Ухвала суду № 26470723, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/4882/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 2-а-15595/109/2670

за позовом підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом "Віртген Україна" (далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Цимбалюк І.В.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2009 № 0001012307/0 з посиланням на правомірність формування позивачем податкового кредиту за операцією з придбання обладнання у товариства з обмеженою відповідальністю «Лаудер-Груп»(далі -ТОВ «Лаудер Груп»).

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неналежну оцінку судами наявних у матеріалах справи доказів. За твердженням заявника, податкова накладна, складена особою з анульованим свідоцтвом платника ПДВ, не може підтверджувати право позивача на податковий кредит.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 883 410 грн. (у тому числі 588 940 грн. за основним платежем та 294 470 грн. за штрафними санкціями) було прийнято ДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2009, оформленої актом від 26.10.2009 № 636/1-23-04/25638086. Правовою підставою для цього донарахування стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит на суму ПДВ, пред'явленого Підприємству до сплати постачальником (ТОВ «Лаудер Груп») у ціні поставленого обладнання в рамках виконання договору купівлі-продажу від 04.04.2008 № 04/04-08. При цьому податковий орган виходив з того, що ТОВ «Лаудер Груп»зареєстровано на осіб, які заперечували свою причетність до діяльності цього товариства, у зв'язку з чим за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.07.2008 його свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ було анульовано з моменту реєстрації.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем обладнання на загальну суму 3 533 638,40 грн. (у тому числі 588 940 грн. ПДВ) у ТОВ «Лаудер Груп»підтверджується належним чином оформленими первинними документами -договором купівлі-продажу, технічною специфікацією,актом приймання-передачі обладнання від 21.04.2008, податковою та видатковою накладними, випискою з банківського рахунку Підприємства.

Слід зазначити, що саме по собі заперечення керівником ТОВ «Лаудер Груп»причетності до господарської діяльності цього товариства не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій з цією особою. Доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директор цього товариства був його номінальним керівником податковим органом не подано.

Перевірка позивачем наявності у ТОВ «Лаудер Груп»державної та податкової реєстрації під час укладення спірного договору є достатнім проявом розумності та обачливості позивача при виборі контрагента.

А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що позивач підтвердив факт реальної поставки спірного обладнання та реальність понесених витрат у зв'язку з його придбанням, у тому числі і по сплаті ПДВ, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо незаконності здійсненого ДПІ донарахування податкового зобов'язання за оспорюваним рішенням.

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2-а-15595/109/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько