Рішення № 26482853, 17.07.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/6970/2012 Провадження № 22-ц/0290/2162/2012Головуючий в суді першої інстанції:Овсюк Є.М.Категорія: 31 Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2012 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтко Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2012 року у справі за позовом

ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2008 року до Ленінського районного суду міста Вінниці звернулась з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 будучи зареєстрована фізичною особою-підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію, запис №21740000000005082 від 08.06.2005 року для здійснення підприємницької діяльності та проведення операцій із коштами уклала договір банківського рахунку в ВФ ВАТ «Укрексімбанк»за яким їй відкрито поточний рахунок НОМЕР_1. При цьому позивачем при відкритті рахунку було надано банку картку із зразками підписів та відбитками печатки, які завірені нотаріально.

Влітку 2006 року ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою виїхала в м. Алушту, з метою оздоровлення дочки. Повернувшись у вересні 2006 року до м. Вінниці, позивач виявила, що з її поточного рахунку, без її відома, перераховувались грошові кошти на суму 48862,14 грн., на рахунки контрагентів та до державного бюджету. При зверненні до прокуратури, знайшли своє підтвердження факти протиправних дій по підробці підписів на платіжних документах з метою здійснення незаконного перерахунку коштів, у зв'язку з чим прокуратурою м. Вінниці порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України. Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.12.2007 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 квітня 2008 року вирок Ленінського районного суду міста Вінниці від 20 грудня 2007 року скасовано, а кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 200 КК України закрито на підставі ст. 1 п. «б»Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року. Цивільний позов залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що вина ОСОБА_3 доведена та те, що при здійсненні операцій за рахунком відкритим на ім'я позивача працівниками банку неналежно виконувались свої посадові обов'язки, позивач вважає, що їй завдана шкода яка підлягає відшкодуванню.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 квітня 2009 року позов задоволено повністю та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»шкоду в сумі 48862,14 грн., моральну шкоду в сумі 2000,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 04.08.2009 року, рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16.04.2009 року скасовано, прийнято нове рішення яким позов ОСОБА_2 в частині стягнення шкоди з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»залишено без задоволення. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України»на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 48 862,14 грн. та моральної шкоди в розмірі 2 000 грн. та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», апеляційний суд виходив з того, що вина ВАТ «Держаний експортно-імпортний банк України»у заподіянні шкоди ОСОБА_2 не доведена.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2012 року вищезазначені рішення суддів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалюючи таке рішення суд касаційної інстанції виходив з того, що в даному випадку не може бути застосоване солідарне стягнення шкоди з банку та ОСОБА_3, так як суд першої так і апеляційної інстанції не врахували конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, невірно застосував норми матеріального права, оскільки спірні правовідносини -це відносини, які виникли між клієнтом банку та банком, а тому регулюються спеціальними нормами.

Під час нового розгляду справи, ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.06.2012 року за заявою представника позивача позов в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.06.2012 року за результатами нового розгляду справи, позов ОСОБА_2 задоволено та вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 48862,14 гривень, та моральну шкоду в розмірі 3000,00 гривень.

З таким рішенням не погодився відповідач - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»подавши апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Позивач та його представник доводи апеляційної скарги заперечують, посилаючись на їх безпідставність, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Представник ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»апеляційну скаргу підтримав, вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо нанесеної шкоди позивачу, рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, просить рішення скасувати і відмовити в задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін, та врахувавши вказівки касаційного суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення ухвалене, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. ст. 10. 57, 60, 213, 308 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем у відповідності до свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_2, виданого Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 08.06.2005p., номер запису про державну реєстрацію 21740000000005082.

Для здійснення підприємницької діяльності та проведення операцій із коштами позивачкою 23 червня 2005 року було укладено договір банківського рахунку з ВФ ВАТ «Укрексімбанк», за яким їй було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1. Позивачем в банку, при відкритті рахунку, було надано картку із зразками підписів та відбитку печатки. Зразки підписів належали позивачу.

Під час перебування позивача у м. Алушта за період з 30.06.2006 року по 20.09.2006 року із наданих документів прослідковується рух грошових коштів по рахунку позивача протягом червня-вересня 2006 року на суму 48862,14 грн., які перераховувались без згоди позивачки згідно платіжних доручень.

Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.12.2007 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 200 КК України. Вироком цього ж суду встановлено, що у період з 1 червня 2006 року по 7 серпня 2006 року ОСОБА_3 в порушення вимог ст.ст. 5, 20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»умисно, не будучи наділеним відповідними повноваженнями, діючи повторно, шляхом виконання підписів від імені фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, підробив 32 платіжні доручення на переказ грошових коштів з банківського рахунку останньої НОМЕР_1, відкритого у ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 10 квітня 2008 року вирок Ленінського районного суду міста Вінниці від 20 грудня 2007 року скасовано, а кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 200 КК України закрито на підставі ст. 1 п. «б»Закону України «Про амністію»від 19.04.2007 року. Цивільний позов залишено без розгляду.

Матеріалами справи також підтверджено та не заперечується сторонами, що кошти в сумі 48862,14 грн., були перераховані з рахунку позивача на погашення заборгованості останньої перед контрагентами та державним бюджетом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов посилався на порушення банком процесу обслуговування поточного рахунку позивача, оскільки власник -позивач не надавала право розпорядження рахунком іншій фізичній особі саме ОСОБА_3, який не заповнював картку із зразками підписів.

Жодних уповноважених осіб на розпорядження своїм рахунком ОСОБА_2 не визначала, тому банком було допущено порушення умов договору, та прийнятих на себе зобов'язань, а його працівниками не проведено належний контроль платіжних документів, що призвело до завдання шкоди позивачці.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищезазначеної статті, оскільки частиною 1 зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Загальне поняття «збитки»складається із двох складових. По-перше, це так звана «реальна шкода», під якою ст. 22 ЦК України розуміє дві групи витрат:

1) витрати, які особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі. В даному випадку мова йдеться про ті фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв'язку із знищенням речі, тощо.

2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Наприклад, вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв'язку із невиконання ним зобов'язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Колегія суддів також враховує, що юридичною підставою відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома попередніми елементами; г) вина особи, яка завдала шкоди.

За таких підстав колегія суддів вважає, що для відшкодування шкоди необхідно не тільки встановити факт порушення прав позивача, а й наявність в результаті такого порушення збитків - матеріальної шкоди.

Водночас як підтверджено матеріалами справи кошти, які були перераховані з рахунку позивача надійшли на рахунки контрагентів позивача, при цьому позивач не звертався з відповідними позовними заявами до отримувачів про стягнення безпідставно отриманих коштів за платіжними дорученнями, які надав банку ОСОБА_3

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату, що на думку апеляційного суду не доведено позивачем.

Вказані обставини підлягають доведенню саме позивачем належними та допустимими у справі доказами.

У свою чергу винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання.

Проте банк у даному випадку отримавши платіжні доручення перевірив відповідність підпису позивача до наданих карток, та врахував те, що кошти які підлягали до перерахунку сплачувались на рахунки контрагентів позивача та державного бюджету. При цьому така практика існувала з моменту підписання договору банківського рахунку від 23.06.2005 року укладеного між позивачем та банком, та підтверджується поясненнями свідків у справі, які зазначили, що на протязі обслуговування позивача, останній разом із своїм чоловіком здійснювали такі платежі. Крім того, під час розгляду справи позивач взагалі не змогла відповісти з якими контрагентами вона здійснювала свою підприємницьку діяльність.

Таким чином, для правильного вирішення спору суду належало, перш за все, визначити підстави застосування цивільно-правової відповідальності (внаслідок порушення договору чи передбачених чинним законодавством цивільних прав позивача). Проте суд першої інстанції не з'ясував, що дії банку не спричинили завдання збитків позивачу.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів спричинення позивачу збитків в розумінні ст. 22 ЦК України, заяв позивача про стягнення з отримувачів за платіжними дорученнями безпідставно отриманих коштів та доказів неможливості такого стягнення, висновки суду щодо виникнення збитків внаслідок проведення такого перерахування є безпідставними.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України, передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

Як встановлено матеріалами справи, вбачається наявність вини лише, з боку ОСОБА_3, що установлено ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10.04.2008 року.

При цьому закриття кримінальної справи з підстав застосування до винної особи амністії не звільняє таку особу від відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що позивач не позбавлений можливості звернутись із позовом до ОСОБА_3, вина якого доведена в повному обсязі. При цьому колегія судців критично відноситься до дій позивача, який безпідставно покладає матеріальну та моральну шкоду на банк, за злочинні дії ОСОБА_3.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009 №14 встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК України.

За таких підстав, оскільки судовими рішеннями у кримінальній справі доведена лише вина ОСОБА_3, тому відсутні підстави для стягнення з банку матеріальної та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа, має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Місцевий суд на зазначені вимоги не звернув уваги, та безпідставно без належного обґрунтування прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення відповідача моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 11 ЦПК України стягуючи з відповідача моральну та матеріальну шкоду з підстав передбачених ст.ст. 321, 386, 526, 610-611 ЦК України, на які не посилалась позивач в позовній заяві. При цьому в матеріалах справи відсутні заяви позивача про зміну підстав позову, тощо.

Тобто, суд на зазначене уваги не звернув та самовільно змінив правову підставу заявленого позову.

Виходячи із вищевикладеного, заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, за наявності таких підстав: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2012 року скасувати.

В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу мо же бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.