Ухвала суду № 26470528, 01.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 року м. Київ К-11929/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Марченка О.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 р.

у справі №2-а-88/08

за позовом Дочірнього підприємства «Арсенал»Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські джерела-Житомир»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Арсенал»Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські джерела-Житомир»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2009 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 26.12.2007 р. №0003642301/1 та №0003652301/1, стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України понесені витрати по оплаті державного мита у розмірі 85,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 р. по 30.06.207 р., результати якої викладено в акті від 16.11.2007 р. №6358/23-1/31231891/0110.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого підприємством завищено суму податку на додану вартість заявлену до бюджетного відшкодування за травень 2005 р. у розмірі 7494,00 грн., занижено податок на додану вартість за червень 2005 р. на 7528,00 грн., завищено від'ємне значення поточного звітного періоду за липень 2005 р. у розмірі 8657,00 грн. (рядок 22 Декларації), яке включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2005 р. на суму 8657,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.11.2007 р. №0003642301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24 278,00 грн. (у т.ч. 16 185,00 грн. -основний платіж та 8093,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та №0003652301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 7494,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 26.12.2007 р. №0003642301/1 та №0003652301/1, аналогічні за змістом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.04.2005 р. по 30.06.2007 р., позивач реалізовував скретч-картки, призначені для поповнення рахунків абонентів «Київстар».

Доводи контролюючого органу про порушення позивачем законодавчих вимог ґрунтуються на тому, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового зв'язку є складовою вартості послуг, відтак підлягає включенню до бази оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді.

Із такими висновками контролюючого органу не погодився суд апеляційної інстанції зважаючи на таке.

Відповідно до вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст. Закону України «Про податок на додану вартість», операції з надання послуг стільникового зв'язку (продаж карток передплаченого сервісу стільникового зв'язку) є такими операціями, які підпадають під об'єкт оподаткування податком на додану вартість та згідно з п.9 ст.2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»є об'єктом оподаткування збором на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом положень п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.16 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», до складу загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) відноситься, зокрема, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 10 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»визначено, що платниками збору є підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Згідно з п.9 ст.2 цього ж Закону, об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 10 статті 1 цього Закону, є вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»регулюються положеннями «Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», затвердженого постановою КМ України від 03.11.1998 р. №1740.

Так, п.15№І вказаного Порядку, визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку сплачують підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно.

Згідно з приписами п. 15.14 вказаного Порядку збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку сплачується у розмірі 6 відсотків вартості будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплаченої споживачами цих послуг оператору, що їх надає, включаючи вартість вхідних та вихідних телефонних дзвінків, абонентську плату, плату (надбавку) за роумінг, суму страхового завдатку, авансу, вартість інших спеціальних послуг, зазначених у рахунку на оплату послуг стільникового рухомого зв'язку.

Відповідно до п. 15.15 Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку сплачується платниками збору оператору одночасно з оплатою ними вищезазначених послуг. Оператори стільникового рухомого зв'язку перераховують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування на рахунок відповідного органу Пенсійного фонду.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави погодитись із висновками суду апеляційної інстанції, що збір сплачується з вартості продажу, яка вже оплачується споживачами (одночасно з оплатою послуг). Таким чином, отримання позивачем від споживачів сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку фактично є сплатою цього збору зазначеними платниками і не може розглядатися як отримання позивачем компенсації вартості наданих позивачем послуг.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що отримання позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування одночасно з отриманням плати за послуги стільникового рухомого зв'язку не є компенсацією вартості зазначених послуг, а включення збору до ціни вказаних послуг законодавчо не передбачено, з огляду на що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судового рішення чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 р. у справі №2-а-88/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.