Рішення № 26476022, 10.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.12 р. Справа № 5006/13/79/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь»-металургійний завод", м. Донецьк

про: стягнення 42765грн.65коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Кріпак Д.В. за довіреністю № 1/05-к від 30.12.2011р.;

від відповідача - не з'явився

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні

оголошувалась перерва з 20.09.2012р. до 10.10.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (далі - позивач) звернулося з позовом до господарського суду Донецької області, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь»-металургійний завод", м. Донецьк (далі - відповідач) 3% річних у сумі 7363грн.14коп., індекс інфляції в сумі 2185грн.00коп. та пеню в сумі 33217грн.51коп.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідач своєчасно не виконав рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012, останній просить захистити порушене право шляхом відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та також стягнути з відповідача суму пені через прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 20.09.2012р. у зв'язку із відрядженням судді Макарової Ю.В. справа № 5006/13/79/2012 передана на розгляд судді Архипенко О.М.

20.09.2012р. позивач через канцелярію суду надав довідку за підписом генерального директора від 19.09.2012р. № 1/05-к-2009/1, відповідно до якої присуджена до стягнення рішенням суду від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012 сума боргу в розмірі 436999грн.20коп. сплачена відповідачем 22.08.2012р., внаслідок чого державною виконавчою службу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до протоколу судового засідання відповідач у судовому засіданні 20.09.2012р. проти позовних вимог заперечував, просив суд відкласти розгляд справи для підготовки відзиву на позов.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду від 01.10.2012р. справу № 5006/13/79/2012 передано на розгляд судді Макарової Ю.В.

В судовому засіданні 10.10.2012р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення в цьому судовому засіданні, відповідач участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечив, вимоги ухвали суду від 05.09.2012р. так і не виконав, письмово свою позицію по суті спору не виклав.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та вирішення спору по суті.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.05.2012р., стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод", м. Донецьк на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя суму основного боргу в розмірі 436999грн.20коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 8739грн.98коп.

Вказане рішення набрало законної сили.

Судове рішення від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012 відповідачем повністю виконано 22.08.2012р., про що свідчить довідка за підписом генерального директора ПАТ "Запоріжтрансформатор» від 19.09.2012р. № 1/05-к-2009/1.

Позивач, посилаючись на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № РР003759/233396дс від 15.06.2011р., звернувся до суду за захистом порушеного права, яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та стягненні штрафних санкцій у вигляді пені, яка передбачена договором № РР003759/23396дс від 15.06.2011р. за прострочку виконання зобов'язань за цим договором, а саме, просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 7363грн.14коп., індекс інфляції в сумі 2185грн.00коп. та пеню в сумі 33217грн.51коп., нарахованих на суму боргу, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Предметом спору по справі № 5006/13/26/2012 є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 436999грн. 20коп., підставою позову є неналежне виконанням відповідачем умов п.5.3.4. договору № РР003759/23396дс від 15.06.2011р. щодо здійснення четвертого платежу за погоджений сторонами у договорі товар.

Сутність спору між сторонами полягав у остаточному розрахунку, який складає 10% від суми договору, що складає 376999грн.20коп., в тому числі ПДВ 20% 62833грн.20коп. та вартості інженерних послуг по шеф-монтажу обладнання в розмірі 60000грн.00коп., загалом 436999грн.20коп.

Зобов'язання відповідача щодо здійснення на виконання умов п. 5.3.4 договору № РР003759/233396дс від 15.06.2011р. остаточного платежу ґрунтуються на поставці продукції за залізничними накладними, обсяг цього зобов'язання визнано рішенням господарського суду Донецької області від 09.04.2012р. по справі № 5006/13/26/2012.

Судовим рішенням по справі № 5006/13/26/2012 встановлений факт прострочення відповідачем оплати продукції.

Так, рішенням суду встановлено, що оскільки товар був поставлений 22.11.2011р., то граничний строк перерахуванням відповідачем суми в розмірі 436999грн.20коп. відповідно до умов п. 5.3.4 договору № РР003759/233396дс від 15.06.2011р. наступив для відповідача 21.01.2012р.

В силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, встановлені рішенням суду по справі № 5006/13/26/2012 обставини не потребують доказування.

Суд зазначає, що позивачем в межах справи № 5006/13/26/2012 заявлялись лише вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, що є його правом.

В розглядуваємій справі позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 33217грн.51коп. за період з 24.01.2012р. по 24.07.2012р.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, сторонами у п. 7.2.1.2. договору № РР003759/233396дс від 15.06.2011р передбачено, що за прострочення виконання зобов'язань, встановлених в п.п. 5.3.2., 5.3.3., 5.3.4. данного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно оплаченої суми, за кожний день просторочення платежу, але не більше 5% від ціни товару.

Оцінивши вимоги позивача в цій частині, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування пені здійснюється з врахуванням вимог частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, пунктів 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а саме, розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже встановлено, рішенням суду по справі № 5006/13/26/2012 граничний строк перерахування відповідачем суми в розмірі 436999грн. 20коп. наступив для відповідача 21.01.2012р., отже з 22.01.2012р. у позивача виникли підстави для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, граничним днем нарахування пені є 22.07.2012р.

Вимоги позивача відносно нарахування пені з 23.07.2012р. по 24.07.2012р. суперечать статті 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Суд перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені за формулою С х 2 ОСД х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення, за період з 24.01.2012р. по 22.03.2012р. на суму боргу 436999грн.20коп. вважає, що нарахована за цей період сума пені в розмірі 10948грн.99коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період та зробивши власний арифметичний розрахунок пені за вищевказаною формулою за період з 23.03.2012р. по 22.07.2012р. на суму боргу 436999грн.20коп. встановив, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума пені в розмірі 21909грн.82коп.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 32858грн.81коп., у зв'язку з чим суд відмовляє в стягненні пені в сумі 358грн.70коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 2185грн.00коп., розраховані за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р. включно, та 3% річних у сумі 7363грн.14коп. за період з 24.01.2012р. по 15.08.2012р.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України , ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України , зокрема за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України .

Також в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 509, 625 ЦК України викладена позиція, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Дослідивши розрахунки 3% річних та інфляційних суд вважає заявлений позивачем період їх нарахування обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Основною підставою нарахування індексу інфляції та 3% річних є прострочення виконання зобов'язання боржником, у зв'язку з чим у кредитора виникає право вимагати оплати нарахованих інфляційних витрат та 3% річних за весь час не оплати боржником суми заборгованості. У зв'язку з тим, що сума основного боргу в розмірі 436999грн.20коп., як стверджує позивач, була оплачена відповідачем тільки 22.08.2012р., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, то позивач має право нараховувати 3% річних та інфляційні витрати починаючи з 22.01.2012р. до дня повного виконання рішення (припинення грошового зобов'язання відповідача).

Як вбачається із представлених позивачем розрахунків, останній здійснює нарахування 3% річних з 24.01.2012р., інфляційних з 01.02.2012р., що є його правом.

Суд перевіривши арифметичні розрахунки позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення та в частині стягнення інфляційних витрат за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, вважає, що заявлений позивачем розмір 3% річних у сумі 7363грн.14коп. та інфляційних витрат у сумі 2185грн.00коп. є обґрунтованим, а вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 2185грн.00коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 7363грн.14коп., 32858грн.81коп.-пеня..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 546, 548, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85,111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод", м. Донецьк про стягнення 3% річних у сумі 7363грн.14коп., інфляційних втрат в сумі 2185грн. 00коп. та пені в сумі 33217грн.51коп. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь»-металургійний завод" (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. І. Ткаченко, 122, код ЄДРПОУ 30939178) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (юридична адреса: 69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, будинок 3, код ЄДРПОУ 00213428) суму інфляційних нарахувань у розмірі 2185грн.00коп., 3% річних в розмірі 7363грн.14коп., пеню в сумі 32858грн.81коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1596грн.00коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 10.10.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.