Ухвала суду № 26474478, 16.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2012 р. м. Київ К-17883/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2008 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року

у справі № 2-а-1130/08

за позовом Державного підприємства «Морське»

до Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року, позов Державного підприємства «Морське»(позивач) до Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000522301/0 від 18 липня 2008 року та № 0000532301/0 від 18 липня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Морське»3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2008 року, ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року та прийняття нового рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ДП «Морське»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої складено акт № 281/7/23-0/00412837 від 11 липня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000522301/0 від 18 липня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 978 266,00 грн. (942 485,00 грн. -основний платіж, 1 035 781,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000532301/0 від 18 липня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу) в розмірі 216 690,00 грн. (178 050,00 грн. -основний платіж, 38 640,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 11.29 статті 11 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням податкових зобов'язань з податку на додану вартість при здійсненні реалізації виноматеріалів в сільськогосподарській декларації № 1.

Крім того, встановлено порушення ДП «Морське» статті 63 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», статті 61 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) з огляду на неперерахування у встановлений законодавством термін частини прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2008 року в розмірі 178 050,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР до 01 січня 2009 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Галузевого стандарту України ГСТУ 202001-96 позивач обробляє виноматеріали, що в подальшому реалізуються підприємствам вторинного виноробства, які використовують вказану сировину для виготовлення вин.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1996 року № 365/96-ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір»передбачено, що цей перелік визначається й обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 06 лютого 1996 року № 30/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби», від 07 травня 1996 року № 178/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 178/96-ВР), від 24 травня 1996 року № 216/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них», від 11 липня 1996 року № 313/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)».

Згідно з абзацом 1 статті 2 Закону № 178/96-ВР на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності 2204 30), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції встановлена ставка акцизного збору в розмірі однієї гривні за один літр.

При цьому, слід зазначити, що в Законі № 178/96-ВР для визначення підакцизної продукції вживається слово «виноматеріали».

Разом з тим, саме по собі вживання у вказаному Законі слова «виноматеріали»не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки, самим Законом № 178/96-ВР до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Словом «напій»виходячи з його семантики позначається спеціально приготовлена рідина, призначена для пиття. Алкогольним напоєм, в свою чергу, є напій, який містить алкоголь.

Отже, до підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь, а тому виноматеріали не є підакцизними товарами.

Крім того, за змістом пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР зупинення дії пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону розповсюджується на два самостійних види продукції в залежності від походження: продукцію власного виробництва та продукцію, виготовлену на давальницьких умовах, у зв'язку з чим слід розуміти ці види продукції як самостійні, а не як один вид продукції з кількома кваліфікуючими ознаками.

При цьому, фраза «крім підакцизних товарів»стосується лише продукції, виготовленої на давальницьких умовах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, виноматеріали, що виробляє позивач, є продукцією його власного виробництва, ДП «Морське»у своїй діяльності має право застосовувати положення пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до пункту 1.9 статті 1 Закону № 334/94-ВР дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою-емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Як встановлено судами, органом управління позивача є Міністерство аграрної політики України, про що вказано в Статуті ДП «Морське».

За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2007 року № 68 «Про затвердження Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)»(далі -Постанова № 68), керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади постановлено забезпечити надходження до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до сфери їх управління (державні, в тому числі казенні, підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства), а також акціонерних, холдингових компаній, інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), функції з управління якими здійснюють зазначені органи, та їх дочірніх підприємств згідно із затвердженим цією постановою Порядком.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що Міністерство аграрної політики України не приймало жодного рішення щодо встановлення позивачу розміру дивідендів.

При цьому, колегія суддів вважає, що з огляду на приписи пункту 3 Постанови № 68 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що органи державної податкової служби не наділені правом щодо вжиття заходів з донарахування та сплати до державного бюджету господарськими організаціями частини чистого прибутку (доходу), а можуть лише контролювати повноту та своєчасність сплати такими організаціями частини прибутку.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2008 року та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 грудня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.