Рішення № 26475871, 10.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.12 р. Справа № 5006/13/80/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали справи

за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод", м. Донецьк

про: стягнення 527734грн.69коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Кріпак Д.В. (за довіреністю № 1/05-к від 30.12.2011р.);

від Відповідача -Животов О.А. за довіреністю № 1013 від 15.05.2011р.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні

20.09.2012р. оголошувалась перерва до 10.10.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонере товариство "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя (далі - позивач) звернулося з позовом до господарського суду Донецької області, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод", м. Донецьк (далі - відповідач) 3% річних у сумі 99011грн.69коп., інфляційні втрати в сумі 39435грн. 25коп. та пеню в сумі 389287грн.75коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскільки відповідач своєчасно не виконав рішення господарського суду від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012, останній просить захистити порушене право шляхом відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та також стягнути з відповідача пеню через прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 20.09.2012р. у зв'язку із відрядженням судді Макарової Ю.В. справа № 5006/13/80/2012 передана на розгляд судді Архипенко О.М.

20.09.2012р. позивач через канцелярію суду надав довідку за підписом генерального директора від 19.09.2012р. № 1/05-к-2009/2, відповідно до якої рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012 є повністю не виконаним, станом на 19.09.2012р. позивач не отримував наказ суду на примусове виконання вказаного рішення.

Відповідно до протоколу судового засідання відповідач у судовому засіданні 20.09.2012р. проти позовних вимог заперечував, просив суд відкласти розгляд справи для підготовки відзиву на позов.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду від 01.10.2012р. справа № 5006/13/80/2012 передана на розгляд судді Макарової Ю.В.

В судовому засіданні 10.10.2012р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної правової позиції по суті спору, наполягав на прийнятті рішення в цьому судовому засіданні; відповідач вимоги ухвали суду від 05.09.2012р. так і не виконав, письмово свою позицію по суті спору не виклав.

Суд вважає, що матеріали справи є достатніми для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин та вирішення спору по суті.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.06.2012р., припинено провадження у справі № 5006/39/5/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь"- металургійний завод", м. Донецьк в частині стягнення основного боргу в сумі 2789012,00грн., позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь"- металургійний завод", м. Донецьк на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя основний борг в сумі 5098037,80грн., пеню в сумі 316323,37грн., 3% річних в сумі 61258,68грн., інфляційні в сумі 10000,00грн., витрати за судовим збором в сумі 61206,79грн.

Вказане рішення набрало законної сили.

Згідно довідки за підписом генерального директора та головного бухгалтера ПАТ "Запоріжтрансформатор" станом на 19.09.2012р. рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012 є повністю не виконаним, наказ на виконання рішення суду господарським судом не видався та відповідно до виконавчої служби не пред'являвся.

Вказане не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Позивач, посилаючись на невиконання рішення суду по справі № 5006/39/5/2012, прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № РР00/22868дс від 11.04.2011р., звернувся до суду за захистом порушеного права, яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та також просить суд стягнути з відповідача штрафні санкцій у вигляді пені, яка передбачена договором № РР00/22868дс від 11.04.2011р. за прострочку виконання зобов'язань за цим договором, а саме, просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 39435грн.25коп., 3% річних у розмірі 99011грн.69коп. та пеню в сумі 389287грн.75коп.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Предметом спору по справі № 5006/39/5/2012 є стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 7887050грн. 00коп., підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов п. 5.3.3 та 5.3.4 договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. щодо здійснення третього та четвертого платежу за погоджений сторонами у договорі товар.

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012 встановлено, що зобов'язання відповідача щодо належного виконання умов п. 5.3.3 та п. 5.3.4 договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. по здійсненню третього платежу - 45% від суми зазначеної в п. 5.1.4 договору (53961000грн.00коп.), що складає 24282450грн.00коп., в тому числі ПДВ 20% 4047075грн.00коп. та четвертого платежу -5% від суми зазначеної в п. 5.1.4 даного договору, що складає 2698050грн.00коп., в тому числі ПДВ 20% 449675грн.00коп. та 100% від суми, вказаної в п. 5.1.8 договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р., що складає 189000грн.00коп. з ПДВ, з урахуванням здійснених часткових оплат, так і залишились не виконаним.

В силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, встановлені рішенням суду по справі № 5006/13/26/2012 обставини не потребують доказування.

Відповідач не надав суду доказів сплати присудженої до стягнення рішенням господарського суду Донецької області по справі № 5006/39/5/2012 суми основного боргу.

В розглядуваємій справі позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р., нараховані на суму боргу 5000000грн.00коп. та суму боргу 2887050грн.00коп.; 3% річних у сумі 99011грн.69коп., нараховані на суму боргу 5000000грн.00коп. за період з 31.01.2012р. по 09.04.2012р., на суму боргу 2210987грн.80коп. за період з 10.04.2012р. по 15.08.2012р. та на суму боргу 2887050грн.00коп. за період з 31.01.2012р. по 15.08.2012р.; пеню в сумі 389287грн.75коп., нараховану за прострочку оплати відповідно до п. 5.3.3 договору на суму боргу 5000000грн.00коп. за період з 31.01.2012р. по 09.04.2012р., на суму боргу 2210987грн.80коп. за період з 10.04.2012р. по 04.05.2012р., за прострочку оплати відповідно до п. 5.3.4 договору за період з 31.01.2012р. по 31.07.2012р. на суму боргу 2887050грн.00коп.

Як вже зазначалось вище, підставою позову по справі № 5006/39/5/2012 є неналежне виконанням відповідачем умов п. 5.3.3 та п.5.3.4. договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. щодо здійснення третього та четвертого платежів за погоджений сторонами у договорі товар.

Відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012, як зазначає позивач всупереч умов договору відповідач свої зобов'язання зі здійснення третього етапу платежу належним чином не виконував, перерахувавши лише суму в розмірі 19282450грн.00коп. від належної суми в розмірі 24282450грн.00коп., допустивши при цьому прострочення виконання грошового зобов'язання в цій частині на суму 24274948,00грн. в 14 днів, на суму 12092948,00грн в 5 днів, на суму 5000000,00грн в 69 днів. Отже, факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, визначного умовами п. 5.3.3 договору, встановлений вказаним рішенням суду.

Рішенням суду від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012 конкретний строк виникнення у позивача права вимагати від відповідача оплати відповідно до п. 5.3.4 договору четвертого платежу в загальному розмірі 2887050грн.00коп. не визначений, однак відповідно до умов договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. та за змістом рішення вбачається, що останній платіж, що складає 5% ціни товару, зазначеної в п. 5.1.4 договору, та вартість послуг по шеф-монтажу обладнання повинен бути сплачений покупцем (відповідачем) за фактом введення обладнання в експлуатацію, але у будь-якому разі не пізніше 60 календарних днів з моменту поставки обладнання згідно із п. 3.1 договору.

Датою поставки згідно з п.3.6 договору є дата передачі товару вантажоперевезнику, яка визначається датою на штампі залізничної квитанції про приймання вантажу.

Суд під час розгляду справи № 5006/39/5/2012 встановив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, здійснивши поставку погодженого сторонами обладнання за залізничними накладними від 19.11.2011р., від 24.11.2011р., від 25.11.2011р., від 26.11.2011р., від 30.11.2011р., про що свідчать відмітки станції відправлення про прийняття вантажу до перевезення.

Таким чином, виходячи із змісту договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. та рішення від 11.04.2012р. суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5.3.4 договору четвертий платіж у сумі 2887050грн.00коп. повинен бути сплачений відповідачем до 29.01.2012р., а вже з 30.01.2012р. почалося прострочення виконання ним свого грошового зобов'язання.

В ході розгляду справи № 5006/39/5/2012 судом встановлено, що відповідач 10.04.2012р. частково сплатив наявну суму боргу в розмірі 7887050грн.00коп., що виникла на підставі п. 5.3.3 та п. 5.3.4 договору, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2789012грн.20коп., внаслідок чого вартість товару в сумі 5098037грн.80коп. залишилась неоплаченою.

Рішенням суду від 11.04.2012р. по справі № 5006/39/5/2012 через прострочку виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, на підставі п. 7.2.1.2 договору з відповідача стягнуто пеню в сумі 316323грн.37коп., а також 3% річних у сумі 61258грн.68коп., нарахованих позивачем за період з 04.11.2011р. по 17.11.2011р. на суму боргу 24274948, за період з 18.11.2011р. по 22.11.2011р. на суму боргу 12092948грн.00коп., за період з 23.11.2011р. по 30.01.2012р. на суму боргу 5000000грн.00коп. та інфляційні в сумі 10000грн.00коп. за грудень 2011р.

Отже, вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних через неналежне виконання відповідачем умов п. 5.3.4 договору позивачем в межах справи № 5006/39/5/2012 не заявлялись.

В розглядуваємій справі позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 389287грн.75коп., нараховану за прострочку оплати відповідно до п. 5.3.3 договору на суму боргу 5000000грн.00коп. за період з 31.01.2012р. по 09.04.2012р., на суму боргу 2210987грн.80коп. за період з 10.04.2012р. по 04.05.2012р., за прострочку оплати відповідно до п. 5.3.4 договору за період з 31.01.2012р. по 31.07.2012р. на суму боргу 2887050грн.00коп.

Оцінивши вимоги позивача в цій частині, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, сторонами у п. 7.2.1.2 договору № РР00/22868дс від 11.04.2011р. передбачено, що за прострочення виконання зобов'язань, встановлених в п.п. 5.3.2, 5.3.3., 5.3.4. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несвоєчасно оплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, але не більше 5% від ціни товару.

Нарахування пені здійснюється з врахуванням вимог частини 2 статті 343 Господарського кодексу України, пунктів 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а саме, розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що позивач правомірно в даній справі починає нараховувати пеню та 3% річних за прострочення оплати залишку третього платежу в сумі 5000000грн.00коп. з 31.01.2012р., інфляційні витрати з 01.02.2012р.; позивачем при розрахунку пені за період з 10.04.2012р. по 04.05.2012р. та 3% річних за період з 10.04.2012р. по 15.08.2012р. на суму боргу 2210987грн.80коп. вірно врахована здійснена відповідачем частково оплата в сумі 2789012грн.90коп.; обраний позивачем момент виникнення права вимагати від відповідача на підставі п. 5.3.4 договору здійснення четвертого платежу в сумі 2887050грн.00коп. - 31.01.2012р. не суперечить визначеному судом моменту виникнення права вимоги.

Суд перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за формулою С х 2 ОСД х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, 2 ОСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення, яка нарахована на підставі п. 5.3.3 договору за прострочення оплати третього платежу встановив:

- за період з 31.01.2012р. по 22.03.2012р. включно на суму боргу 5000000грн.00коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є нарахована позивачем сума пені в розмірі 110411грн.60коп.;

- за період з 23.03.2012р. по 09.04.2012р. включно на суму боргу 5000000грн.00коп. нарахована позивачем сума пені в розмірі 36985грн.50коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений позивачем період, а отже є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;

- за період з 10.04.2012р. по 04.05.2012р. включно на суму боргу 2210987грн.80коп. нарахована позивачем сума пені в розмірі 22715грн.14коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений позивачем період, а отже підлягає задоволенню.

Перевіривши за вище вказаною формулою здійснений позивачем розрахунок пені за прострочку оплати четвертого платежу відповідно до п. 5.3.4 договору, суд встановив:

- нарахована за період з 31.01.2012р. по 22.03.2012р. включно на суму боргу 2887050грн.00коп. пеня у розмірі 63752грн.76коп. є обґрунтованою;

- суд не погоджується з нарахуванням пені у розмірі 155422грн.75коп. за період з 23.03.2012р. по 31.07.2012р. включно на суму боргу 2887050грн.00коп., оскільки як вже встановлено судом, прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо здійснення у виконання умов п. 5.3.4 договору остаточної оплати вартості поставленого товару почалося з 30.01.2012р., отже враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, граничним днем нарахування пені є 30.07.2012р. Вимоги позивача відносно нарахування пені 31.07.2012р. суперечать статті 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

За власним підрахунком суду пеня за період з 23.03.2012р. по 30.07.2012р. включно на суму боргу 2887050грн.00коп. становить 154239грн.66коп., яка і підлягає задоволенню.

У зв'язку з викладеним суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені в сумі 1183грн.09коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р., нараховані на суму боргу 5000000грн.00коп. та суму боргу 2887050грн.00коп.; 3% річних у сумі 99011грн. 69коп., нараховані на суму боргу 5000000грн. 00коп. за період з 31.01.2012р. по 09.04.2012р., на суму боргу 2210987грн.80коп. за період з 10.04.2012р. по 15.08.2012р. та на суму боргу 2887050грн.00коп. за період з 31.01.2012р. по 15.08.2012р.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'зальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 509, 625 ЦК України викладена позиція, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Дослідивши розрахунки 3% річних та інфляційних суд вважає заявлений позивачем період їх нарахування обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Основною підставою нарахування індексу інфляції та 3% річних є прострочення виконання зобов'язання боржником, у зв'язку з чим у кредитора виникає право вимагати оплати нарахованих інфляційних витрат та 3% річних за весь час не оплати боржником суми заборгованості. У зв'язку з тим, що присуджена до стягнення рішенням суду по справі № 5006/39/5/2012 сума основного боргу в розмірі 5098037грн.80коп., як стверджує позивач взагалі не була оплачена відповідачем, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, то позивач має право нараховувати 3% річних та інфляційні витрати починаючи з моменту виникнення права вимоги до дня повного виконання рішення (припинення грошового зобов'язання відповідача).

Суд перевіривши арифметичні розрахунки позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення та в частині стягнення інфляційних витрат за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство" з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3% у сумі 99011грн.69коп. та інфляційних витрат в сумі 39435грн.25коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов'язання відповідача на підставі договору чи глави 50 Цивільного кодексу України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов'язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 39435грн.25коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 99011грн.69коп., 388104грн.66коп. - пеня.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 546, 548, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85,111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод", м. Донецьк про стягнення 3% річних у сумі 99011грн.69коп., інфляційних втрат в сумі 39435грн.25коп. та пені в сумі 389287грн.75коп. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Донецьксталь-металургійний завод" (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. І. Ткаченко, 122, код ЄДРПОУ 30939178) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (юридична адреса: 69600, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, будинок 3, код ЄДРПОУ 00213428) суму інфляційних нарахувань у розмірі 39435грн.25коп., 3% річних в розмірі 99011грн.69коп., пеню в сумі 388104грн.66коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 10531грн.03коп.

В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 10.10.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2012р.

Суддя Макарова Ю.В.