Ухвала суду № 26470715, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/50660/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а-2657/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергонафтогазбуд" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача -Коваленка А.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012, позов задоволено; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.09.2010 № 0000492302/0 та від 29.11.2010 № 0000492302/1. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що висновок податкового органу про відсутність у позивача права на оспорювану суму податкового кредиту зроблений виключно за наслідками перевірки податкових декларацій позивача з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів без дослідження первинних документів Товариства.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що сума задекларованого позивачем податкового кредиту не відповідає відображеній його контрагентом (товариством з обмеженою відповідальністю «Багатогалузева транспортно-будівельна компанія», далі -ТОВ «Багатогалузева транспортно-будівельна компанія») у податковій звітності сумі податкових зобов'язань з ПДВ.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про необхідність скасування прийнятих у справі рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 № 0000492302/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 346 856 грн. (у тому числі 1 723 209 грн. за основним платежем та 623 647 грн. за штрафними санкціями), було прийнято за наслідками проведення ДПІ документальної невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Багатогалузева транспортно-будівельна компанія»протягом квітня-червня 2010 року, оформленої актом від 30.08.2010 № 3767/23-222-32772147. Правова позиція податкового органу по справі зводиться до неправомірності відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених йому до сплати названим постачальником в рамках виконання договорів з поставки товарів, робіт та послуг у перевіреному періоді.

Задовольняючи позовні вимоги, обидві попередні інстанції виходили з неспроможності доводів податкового органу, покладених в основу оспорюваного донарахування, позаяк дані Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть бути свідченням порушення позивачем у справі податкового законодавства під час формування даних податкового обліку.

Однак такий висновок судів не можна визнати достатнім для задоволення даного позову.

Так, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

А відтак обставинами, що входять до предмету доказування у справі під час перевірки законності формування платником податкового кредиту, є реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) товарів та послуг.

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст операцій, які вплинули на зменшення бази та об'єкта оподаткування ПДВ Товариства у перевіреному періоді, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції (як-от при поставці товарів -документи на підтвердження їх транспортування, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, прийняття за кількістю та якістю, зберігання тощо, при поставці робіт та послуг -кошториси, прийняття робіт та послуг за якістю та кількістю тощо), наявність у організації-контрагента основних засобів та трудових ресурсів відповідної кваліфікації, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з поставки, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентами, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

В аспекті цього питання слід зазначити, що за умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. А відтак додатковій перевірці підлягають і фактори, якими керувався платник при виборі постачальника на відповідному ринку товарів і послуг.

Оскільки межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 22.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-2657/11/2670 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько