Рішення № 26476730, 25.09.2012, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2012 р. Справа №18/1541/12

за позовом Приватного підприємства "Агрохім", 25009, м. Кіровоград, вул. Комарова, 74

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-сад", 38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Облачна, 1

про стягнення грошових коштів у 81 290,19 грн.

Суддя Сірош Д.М.

Представники:

від позивача: Кульчевська Н.А., довір. від 06.10.2011 р.

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 81290,19 грн. по договору купівлі-продажу № 60 від 07.05.2012 р.; з них: 41 903,00 грн. - основний борг, 1 573,58 грн. - проценти за користування коштами; 1 188,21 грн. - пеня, 36 625,40 грн. - штраф.

Представник позивача у засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити його у повному обсязі.

Відповідач не скористався наданими йому ст. 22 ГПК України правами для захисту своїх інтересів, а саме: його представник в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, відзив на позов не надав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97р. гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Оскільки, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином позивача та відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання, згідно з п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України (від 10.12.2002р. №75), а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

07.05.2012 року між ПП "Агрохім" (Продавець) та ТОВ "Полтава-сад" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 60.

Відповідно до умов вказаного договору Продавець зобов'язується передати у власність покупцю відповідно до специфікації до Договору, яка є його невід'ємною частиною причіп самонавантажувач SPK 31, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму в розмірі та порядку, передбаченому договором.

Відповідно до договору купівлі-продажу, рахунку-фактури № АХ-0000479 від 16.05.2012 р., акту приймання-приймання передачі від 18 травня 2012 р. відповідачу було передано причіп самонавантажувач SPK 31 та фільтр до причепу SPK 31 на загальну суму 374 861,00 гр., що підтверджується видатковими накладними № АХ-0000963 від 16.05.2012 р., № АХ-0001017 від 18.05.2012 р. (а. с. 16-17) та довіреністю № 218 від 31.05.2012 р. на отримання товару від ПП „Агрохім" (а. с. 18).

Відповідно до п. 4.2 договору купівлі-продажу № 60 від 07.05.2012 року, оплата 70% від загальної суми договору здійснюється Покупцем на протязі двох робочих днів після повідомлення Продавця про наявність Товару на складі Продавця, але не пізніше дня отримання Товару.

Незважаючи на неповну оплату, ПП "Агрохім"18 травня 2012 року поставило обумовлений в вищевказаному Договорі товар.

Товар було прийнято, видаткові накладні та Акт приймання-передачі причепа-навантажувача підписані сторонами (а. с. 16,17).

Як зазначає позивач, відповідач частково виконав свої зобов'язання згідно Договору купівлі-продажу № 60 від 07.05.2012 року, здійснивши оплату за товар в розмірі 332 958,00 грн.: 07.05.2012р. - платіжне доручення № 3578 на суму 133 183,20 грн., 16.05.2012р.- платіжне доручення № 3664 на суму 199 774,80 грн., 16.05.2012р. - платіжне доручення № 3665 на суму 3 500,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача, яку просить стягнути позивач на свою користь складає 41 903,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу товару.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також, статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається із приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів чинного законодавства, зокрема, ст. 692 Цивільного кодексу України, не оплатив отриманий товар у встановлені у договорі строки.

Доказів на підтвердження відсутності у відповідача боргу перед позивачем у засіданні надано не було.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 41 903,00 грн. обґрунтовані, підтверджені документально, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

У позовній заяві позивач також заявляє вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 1 188,21 грн. за порушення термінів оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В договорі купівлі-продажу №60 від 07.05.2012 року (пункт 6.5 договору) сторони встановили, що у випадку несвоєчасного розрахунку за товар, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення здійснення Покупцем розрахунків.

Враховуючи факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати товару суд задовольняє позов в частині стягнення пені частково в сумі 944,15 грн. в зв'язку з простроченням оплати за причіп-самонавантажувач з огляду на наступне:

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, приписами ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, неустойка -це один із способів забезпечення виконання зобов'язань, який має додатковий характер. Правочин щодо встановлення способу забезпечення виконання зобов'язання має бути укладено тільки в письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання.

Договором купівлі-продажу № 60 від було забезпечено виконання зобов'язання лише щодо своєчасної оплати за причіп-самонавантажувач SPK 31. Предметом договору купівлі-продажу був саме вказаний причіп.

Передача фільтру до причіпу не була предметом договору № 60 від 07.05.2012 р.

Фільтр було передано згідно накладної № АХ-0001017 від 18.05.2012 р.

Таким чином, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 244,06 грн. за несвоєчасну оплату за фільтр до причіпу.

Крім того, п. 6.6. договору передбачено, що у випадку порушення сторонами умов договору, винна сторона сплачує штраф у розмірі 10% від загальної суми договору.

Згідно специфікації до договору загальна сума договору складає 366 254,00 грн. (в тому числі ПДВ 6 1 042,33 грн.).

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 36 625,40 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (вказаної правової позиції дотримується Верховний суд України в Постановах №06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 р., № 20/246-08 від 09.04.2012 р.).

В пункт 6.5 договору сторони також встановили, що у випадку несвоєчасного розрахунку за товар, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних, що складає 1 573,58 грн. за період з 18.05.2012 р. по 25.07.2012 р.

Суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги, виходячи з наступного:

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 6.5 договору купівлі-продажу в розмірі 25% річних.

Як досліджено судом за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 6.5 договору купівлі-продажу сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення здійснення Покупцем розрахунків.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одна й те саме правопорушення (вказаної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 12.12.2011 р. по справі № 07/238-10).

За таких обставин вимога про стягнення 25% річних за користування грошовими коштами не підлягає задоволенню.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32-33, 43-44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-сад", 38751, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Облачна,1 (код ЄДРПОУ 31034773, р/р 26006100122319 в ПОД АТ "Райффайзен банк Аваль" м. Полтава, МФО 331605) на користь Приватного підприємства "Агрохім", 25009, м. Кіровоград, вул. Комарова, 74 ((р/р 26005000001001 в ПАТ "Креді Агріколь Банк" в м. Київ, МФО 300614, код ЄДРПОУ 23694198) - 41903,00 грн. основного боргу, 944,15 грн. пені, 36625,40 грн. штрафу, 1588,67 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог -відмовити.

Суддя Сірош Д.М.

Повне рішення складено: 27.09.2012 р.