Постанова № 26471620, 17.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2012 р. Справа № 5009/1845/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівКостенко Т.Ф., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "В.В.С.", м. Запоріжжя на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 14.08.2012 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корал, ГМБХ", м. ЗапоріжжядоТовариства з обмеженою відповідальністю "В.В.С.", м. Запоріжжяпростягнення 9984,38 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корал, ГМБХ" (далі за текстом -ТОВ "Корал, ГМБХ") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "В.В.С." (далі за текстом -ТОВ "В.В.С.") про стягнення 9 100, 00 грн. основного боргу, 91,00 інфляційних втрат та 212,70 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.07.2012 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року позовні вимоги було задоволено: присуджено до стягнення: 9 100, 00 грн. основного боргу, 91,00 інфляційних втрат та 212,70 грн. 3% річних.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по оплаті є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки поставлений ТОВ "Корал, ГМБХ" товар ТОВ "В.В.С." своєчасно та в повному обсязі оплачено не було.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами ТОВ "В.В.С." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Позивачем відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Розпорядженням від 03.04.2012 року № 03.08-05/975 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя -Сибіга О.М., судді -Костенко Т.Ф., Данилова Т.Б.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Корал, ГМБХ" в період з липня 2010 року по грудень 2010 року поставило ТОВ "В.В.С." продукцію власного виробництва -комплексні добавки для будівельних робіт, а відповідач отримав товар на загальну суму у розмірі 18 708,00 грн., що підтверджено видатковою накладною № С-00000958 від 13.07.2010 року; рахунком-фактурою № С-0001495 від 07.07.2010 року; видатковою накладною № С-00002209 від 10.12.2010 року; рахунком-фактурою № С-002716 від 10.12.2010 року, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 432 від 10.12.2010 року, які оформлені належним чином, підписані та скріплені печатками підприємств.

ТОВ "В.В.С." отриманий товар оплачено не було, у зв'язку з чим ТОВ "Корал, ГМБХ" 22.06.2009 року направлено на адресу відповідача претензію № 689 від 16.06.2011 року з вимогою оплатити заборгованість, однак відповідачем задоволено претензію лише частково, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду.

Також ТОВ "Корал, ГМБХ" при зверненні до суду просило стягнути з ТОВ "В.В.С." на його користь 3 % річних у розмірі 212,70 грн. за загальний період прострочення виконання його грошового зобов'язання з 13.07.2011 року по 20.04.2012 рік та інфляційні втрати у розмірі 91,00 грн. за період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та наявність між сторонами фактичних правовідносин з договору поставки.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання умов договору, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Господарськими судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, що підтверджується рахунками-фактурами, накладними на відвантаження та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких позивач зобов'язався передати певну кількість товару за певною ціною, а відповідач -прийняти товар та оплатити його вартість.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що така угода укладена в належній для цього виду угод формі -письмовій, що підтверджується наявністю підписів та відбиток печаток сторін на вищевказаних документах.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Тобто, договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено застосування до договору поставки загальних положень про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Проте, доказів повної та належної оплати поставленого товару відповідачем надано не було, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9 100,00 грн.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з наведених норм чинного законодавства, вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 100,00 грн. основного боргу, 212,70 грн. 3% річних та 91,00 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, не спростовують висновків господарських судів та вже були предметом перегляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2012 року у справі № 5009/1845/12 -залишити без змін.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Т.Ф. Костенко

Т.Б. Данилова