Ухвала суду № 26470722, 18.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/18097/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (далі -ДПІ) та прокурора Суворовського району м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011

у справі № 2-а-4755/10/1570

за позовом приватного підприємства «Еко-Стат»(далі -Підприємство)

до ДПІ,

за участю прокурора Суворовського району м. Одеси,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача -не з'явились,

Генеральної прокуратури України -Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.09.2009 № 0002612301/0, від 25.11.2009 № 0002612301/1, від 08.02.2010 № 0002612301/2 та від 19.04.2010 № 0002612301/3.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 у позові відмовлено з посиланням на доведеність податковим органом факту формування позивачем податкового кредиту у перевіреному періоді за безтоварними операціями.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з відсутності з боку позивача порушень під час формування даних податкового обліку у перевіреному періоді.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та прокурор Суворовського району м. Одеси просять скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору як скасоване помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 566 886 грн. (у тому числі 377 924 грн. за основним платежем та 188 962 грн. за штрафними санкціями) було прийнято за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, оформленої актом від 18.09.2009 № 5231/23-1/34597568.

Так, однією з підстав зазначеного донарахування стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Стілко ЛТД»в рамках виконання договору комісії від 27.08.2007, за яким названий контрагент як комісіонер зобов'язався придбати для Підприємства (комітента) товар. Виконання цього договору оформлено актами приймання-передачі товару, якими засвідчено передачу позивачеві названим комісіонером продукції (арматури); однак у залізничних накладних, оформленням яких опосередковувалося перевезення цього товару, відправником зазначено ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм випливає, що умовами реалізації платником права на податковий кредит є реальність здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність належним чином оформлених первинних документів (податкових накладних).

При цьому слід зазначити, що якщо під час вирішення спору буде встановлено, що товар справді придбавався позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Підприємства на податковий кредит.

У розглядуваному випадку попередні судові інстанції дійшли різних висновків щодо виконання поставки продукції в адресу позивача саме товариством з обмеженою відповідальністю «Стілко ЛТД». Так, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу, що наявні у справі докази (зокрема, залізничні накладні) свідчать про безпосереднє придбання товару Підприємством у власника товару -ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг». У той же час, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що спірну металопродукцію було поставлено саме зазначеним комісіонером на виконання договору комісії.

Втім у даному разі для з'ясування змісту зазначених правовідносин та встановлення особи постачальника судам слід було достеменно дослідити обставини щодо участі товариства з обмеженою відповідальністю «Стілко ЛТД»та ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг»у спірних поставках, з'ясувати характер правовідносин між цим вантажовідправником та учасниками оспорюваних за цим позовом поставок, зокрема, за чиїми рознарядками здійснювалося відвантаження товару на адресу позивача, які правовідносини існували між товариством з обмеженою відповідальністю «Стілко ЛТД»та ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг». Крім того, судам слід було перевірити, чи мав позивач об'єктивну можливість придбати металопродукцію безпосередньо у вантажовласника, а саме - чи існували обставини, які свідчать про наявність безпосередніх господарських зв'язків між позивачем та ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг».

Суди також по-різному оцінили обставини щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі передоплаченої продукції за договором від 17.12.2008, укладеним позивачем (покупець) з приватним підприємством «ПРО-БІЗНЕССЕРВІС Р»(постачальник). Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безтоварність цієї операції, позаяк: передоплату за товар було здійснено позивачем у грудні 2008 року; за фактом одержання авансу постачальником було складено податкові накладні, на підставі яких у грудні 2008 року Підприємством було включено до податкового кредиту ПДВ у сумі 166 666,66 грн.; специфікацію та видаткову накладну на підтвердження поставки товару було оформлено учасниками цієї операції лише у грудні 2009 року (тобто через рік після передоплати), а будь-яких доказів на підтвердження транспортування товару, його оприбуткування позивачем, сертифікації цього товару Підприємством не подано. Вказані обставини з урахуванням факту наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності приватного підприємства «ПРО-БІЗНЕССЕРВІС Р»та його знаходження у розшуку було оцінено судом першої інстанції як свідчення штучного формування даних податкового обліку за операцією з поставки товару, що фактично не відбулася.

Апеляційний суд ці ж самі обставини розцінив як доказ реального виконання поставки металопродукції позивачеві та підтвердження права позивача на податковий кредит у сумі 166 666,66 грн., при цьому пославшись на те, що підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не встановлює будь-яких часових меж щодо фактичної поставки товару та його використання в оподатковуваних операціях платника.

Однак суди обох інстанцій досить поверхово підійшли до перевірки обставин щодо реальності виконання поставок приватним підприємством «ПРО-БІЗНЕССЕРВІС Р», вдавшись до відтворення правових позицій позивача та відповідача по справі без вжиття необхідних заходів для повного та вичерпного з'ясування цих фактичних даних зі спору, як того вимагає принцип офіційного з'ясування обставин справи. Так, суди з урахуванням доводів сторін не перевірили наявність реальних можливостей у названого постачальника виконати спірні поставки (як-от -наявність власних або орендованих основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів), не встановили зміст прав та обов'язків учасників цих поставок (зокрема, на кого було покладено обов'язок з транспортування товару, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо) та за наслідками з'ясованого не перевірили факт вчинення відповідних дій, які становлять зміст поставки, не з'ясували обставин щодо подальшого використання позивачем придбаного товару у господарській діяльності.

Як на мотив для висновку про заниження позивачем бази оподаткування ПДВ у перевіреному періоді податковий орган послався також на безпідставне відображення позивачем у складі податкового кредиту суми ПДВ, пред'явленої йому до сплати приватним підприємством «СТРОЙПРОФ-Л»у складі вартості маркетингових послуг за договором від 02.12.2008. Так, суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі щодо відсутності зв'язку цих послуг з господарською діяльністю позивача, оскільки з жовтня 2008 року Підприємство не здійснювало господарської діяльності. Однак таким чином суд фактично вдався до перевірки економічної доцільності рішення платника щодо замовлення та оплати маркетингових послуг, який у сфері господарської діяльності наділений самостійністю та широкою дискрецією.

Податкове законодавства не використовує поняття економічної раціональності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності, а відтак правомірність формування даних податкового обліку за наслідками понесення платником витрат на оплату послуг не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або одержаного результату. А відтак витрати платника на сплату ПДВ при обчисленні бази оподаткування цим податком мають оцінюватися з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника отримати економічний ефект в результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

У розглядуваному випадку намір позивача одержати економічну вигоду від спірних маркетингових послуг полягав у розширенні ринку збуту власної продукції та у збільшенні обсягів її продажу, що обумовлює господарський характер цих послуг.

Однак для висновку про правомірність відображення результатів виконання операцій з поставки цих послуг судам слід було перевірити факт їх реального виконання, з'ясувавши зміст та перелік цих послуг, порядок оформлення результатів їх виконання.

Разом з тим, з наявного у матеріалах справи звіту про маркетингове дослідження «Огляд ринку газобетону, керамічної та силікатної цегли. Україна»ПП «СТРОЙПРОФ-Л»вбачається, що його зміст зводиться до загального огляду ринку житла в Україні, динаміки виробництва бетону та цегли, динаміки цін на цю продукцію на внутрішньому ринку, переліку основних виробників.

Зміст зазначеного звіту залишився поза увагою судів та його оцінки, тоді як це має суттєве значення для правильного висновку стосовно того, чи було проведене дослідження, а відтак чи могли бути придбані позивачем результати дослідження та чи відповідає цілям ділового обороту сплата позивачем 80 000 грн. за послугу, зміст якої фактично зводиться до аналітичного огляду ринку відповідних матеріалів.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та прокурора Суворовського району м. Одеси задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 у справі № 2-а-4755/10/1570 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко