: розрахунки проведені з ПП «Інтер-Парес», є для ТОВ «Акрополь»витратами; проведені ТОВ «Акрополь»витрати є компенсацією вартості ТМЦ, поставлених ПП «Інтер-Парес»на користь ТОВ «Акрополь»за договором; придбані в ПП «Інтер-Парес»ТМЦ використані ТОВ «Акрополь»у власній господарській діяльності - поставлені контрагентам ТОВ «Акрополь»за укладеними договорами поставки; отримання ТМЦ та понесені витрати ТОВ «Акрополь»підтверджені видатковими накладними та розрахунково -платіжними документами про проведення розрахунків -документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що встановленопп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

На думку позивача, господарська діяльність ТОВ «Акрополь»та ПП «Інтер-Парес»повністю відповідає зазначеним умовам, що підтверджується наданими до перевірки та в ході розгляду судової справи первинними документами.

Крім того, позивач вказує, що податкові накладні, видані у 2008 -2009 роках ПП «Інтер-Парес»за результатами господарських операцій з ТОВ «Акрополь»відповідають приписам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно приписів ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», ПП «Інтер-Парес»на час здійснення господарських операцій було зареєстровано органами державної податкової служби платником податку на додану вартість за № 359914015534. ТОВ «Акрополь», як платник податку сплатило ПДВ у вартості товарів, отриманих від ПП «Інтер-Парес», що відповідає приписам абз.2 пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Податковий кредит ТОВ «Акрополь»грунтуться на податкових накладних виданих зареєстрованим у встановленому законом порядку платником ПДВ -ПП «Інтер-Парес», оформлених у відповідності до приписів чинного податкового законодавства України, позивач обрахував та включив до податкового обліку податковий кредит з ПДВ по господарських операціях з ПП «Інтер-Парес»у строки, встановлені пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону.

Тому, на думку позивача, висновки акту перевірки, а також складені на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення, сформовані Білгород -Дністровською ОДПІ з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки не відповідають фактичним обставинам. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000862301 та № 0000872301 від 24.11.2011 року.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення (т. 1 а/с. 86-90) в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування заперечень та власної правової позиції представник відповідача зазначив, що Білгород-Дністровською ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь»з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово -господарських операцій з ПП «Інтер-Парес», за період 2008-2009 роки, за результатами якої складено акт перевірки № 4092/2301/31525286 від 09.11.2011р. Відповідач вважає висновки зазначеного акту перевірки обґрунтованими, оскільки на підставі матеріалів кримінальної справи № 012010000132, порушеної 02.06.2011 року Генеральною прокуратурою України, а саме: висновку судово-економічної експертизи №11 від 29.03.2011 року, якою виявлено що за період з 24.07.2008 року по 21.04.2009 року внаслідок порушення вимог п. 1.7 ст.1, пп. 7.2.3, 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»ПП «Інтер-Парес»незаконно сформувало для контрагентів-покупців не підтверджений податковий кредит з ПДВ у розмірі 18017551 грн. та в хооді досудового слідства встановлено порушення останнім ч. 5 ст. 203. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, відповідно до положень статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, товар по правочинам з ПП «Інтер-Парес»не був переданий, у зв'язку з чим вони є нікчемними. Внаслідок вищезазначеного, ТОВ «Акрополь»неправомірно віднесло витрати з придбання товарів по даних операціях до складу валових витрат на загальну суму 1184744,80 грн., а саме: за 3 квартал 2008 року -332411,70 грн., за 4 квартал 2008 року -414809,60 грн., за 1 квартал 2009 року -437523,50 грн., чим порушило п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 539 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, позивачем за перевіряємий період сформовано податковий кредит за рахунок проведення операцій з придбання товарів у ПП «Інтер-Парес»на загальну суму 227532,95 грн. Однак, за результатами планової документальної перевірки, проведеної відповідачем за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, відповідно до акту №590/23-118/31525286 від 19.02.2010 року, у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу зменшено суму податкового кредиту включеного по контрагенту ПП «Інтер-Парес»за листопад 2008 року у розмірі 48797,00 грн., тобто сума, включена до складу податкового кредиту по ПП «Інтер-Парес»склала 178735,95 грн. З підстав того, що правочини з вищевказаним контрагентом укладені без мети реального настання правових наслідків, відображені в податковій звітності дані з податку на додану вартість вказані з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві, безпідставними та необґрунтованими і просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Акрополь»зареєстроване 20.06.2001 року виконавчим комітетом Білгород -Дністровської міської ради Одеської області, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 20.06.2001 р. № 1 552 107 0006 000657.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ від 23.06.2001 р. № 21383472, ТОВ «Акрополь»зареєстроване платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий № 315252815050.

На підставі направлення від 31.10.2011 року № 2282/23 та наказу № 699 від 28.10.2011 року, виданих Білгород -Дністровською ОДПІ, начальником відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб -Бойченко Н.Є., згідно із пп. 77.1.11 п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України, на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області від 03.10.2011 року, проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь»з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово -господарських операцій з ПП «Інтер-Парес», за період 2008-2009 роки.

Направлення та копію наказу вручено під розписку директору ТОВ «Акрополь» Васіліогло В.Б. 31.10.2011 року.

Перевірку проведено з відома та в присутності директора ТОВ «Акрополь», про що в журналі реєстрації перевірок суб'єкта господарювання вчинено запис № 14 від 31.10.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 4092/2301/31525286 від 09.11.2011р. яким встановлені наступні порушення:

- п. 1.32 ст. 1 п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»від 22.05.1997 року за № 283/97зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 296 186, 20 грн., у тому числі за 3 квартал 2008 року в сумі 83 102, 93 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 103 702, 40 грн.,за 1 квартал 2009 року в сумі 109 380, 88 грн.;

- пп. 7.4.1,пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 112 253, 62 грн., в тому числі: за жовтень 2008 року в сумі 8775, 92 грн., за листопад 2008 року в сумі 6533 грн., за грудень 2008 року в сумі 9440 грн., за січень 2009 року в сумі 74477 грн., за лютий 2009 року в сумі 7840, 70 грн., за квітень 2009 року в сумі 5187 грн. (т. 1 а/с. 12-35).

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом 24.11.2011 року прийняті податкові повідомлення -рішення №0000862301 (т. 1 а/с.10) та №0000872301 від (т. 1 а/с. 11).

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а прийняті за результатами перевірки ТОВ «Акрополь»податкові повідомлення-рішення протиправними з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Також, слід зазначити, що в основу визначення дати виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту покладено принцип фактичного завершення господарської операції постачання товарів/послуг.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1, 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу, факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про податок на додану вартість», в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставляють в залежність право платника податків на формування податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як встановлено судом, представником відповідача не надано суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили про те, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом мали місце обставини які порушують приписи чинного законодавства та вимоги, визначені договором.

Посилання відповідача на висновки судово-економічної експертизи №11 від 29.03.2011 року не приймаються судом до уваги, оскільки зазначена експертиза була проведена в рамках кримінальної справи № 012010000132, отже оцінка висновкам експертизи буде надаватися при розгляді вказаної кримінальної справи та при винесенні вироку, яка на теперішній час не розглянута.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів того, що вирок по кримінальній справі № 012010000132 був винесений.

Враховуючи вищевикладену норму, зазначені обставини свідчать про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім цього, судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами здійснення позивачем господарських операцій в межах зазначеного правочину за договором № 01/08/08 від 01.08.2008 р. з ПП «Інтер-Парес»(т. 1 а/с. 38), в підтвердження вчинення зазначених операцій судом досліджені первинні документи, а саме -податкові та видаткові накладні (т. 1 а/с. 39-78).

Також на підтвердження здійснення господарських операцій між ПП «Інтер-Парес»та позивачем, останнім до суду надані документи, що підтверджують подальшу реалізацію товару, придбаного у ПП «Інтер-Парес», а саме: податкові та видаткові накладні, договори купівлі-продажу, квитанції, платіжні доручення та банківські виписки по рахунках (т.1 а.с. 125-222; т. 2 а/с. 1-33).

Отже, про реальність господарських операцій свідчать видаткові накладні та податкові накладні, які наявні в матеріалах справи та оформлені у встановленому законодавством порядку.

Суд бере також до уваги і те, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом - постачальником, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України, інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обґрунтовуючи законність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, відповідач посилався на те, що угоди між позивачем та «ТОВ «Карго-транс груп»не були направлені на настання реальних юридичних наслідків.

Разом с тим, укладення угоди без мети настання юридичних наслідків є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України лише в судовому порядку, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Слід зазначити, що доводи податкового органу про те, що відповідно до фактів, викладених у протоколі допиту свідка ОСОБА_3, який формально, за винагороду, зареєстрував на себе підприємство ПП «Інтер-Парос»та не мав на меті здійснення господарської діяльності, самі по собі не є достатніми висновками про те, що правочини, укладені з цим товариством, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, на підставних осіб, за змістом ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є недостовірними.

Чинне законодавство України не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.

Крім цього, 14.09.2010 року постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №2а-2691/10/1570 позов ТОВ «Акрополь»до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області №0001062301/0 від 13.04.2009 року, за яким ТОВ „Акрополь" визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 232045,5 гривень (154697 гривень за основним платежем, 77348,5 гривень -штрафна (фінансова) санкція). Зазначене податкове повідомлення -рішення винесено на підставі акту №590/23-118/31525286 від 19.02.2010 року, складеного за наслідками виїзної планової перевірки ТОВ «Акрополь»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства у зазначений період. Судом встановлено, що договори, укладені між ТОВ „Акрополь" та, зокрема, ПП "Интер-Парес", відповідали вимогам ст.180 ГК та були виконані сторонами.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 року вказане рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд, перевіривши оскаржувані рішення відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, доходить висновку, що оскаржувані позивачем податкове повідомлення-рішення №0000862301 від 24.11.2011 року та податкове повідомлення -рішення № 0000872301 від 24.11.2011 року прийняті податковим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, відповідачем не надано суду та не зазначено про існування доказів, а саме наявності рішення суду у кримінальній справі, в межах розгляду якої слідчим прийнято постанову про проведення перевірки позивача.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Акрополь» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000862301 від 24.11.2011 року та податкове повідомлення - рішення № 0000872301 від 24.11.2011 року задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області № 0000862301 та № 0000872301 від 24.11.2011 року

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст складено та підписано суддею 15 жовтня 2012 року

Суддя П.П.Марин

.