Постанова № 26471616, 11.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2012 р. Справа № 5009/1148/12 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши касаційні скарги- Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" - Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на постановувід 25.07.2012Донецького апеляційного господарського судуу справі господарського суду Запорізької області № 5009/1148/12за позовомВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"доТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" простягнення 135733,72 грн.,за участю представників: позивача - Коваленко Ю.Ф.,відповідача -Мігачової Л.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.05.2012 (суддя Колодій Н.А.) відмолено у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" (далі -відповідач) про стягнення 135733,72 грн., з яких 121066,44 грн. основного боргу за договором оренди №316а від 03.02.2010, 9245,07 грн. втрат від інфляції та 5422,21 грн. 3% річних.

Донецький апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 25.07.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Бойко І.А., суддів Радіонової О.О., Татенка В.М.) рішення у справі скасував, прийнявши нове рішення, яким провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 121066,44 грн. основного боргу за договором оренди № 316а від 03.02.2010 припинив у зв'язку з відсутністю предмету спору, позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3% річних задовольнив частково в сумі 3995,19 грн. та в сумі 4258,89 грн. відповідно, в решті позовні вимоги залишив без задоволення.

Позивач з постановою суду апеляційної інстанції у справі не згоден в частині припинення провадження у справі, в поданій касаційній скарзі просить її в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 203 ГК України, ст. 602 ЦК України, ст. ст. 42, 43, 82 ГПК України.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку щодо припинення зобов'язання відповідача перед позивачем в частині суми основного боргу зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Свою правову позицію скаржник обґрунтовує тим, що він письмово заперечував наявність однорідного зобов'язання перед відповідачем (лист № 52-16/530 від 15.05.2012). Крім того, скаржник вважає, що таке зарахування в будь-якому випадку не може відбутися в силу ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" внаслідок порушення ухвалою господарського суду Дніпропетровської області провадження у справі № 34/5005/8758/2011 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідач з постановою суду апеляційної інстанції також не згоден в частині задоволення позовних вимог, просить її в цій частині скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норми ч. 2 ст. 530 ЦК України. Зокрема, скаржник вважає, що строк виконання зобов'язання по орендній платі договором не встановлено, відповідна вимога орендодавцем у встановленому законом і договором порядку не висувалася, претензія не є вимогою в розумінні суті ст. 530 ЦК України, отже, зобов'язання по оплаті не виникло.

У відзивах на касаційні скарги один одного сторони у справі заперечили проти їх задоволення.

У судовому засіданні касаційної інстанції 27.09.2012 в присутності представників сторін оголошено перерву до 11.10.2012 до 10 год. 30 хв.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні 11.10.2012 пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 03.02.2010 між сторонами за справою укладено договір оренди №316а, за умовами якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає у користування на строк, передбачений договором, частину приміщення в будинку побуткомбінату загальною площею 227кв.м, який є власністю орендодавця (п. 1.1 договору); передача майна в оренду оформляється актом приймання-передачі майна (п. 2.1. договору); плата за користування об'єктом оренди здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок позивача, на підставі виставлених рахунків (п. 4.1 договору); орендна плата за місяць оренди загальної площі орендованого майна складає 11006,04 грн. з урахуванням ПДВ, загальна сума по договору складає 132072,45 грн. на рік (п. 4.2 договору); сума орендної плати є твердою та перегляду не підлягає протягом всього строку оренди (п. 4.3. договору); відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендні платежі (п. 6.1 договору); строк дії договору складає 12 місяців з часу підписання уповноваженими представниками сторін договору і акту приймання-передачі (п. 7.1 договору).

На виконання положень договору 03.02.2010 об'єкт оренди передано відповідачеві по акту приймання-передачі майна (додаток №1 до договору).

Листом від 04.01.2011 відповідач звернулося до позивача з пропозицією розірвати договір оренди, в зв'язку з чим 01.02.2011 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди від 03.02.2010 №316а, відповідно до умов якої договір оренди розірвано з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Відповідно до підписаного уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі майна від 01.02.2011 орендоване майно повернено позивачеві.

Втім, відповідач як орендар свої зобов'язання за договором в частині внесення орендної плати належним чином не виконав, у зв'язку з чим 09.02.2011 позивачем на юридичну адресу відповідача направлено претензію №52-16/3 про сплату 127448,44 грн., в т.ч. 121066,44 грн. основної суми заборгованості з орендної плати, 3% річних в сумі 1759,46 грн., втрат від інфляції в сумі 4622,54 грн. До претензії додані її докладний розрахунок станом на 09.02.2011 та засвідчені належним чином копії рахунків-фактур на оплату орендних платежів за період березень 2010р. -січень 2011р. Претензія отримана відповідачем 24.02.2011, втім, залишена без задоволення з посиланням на відсутність оригіналів рахунків на оплату, що і обумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, звернувся до позивача із заявою № 4 від 27.04.20012 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивач письмово заперечив наявність однорідного зобов'язання перед відповідачем у своєму листі вих. № 52-16/530 від 15.05.2012.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 4.1 договору встановлено порядок оплати користування об'єктом оренди, згідно з яким оплата здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на підставі виставлених рахунків. Втім, відповідні рахунки надсилалися позивачем за адресою, де відповідач не перебував, отримання відповідачем рахунків не доведено, а надіслана позивачем претензія від 09.02.2011 не є вимогою в розумінні суті ст. 530 ЦК України, тобто, у відповідача не виникло зобов'язання по оплаті орендної плати. При цьому, заява відповідача про зарахування залишена судом без будь-якого реагування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення у справі та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову та часткове припинення провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з доводами місцевого господарського суду щодо не виникнення у відповідача грошового зобов'язання не погодився, зазначивши, що претензія №52-16/3 від 09.02.2011 про стягнення заборгованості за договором №316а від 03.02.2010, яка фактично є вимогою щодо внесення орендної плати і до якої були додані всі рахунки-фактури, отримана відповідачем 24.02.2011, отже, згідно з нормою ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання настала з 03.03.2011, при цьому, 03.05.2012 на підставі заяви відповідача № 4 від 27.04.20012 про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами відбулася угода про погашення основного грошового зобов'язання за договорами на суму 121066,44 грн., відтак, спір щодо заборгованості по орендній платі не існує, сума втрат від інфляції становить 3995,19 грн., а 3% річних - 4258,89 грн. за період з 03.03.2011 по 03.05.2012, в зв'язку з чим в іншій частині цих вимог позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позову вірними і обґрунтованими, втім, не може погодитися з такими висновками в частині припинення провадження у справі, враховуючи таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з нормою статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що 24.02.2011 відповідач, отримавши від позивача претензію №52-16/3 від 09.02.2011 з вимогою сплатити основну заборгованість за договором оренди №316а від 03.02.2010 та нараховані інфляційні втрати та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, був повідомлений належним чином про факт і розмір заборгованості з орендної плати, отже, з перебігом встановленого нормою ч. 2 ст. 530 ЦК України 7-денного строку, тобто, з 03.05.2011 настає прострочення грошового зобов'язання і саме з цієї дати суд апеляційної інстанції розрахував суми втрат від інфляції та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, наявність за відповідачем суми боргу з орендної плати у розмірі 121066,44 грн. обґрунтовано кваліфікована судом апеляційної інстанції як порушення грошового зобов'язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, правовим наслідком чого є нарахування на суму боргу втрат від інфляції та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення з 03.03.2011 по 03.05.2011 в сумах 3995,19 грн. та 4258,89 грн. відповідно, правильність обрахування яких судом апеляційної інстанції не ставиться під сумнів відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги відповідача щодо не виникнення у нього грошового зобов'язання за договором оренди суперечить його власній правовій позиції про необхідність вважати це зобов'язання припиненим шляхом заліку його зустрічної вимоги до позивача, заявленої під час розгляду справи в суді першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та вважає, що касаційна скарга відповідача цих висновків не спростовує, а, отже, задоволенню не підлягає.

Щодо припинення провадження у справі з посиланням на норму п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині 121066,44 грн. основного боргу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 3 ст. 203 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічна норма міститься і в ст. 601 ЦК України.

За змістом зазначених норм, зарахування це спосіб припинення зобов'язання, за якого припиняються зустрічні однорідні вимоги з волі обох сторін, втім, для здійснення якого достатньо заяви лише однієї сторони, тобто, зарахування це одностороння угода, проте, інша сторона не позбавляється права оскаржити заявлену вимогу про зарахування у зв'язку, наприклад, з її недійсністю або відсутністю передбачених законом умов для зарахування.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач своїм листом вих. № 52-16/530 від 15.05.2012, адресованим відповідачеві, у апеляційній скарзі, тощо, заперечував як можливість проведення зарахування, так і існування заборгованості перед відповідачем в цілому, з чого вбачається, що він протиставляє вимозі відповідача щодо зарахування певні заперечення, втім, вони залишені без будь-якого реагування судом апеляційної інстанції.

При цьому, вимоги відповідача за зустрічним зобов'язанням взагалі не були предметом розгляду в судах попередніх інстанції ні щодо їх існування взагалі та дійсності, ані щодо обсягу, відтак, висновок суду апеляційної інстанції, що між сторонами за справою відбулась угода про повне погашення зустрічних зобов'язань не ґрунтується на встановлених обставинах, яким би була надана належна правова оцінка.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, не встановивши наявності обставин і підстав, з якими закон пов'язує можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічного зобов'язання та підстави вважати, що між сторонами за справою відсутній спір, дійшов неправомірного і передчасного висновку про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 121066,44 грн. основного боргу по орендній платі на підставі п.11 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції здійснені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі в частині позовних вимог про стягнення 121066,44 грн. основного боргу.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню в частині припинення провадження у справі з направленням справи на новий розгляд в цій частині до Донецького апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012 у справі господарського суду Запорізької області № 5009/1148/12 скасувати в частині припинення провадження у справі і в цій частині справу направити на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос