Постанова № 26473392, 09.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2012 р. Справа № 5019/1367/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Огороднік К.М. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Криворучко А.О.

від позивача - не з'явився

від відповідача 1 - Романюк В.В.

від відповідача 2 - Плотніцька С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна на рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.12 р. у справі № 5019/1367/12

за позовом Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна

до Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Київського апеляційного господарського суду

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 р. у справі №5019 1367/12 (суддя Павленко Є.В.) в задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Київського апеляційного господарського суду про визнання недійсним договору №17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна від 26.07.2012 р.. посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за №9954. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вказує, що укладений між відповідачами договір №17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна від 26.07.2012 р. суперечить положенням чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Зокрема зазначає, що спірний договір не відповідає вимогам Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про судоустрій та статус суддів", "Про здійснення державних закупівель", а також приписам Цивільного кодексу України, які регулюють відносини оренди. Так, зазначає, що приміщення за спірним договором перевищує 200 кв.м., а тому відповідач -1 не міг бути орендодавцем цього приміщення в силу приписів ст. 5 Закону "Про оренду державного та комунального майна". Зазначає, що об'єктом оренди є приміщення площею 4664 кв.м., яке не включає площі загального користування (коридори, туалети, тощо.), що в порушення ч.1 ст.2, ст. 19 вищезазначеного Закону та ст. 759 ЦК України використовуються безоплатно. Стверджує, що в порушення ст.797 ЦК України наймач не сплачує, плату за користування земельною ділянкою на якій розташована будівля. Зазначає, що в порушення ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладенню Договору не передував конкурс а сторонам безпідставно встановлена орендна плата за користування майном у розмірі 1,00 грн. на рік, що є нижчим рівня цін в розумінні ст.ст. 14,146 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи апеляційної скарги та просить її задоволити.

Позивач - Фонд державного майна України письмових пояснень з приводу апеляційної скарги не подав, явку представника в засідання не забезпечив.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу з доводами прокурора не погоджується та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що посилання прокурора на неотримання ДК "Газ України" чи бюджетом прибутків від оренди майна не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки договір укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України, яке видано в межах повноважень, передбачених ст.116 Конституції України, з метою забезпечення належного функціонування Київського апеляційного господарського суду. Також вказує, що Фонд державного майна України не може виступати орендодавцем цього майна, оскільки останнє придбане ДК "Газ України" на основі договору купівлі-продажу № 17/04-1080 від 21.10.2008, за рахунок коштів, отриманих у результаті власної господарської діяльності. При цьому, заперечуючи твердження прокурора про безоплатне користування орендарем площами загального користування зазначає, що з огляду на ст. 186 ЦК України площі загального користування (коридори, туалети, тощо) є приналежними до об'єкту оренди та служать найбільш повному і найкращому використанню головної речі, якою є орендована частина будівлі по вул. Шолуденка 1, у м. Києві. Звертає увагу, що ДК "Газ України" дотримано всі вимоги чинного законодавства України та Статуту при укладенні із Київським апеляційним господарським судом договору оренди.

Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу з доводами прокурора також не погоджується та вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначає, що посилання прокурора на порушення положень ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при укладенні оскаржуваного договору є безпідставним, з огляду на ст.5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 328 ЦК України, оскільки об'єкт оренди є приватною власністю. Також, посилання прокурора на не включення до предмету оскаржуваного договору площ загального користування, що на його думку, зумовить безоплатне користування ними, та свідчить про порушення положень ст. 19 вищезазначеного закону, ст. 759 ЦК при укладенні договору, вважає безпідставним з огляду на ст.ст. 182, 186,187 ЦК України. Пунктом 282.1.3. ст. 282 Податкового кодексу України та враховуючи, що відповідач 2 є бюджетною організацією спростовуються твердження прокурора про не визначення в умовах договору положень, які б передбачали обов'язок орендаря відшкодовувати плату за землю, що в свою чергу могло б свідчити про недійсність договору. Зазначає, що твердження прокурора про порушення положень ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 760, 793 ЦК України оскільки у орендодавця відсутній правовстановлюючий документ на об'єкт оренди, є безпідставними, з огляду на свідоцтво про право власності та договір купівлі продажу наявних в матеріалах справи. Також зазначає, що хибним є твердження прокурора про необхідність проведення конкурсу перед укладенням оскаржуваного договору, оскільки відповідач 2 є бюджетною організацією.

В судовому засіданні представники відповідачів підтримали викладені у відзивах заперечення та просять відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.12 р. у справі № 5019/1367/12 залишити без змін виходячи з насипного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції спір у справі стосується дійсності укладеного 26.07.2012 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (орендодавець) та Київським апеляційним господарським судом (орендар) договору №17/12-324 (найму) оренди нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого в реєстрі за №9954 (надалі - "Договір"), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування без права викупу частину нежитлової будівлі загальною площею 4 664 кв.м.. що розташована за адресою: м. Київ. вул. Шолуденка, 1.

При цьому, як на підставу недійсності Договору, прокурор вказує:

1) порушення положень статті 5 Закону, оскільки предметом спірної угоди є частина будівлі, площа якої перевищує 200 кв.м., а тому ДК "Газ України" не мала права на укладання такого договору;

2) надання права користування майном, яке не є предметом спірного правочину, а саме: невключення до предмету договору площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо);

3) передача в оренду за договором майна, що не виділене в натурі та на яке відсутній правовстановлюючий документ;

4) безпідставне встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. 00 коп. на рік та укладання договору без проведення конкурсу;

5) перевищення повноважень керівником орендаря при підписанні цієї угоди;

6) укладання договору орендодавцем без необхідного обсягу повноважень на вчинення вказаної дії;

7) укладення договору без проведення процедури державних закупівель.

За змістом ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовідносини за договором оренди можуть регулюватися цим законом незалежно від форми власності майна, що є об'єктом оренди (в т.ч. приватного за змістом ч. 5 ст. 1 Закону), при цьому за системним аналізом положення ст. 5 закону поширюються виключно на оренду державного та комунального майна, адже наведені в такій статті особи не можуть бути наймодавцями майна приватної форми власності.

Із змісту пунктів 1.1. 1.4 Статуту ДК "Газ Україна" вбачається, що компанія є дочірньою компанією НАК "Нафтогаз України", а остання є засновником компанії.

Пунктом 4.1 Статуту ДК "Газ України" майно компанії складається з основних засобів (фондів), оборотних засобів, активів, цінних паперів, а також інших активів, відображених у бухгалтерському обліку. Однією із підстав формування майна є набуття на підставах, не заборонених чинним законодавством України.

Згідно п.4.2 Статуту ДК "Газ України" компанія є власником майна, набутого в результаті господарської діяльності.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі договорів купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 р. та №17/05-1754 від 15.11.2005р. ДК "Газ України" згідно рішення правління НАК "Нафтогаз України" (протокол №101 від 27.09.2004 р.) придбано нерухоме майно - нежилі приміщення за адресою: м. Київ. вул. Шолуденка, 1, загальною площею 11 004.4 кв.м. (9 376.7 кв.м. + 1 627.7 кв.м.), а згідно технічного паспорту БТІ на момент укладання Договору їх площа становить 10 991.1 кв.м.

Таким чином, відсутні підстави вважати майно, що набуте ДК "Газ Україна" в процесі здійснення господарської діяльності державним майном чи майном, на яке поширюється режим управління державним майном.

Спірне майно перебуває у приватній власності ДК "Газ Україна", що виключає можливість поширення на спірні правовідносини (порядок укладання договору) ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, підстави вважати, що орендодавцем за оспорюваним договором мав бути Фонд державного майна України чи його регіональні відділення відсутні.

Частиною 1 ст. 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Із Договору та додатку №1 до нього вбачається, що об'єктом оренди є приміщення площею 4 664 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ. вул. Шолуденка. 1.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У відповідності до ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Статтею 187 Цивільного кодексу України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Таким чином, площі загального користування (коридори, вбиральні тощо), які. на думку прокурора, мають бути включені до предмету Договору, є саме допоміжними приміщеннями, що призначені для обслуговування та забезпечення експлуатації будівлі по вул. Шолуденка. 1 у м. Києві (в т.ч. нежилих приміщень площею 4 664 кв.м.. що передані в оренду відповідачу 2).

Тобто, в розумінні ст.ст. 186. 187 Цивільного кодексу України площі загального користування (коридори, вбиральні тощо) є приналежністю будівлі по вул. Шолуденка. 1 у м. Києві, яка, в свою чергу є головною річчю у розумінні вищевказаних норм законодавства (в т.ч. переданих відповідачу 2 на підставі Договору нежилих приміщень).

У відповідності до ч. 2 ст. 186 Цивільного кодексу України приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, об'єктами Договору правомірно визначено саме нежитлові приміщення, а включення площ загального користування (коридорів, вбиралень тощо) до об'єкту оренди за Договором не є обов'язковим.

Відсутність в умовах Договору положень які б передбачали обов'язок орендаря сплачувати (компенсувати) плату за землю не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки предметом Договору є передача частини належної відповідачу 1 будівлі, тобто, останній продовжує користуватися самою будівлею (іншими площами), що свідчить про продовження використання наймодавцем земельної ділянки у визначених межах.

Крім того, згідно із п. 282.1.3 ст. 282 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тобто, Київський апеляційний господарський суд, як бюджетна організація, що повністю утримується за рахунок коштів державного бюджету звільнений законодавством України від сплати податку на землю, що виключає можливість покладення на нього обов'язку як по сплаті податку на землю, так і компенсації його особі, що здійснює таку сплату, а тому відсутність в Договорі положень які б передбачати обов'язок відповідача 2 сплачувати (компенсувати) плату за землю не суперечить положенням чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 318 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Із наявних в матеріалах справи свідоцтва про право власності від 30.05.2012 р., договорів купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 р., №17/05-1754 від 15.11.2005 р. та висновків суду щодо власника майна вбачається, що відповідач 1 є власником нежилих приміщень в будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві загальною площею 11 004.4 кв.м.

В той же час із п. 3.2 Договору вбачається, що сторонами визначено загальну площу таких приміщень в будівлі по вул. Шолуденка. 1 у м. Києві у розмірі 10 991.1 кв.м.

В даному випадку, зменшення загальної площі спірних нежилих приміщень зумовлено проведенням опоряджувальних робіт та згідно технічного паспорту БТІ їх загальна площа становить саме 10 991.1 кв.м., а тому сторонами в п. 3.2 Договору правомірно було розраховано частку компенсації орендарем витрат орендодавця на утримання такої будівлі саме від загальної площі у розмірі 10 991.1 кв.м.

При цьому, визначення в п. 1.1 Договору загальної площі належних відповідачу 1 нежилих приміщень в будівлі по вул. Шолуденка. 1 в м. Києві у розмірі 9 376.70 кв.м., частина якої передана відповідачу 2 в оренду, зумовлено відображенням лише придбаних за договором купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 р. (свідоцтво про право власності від 30.05.2012 р.) нежилих приміщень та не спростовує висновку суду про наявність у відповідача згідно свідоцтва про право власності від 30.05.2012 р.. договорів купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 р., №17/05-1754 від 15.11.2005 р. права власності на нежилі приміщення в будівлі по вул. Шолуденка, 1 у м. Києві загальною площею 11 004.4 кв.м. (згідно технічного паспорту БТІ - 10 991.1 кв.м.), які складаються з підвалу, п'яти поверхів та мансарди-їдальні.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, зокрема, будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо.

Тобто, видане за наслідками реєстрації права власності на нежитлові приміщення свідоцтво та договори купівлі-продажу є правовстановлюючими документами як на такі нежилі приміщення в цілому, так і на окремо визначені приміщення, а в розумінні Закону України ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" одержання правовстановлюючого документу на частину площі цих приміщень при наявності таких документів на всі належні приміщення не є можливим у зв'язку із неможливістю подвійної реєстрації прав на одне й те саме майно.

Враховуючи, що предметом Договору є частина нежилих приміщення, розташованих в будівлі по вул. Шолуденка. 1 у м. Києві, право власності відповідача 1 на які підтверджується свідоцтвом про право власності від 30.05.2012 р. та договорами купівлі-продажу №17/04-1080 від 21.10.2004 р., №17/05-1754 від 15.11.2005 р., то правові підстави для здійснення окремої реєстрації права власності на такі приміщення та отримання окремого свідоцтва (в т.ч. з метою передання їх в оренду) відсутні.

Додаток № 1 до Договору містить індивідуальні ознаки нежилих приміщень, які передані відповідачу 2 в користування за Договором, що в розумінні ст. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 760 Цивільного кодексу України свідчить про можливість передання такого майна в оренду, а чинним законодавством України не передбачено обов'язку наймодавця при передачі частини будівлі в оренду, здійснення його виділення в натурі.

Таким чином, відсутність окремого правовстановлюючого документу на об'єкт оренди за Договором та не виділення такої частки майна в натурі в даному випадку не суперечить положенням ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст. 760. 793 Цивільного кодексу України, а тому не може бути підставою для визнання Договору недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання прокурора на наявність накладеного державним виконавцем арешту на будівлю по вул. Шолуденка. 1 у м. Києві як на підставу неможливості передачі спірних приміщень в оренду є безпідставним, оскільки по-перше, передача майна в користування (оренду) іншій особі не зумовлює його відчуження, метою заборони чого є накладення арешту, по-друге, накладення такого арешту зумовлено помилкою державного виконавця при визначені боржника, що підтверджується відповідною постановою.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Підстави для незастосування розпорядження Кабінету Міністрів України №366-р від 13.06.2012 р. згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України у суду відсутні, оскільки згідно пунктів 5. 10 частини 1 ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів України покладено між іншим функцію по управлінню об'єктами державної власності, яку виший орган виконавчої влади має здійснювати відповідно до закону, а також виконання інших функції, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

З урахуванням положень Статутів НАК "Нафтогаз України" та ДК "Газ Україна" і статусу майна, що є об'єктом оренди, в розумінні ст. 22 Господарського кодексу України ДК "Газ Україна" є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, а держава має право вирішального впливу на діяльність ДК "Газ Україна" через НАК "Нафтогаз Україна" в т.ч. шляхом надання обов'язкових до виконання таким суб'єктом рішень.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Оскільки Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою (судом загальної юрисдикції), а ДК "Газ Україна" відноситься до державного сектору економіки, то розпорядження Кабінетом Міністрів України, яке спрямоване на забезпечення належних умов діяльності суду, прийнято в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 10 ч. 1 ст. 116. 130 Конституції України, пунктами 19. 25. 26 частини 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частин 6. 7 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".

Відповідно до п. 1 вказаної Методики її розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації. їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Зміст вказаного пункту та інших норм Методики не обмежує можливість їх поширення на оренду майна суб'єктів господарювання державного сектора економіки, до яких відноситься ДК "Газ України", а безпосередній зміст п. 10 Методики передбачає можливість встановлення спеціального розміру річної орендної плати в залежності від суб'єкту орендаря.

В розумінні ст. 130 Конституції України та ст.ст. 17. 26 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Київський апеляційний господарський суд є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету, а тому встановлення річної орендної плати у передбаченому п. 10 Методики розмірі є правомірним.

Визначений у такому порядку розмір орендної плати згідно ст. 14 Податкового кодексу України є звичайною ціною, оскільки по-перше, згідно статті 117 Конституції України розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковим до виконання, по-друге, критерієм встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. на рік є особа орендаря, яка в даному випадку відповідає переліку, вказаному в п.10 Методики.

Посилання апелянта на неотримання підприємством чи Державним бюджетом України коштів від оренди майна не ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства, оскільки розпорядження видано в межах передбачених ст. 116 Конституції України повноважень з метою забезпечення належного функціонування діяльності одного із органів законодавчої влади та дотримання ст. 130 Конституції України.

За змістом рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11.03.2010 р. №7-рп/2010 фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, правомірне встановлення спеціального розміру орендної плати, який підлягає сплаті судом за рахунок коштів Державного бюджету України виключає можливість недоотримання (в розумінні шкоди чи збитків) цим же бюджетом чи підприємством державного сектору економіки грошових коштів.

Колегія суддів не бере до уваги твердження прокурора про те, що укладення Договору без проведення конкурсу суперечить ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки Київський апеляційний господарський суд є бюджетною установою, а за змістом ч. 4 ст. 9 вказаного закону у разі надходження заяви про оренду майна від бюджетної установи оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без-проведення конкурсу.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що посилання прокурора як на порушення ст.ст. 9. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і на незастосування згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 р. № 366-р "Про розміщення Київського апеляційного господарського суду" через його незаконність, не ґрунтуються на правильному застосуванні вказаних норм.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.03,2010 р. № 7-рп/2010 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) визначено, що суди всіх юрисдикцій та рівнів є юридичними особами публічного права, а тому мають достатні правові підстави самостійно розпоряджатися цими коштами.

Статтею 82 Цивільного кодексу України передбачено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із п. І ч. 1 ст. 395 Цивільного кодекс України одним із видів речових прав на чуже майно є право володіння.

Таким чином, суд може бути суб'єктом правовідносин найму в передбаченому Главою 58 Цивільного кодексу України порядку.

Крім того, можливість бюджетної установи (організації) бути орендарем за Договором чітко передбачено:

по-перше, в частинах 3. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в яких, між іншим, визначено укладення договору навіть без проведення конкурсу:

по-друге, в статті 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення реформування нафтогазового комплексу", яка по суті дозволила дочірнім компаніям Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" здавати майно в найм (в т.ч. бюджетним установам).

Положення ст.ст. 145. 146 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлюють повноваження Державної судової адміністрації України в т.ч. щодо організації та забезпечення роботи судів, не виключаючи при цьому право суду, як юридичної особи публічного права, набувати цивільні права та обов'язки, спрямовані на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, яке в даному випадку здійснено згідно обов'язкового до виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 р. №366-р "Про розміщення Київського апеляційного господарського суду".

З урахуванням положень ст. 92 Цивільного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 24 та ст. 29 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" голова апеляційного суду є керівником юридичної особи публічного права, наділений правом виступати від імені суду у відносинах з іншими особами.

Отже, посилання прокурора на невідповідність орендаря за Договором положенням чинного законодавства України та як наслідок перевищення повноважень керівником орендаря є безпідставними, а тому висновок суду першої інстанції в даній частині є правомірним.

За змістом ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення ДК "Газ Україна" як юридичної особи правові підстави для висновку про відсутність у відповідача 1 на момент укладення Договору цивільної правоздатності відсутні, а саме по собі прийняття органом управління такої особи рішення про її ліквідацію чи реорганізацію не свідчить про настання визначених ст. 91 Цивільного кодексу України наслідків.

В матеріалах справи наявна довіреність від 18.07.2012 р.. посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міленіною К.О. та зареєстрована в реєстрі за №1296. видана уповноваженою особою (Головою комісії з припинення діяльності ДК Таз України" Швидким Е.А.. який діє на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 27.10.2011 р. №656 та Статуту), якою надано право Слабинському Є.А. на підписання відповідного договору, а тому, посилання апелянта на підписання Договору не уповноваженою особою є безпідставним.

Твердження апелянта про те, що обов'язковою передумовою укладання Договору мало бути прийняття правлінням НАК "Нафтогаз України" відповідного рішення, є безпідставним з огляду по-перше, на невірне тлумачення п. 86 Статуту НАК "Нафтогаз України", адже укладання дочірньою компанією цивільно-правового договору (найму) не відноситься до управління роботою підприємства в контексті вказаного пункту, по-друге, на волевиявлення засновника НАК "Нафтогаз України", оформлене прийнятим в межах передбачених пунктами 5. 10 ч. 1 ст. 116, ст. 130 Конституції України, пунктами 19. 25. 26 частини 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частинами 6. 7. ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" повноважень розпорядженням Кабінету Міністрів України №366-р від 13.06.2102 р.. яке в силу статті 117 Конституції України є обов'язковим до виконання.

За змістом ч. З ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" дія цього Закону не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги з оренди нежитлових приміщень, які знаходяться у державній та комунальній власності, для розміщення бюджетних установ.

Враховуючи, що відповідач 2 є бюджетною установою, а відповідач 1 - суб'єктом господарювання державного сектора економіки, то з огляду на положення наведеної норми правові підстави для застосування положень Закону України "Про здійснення державних закупівель" та проведення процедури державних закупівель з метою укладення Договору відсутні.

Також, безпідставним є посилання апелянта на те, що відсутність відповідного договору страхування об'єкту оренди може бути підставою для визнання Договору недійсним, оскільки невиконання такого обов'язку може бути підставою лише для настання відповідної відповідальності орендаря за невиконання умов Договору.

Із змісту Договору вбачається, що його положення не містять строків виконання обов'язку орендаря щодо страхування об'єкту оренди, а доданим до відзиву договором добровільного страхування орендованого майна №11/1133527/1050/12, укладеним 06.09.2012 р. між Київським апеляційним господарським судом та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія"Провідна", предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням користуванням та (або) розпорядженням майном - приміщення загальною площею 4 664.00 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка. 1, підтверджується виконання орендарем такого обов'язку.

Тобто, орендарем (Київським апеляційним господарським судом) належним чином було виконано вимоги умов Договору щодо страхування об'єкту оренди.

При цьому, визначення в договорі страхування страхової суми у розмірі 500 001,00 грн. з огляду на положення Договору не є порушення орендарем його умов щодо страхування об'єкту оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3. 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам: особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, апелянтом не доведено, а колегією суддів не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

З огляду на викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.12 р. у справі № 5019/1367/12 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна №05/113-1017-12 від 13.09.2012 р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.09.2012 року у справі № 5019/1367/12 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.