Ухвала суду № 26474496, 16.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/95056/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року

у справі № 2а-1670/6649/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року, позов Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго»(позивач) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001402305 від 08 липня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Полтаваобленерго»витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Полтаваобленерго»з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01 січня 2008 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт № 5022/23-6/00131819 від 10 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001402305 від 08 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 558 309,14 грн. ( 447 085,36 грн. -основний платіж, 111 223,78 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством «Фірма Вольта», Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма «Вітраж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Татенерго», Товариством з обмеженою відповідальністю «Анклав-Техно», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Енергомашстрой», Товариством з обмеженою відповідальністю «Феропол», з огляду на відсутність факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемність договорів, укладених між ПАТ «Полтаваобленерго»та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав непідтвердження господарських операцій між ПП «Фірма Вольта», ПП ВКФ «Вітраж», ТОВ «Татенерго», ТОВ «Анклав-Техно», ТОВ «ПК «Енергомашстрой», ТОВ «Феропол»та їх постачальниками.

Також, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем здійснено ряд господарських операцій з купівлі товарів та робіт у ПП «Фірма Вольта», ПП ВКФ «Вітраж», ТОВ «Татенерго», ТОВ «Анклав-Техно», ТОВ «ПК «Енергомашстрой», ТОВ «Феропол», фактичне виконання яких підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Використання придбаних позивачем у контрагентів товарів та робіт у власній господарській діяльності підтверджується прибутковими ордерами, довідками підприємства, актами списання товарно-матеріальних цінностей, а також відповідачем під сумнів не ставиться.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту «а»пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ «Полтаваобленерго»включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Фірма Вольта», ПП ВКФ «Вітраж», ТОВ «Татенерго», ТОВ «Анклав-Техно», ТОВ «ПК «Енергомашстрой», ТОВ «Феропол»товарів та робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Крім того, судами встановлено, що на момент виписки на адресу позивача податкових накладних його контрагенти знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, про що мали відповідні Свідоцтва.

В свою чергу, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не були обвинувальні вироки судів щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ПП «Фірма Вольта», ПП ВКФ «Вітраж», ТОВ «Татенерго», ТОВ «Анклав-Техно», ТОВ «ПК «Енергомашстрой», ТОВ «Феропол».

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, а також від їх господарських взаємовідносин з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними договорами, наявність факту узгодженості його дій з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаність позивача з такими діями постачальників, то доводи податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Фірма Вольта», ПП ВКФ «Вітраж», ТОВ «Татенерго», ТОВ «Анклав-Техно», ТОВ «ПК «Енергомашстрой», ТОВ «Феропол»правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.